90-річний ювілей Івана Йосиповича Дурди

11 вересня відзначив свій 90-річний ювілей кандидат медичних наук, відомий на Радивилівщині лікар-хірург і громадський діяч Іван Йосипович Дурда. Привітати шановного ювіляра, який заслужив глибоку повагу колег та пацієнтів, до нього додому завітали секретар Радивилівської міської ради І.Герасимчук, керуючий справами міськвиконкому С.Гуща, керівники районної та міської ветеранських організацій В.Бондар та Д.Воронко.

Переглядаючи підшивку районки “Прапор перемоги” 50-річної давності, я звернув увагу, що серед її авторів був і хірург райлікарні Іван Дурда. Цікаво, що й тепер він, кандидат медичних наук, час від часу публікує статті, причому не тільки на медичні теми, а й про історію нашого краю і його визначних людей.

Невичерпній енергії і життєвому ентузіазмові Івана Йосиповича можна по-доброму позаздрити. Хірургом районної лікарні він працював з 1957 до 2008 року, тобто більш як півстоліття.

А народився Іван Дурда 11 вересня 1927 року в селі Гаї-Бучацькі на Тернопільщині у землеробській родині. Його сестра Даниїла Дурда стала художницею і поетесою, випустила 5 збірок віршів, довідка про неї включена в «Сучасну українську енциклопедію».

Виростав Іван на невеличкому хуторі в 25 дворів, де жили родичі, а також кілька польських сімей. У 1939 році закінчив 4 класи в містечку Бучачі, за сім кілометрів від дому, і записався до п’ятого.

Проте вересень 1939-го приніс зміни в долю цілої Західної України. З приходом Червоної армії навчання продовжилося, щоправда, в четвертому класі довелося вчитися ще рік, причому в першому півріччі за старими польськими підручниками і з тими ж польськими вчителями.

До вторгнення в наш край німецьких фашистів встиг закінчити два класи навчання, ще один пройшов при німецькій окупаційній владі і поступив на підготовче відділення вчительської семінарії, де освоював науку 2 роки. А навесні 1944-го почалися бої червоноармійців за Тернопільщину.

У цей неспокійний період загострилися стосунки між українцями і поляками. На хуторі, де жили Дурди, однієї ночі запалали сім українських дворів. І хоч хата Іванових батьків дивом уціліла, вирішили не ризикувати: розібрали її, взяли зерно та інші припаси і перевезли в одне з сусідніх сіл – Жизномир.

Гітлерівців було вигнано з Бучача лише в липні; у вересні Іван Дурда пішов у 9 клас загальноосвітньої школи. Йому було щойно сімнадцять літ, проте незабаром, у жовтні, і його самого, і інших вісьмох хлопців із класу призвали в Червону армію.

З Бучача до Чорткова колону юнаків вели пішки – в супроводі польських наглядачів, які взяли на себе роль радянських міліціонерів. Сформували ешелон новобранців – на кожнен вагон два автоматники. І все ж не обходилося без втеч. А щоб уникнути відповідальності за це, військовики силоміць закидали на станціях у вагони молодих безпритульних, яких тоді всюди не бракувало. Загальне число новобранців не меншало.

Іван Дурда опинився в Марійській автономній республіці, де прослужив півроку. А в червні 1945 року був включений у маршову роту, яку відправляли на Далекий Схід. Підрозділ включили до складу бойової частини, яку щойно перекинули з Європи. Як відомо, 8 серпня СРСР оголосив війну Японії, а наступного дня розпочався наступ, який тривав два тижні. У цих бойових діях брав участь і Іван Йосипович Дурда, що підтверджують його нагороди.

Особливо запам’ятався багатокілометровий марш пустинею Гобі в напрямку Маньчжурії, коли за день випадало долали пішки по 70 кілометрів, знемагаючи від спраги. А ще пам’ятні обстріли противника в районі Хінгана, усі ті тяготи, які лягли на плечі солдата-піхотинця, адже немилосердна спека змінювалася зливами. Іван Дурда простудився, захворів, був евакуйований у Читу, а невдовзі, в листопаді, й демобілізований.

У лютому сорок шостого продовжив навчання в школі у Бучачі, де в 1947-му і закінчив 10 класів. Як згадує, підручників не було, писати випадало на старих польських документах. Так докладно навчання описано неспроста – справа в тому, що відразу після такого тривалого «всеобучу», який, звісно, важко назвати системним, Іван Дурда зміг поступити в Станіславський (Івано-Франківський) медичний інститут. З його однокласників у цей вуз потрапили ще троє. Жорсткий час викристалізовував людські здібності.

Після закінчення інституту та інтернатури Іван Йосипович отримав направлення на Рівненщину.

У 1953 – 1956 роках завідував Підзамчівською лікарнею на 30 ліжок, затим півроку навчався на курсах у Рівному, після яких прийшов на посаду хірурга Червоноармійської райлікарні на 50 ліжок. Тоді тут працювали всього 6 лікарів – Марія Ісаєва, Юлія Карезіна, Марія Супрун, Віра Бакаленко, Василь Савчук і Артман. Причому І.Й.Дурда був єдиним хірургом.

За півстоліття роботи Іван Йосипович виконав кілька тисяч операцій, його висококваліфіковану допомогу з вдячністю згадують численні пацієнти (в числі яких і автор цих рядків). У 1973 році на матеріалі з практики лікарні захистив кандидатську дисертацію на тему: «Невідкладна допомога хворим з гострими хірургічними захворюваннями». Має 54 опубліковані статті в наукових медичних журналах, свого часу вніс 16 рацпропозицій з метою вдосконалення медичної техніки, апаратури та методики лікування.

Івана Дурду знають і як громадського активіста. Був серед засновників першого в районі Товариства української мови, яке діяло в лікарні (голова Романна Мандрик, заступник голови Іван Дурда, секретар Орися Капуста), пропагував культуру мови, ідеї демократії, української державності під час виступів у селах. Два роки очолював районну організацію Всеукраїнського товариства ветеранів. І нині належить до його активу. Бере участь у заходах із вшанування Т.Шевченка, ветеранів УПА.

До речі, до національно-патріотичних ідей Іван Йосипович прилучився ще в юні літа, коли материн брат Юліан Данькович, член ОУН за часів Польщі, пропонував почитати заборонену літературу. Читав таку літератруру і в інституті – вона надходила через студента, який підтримував зв’язки з підпіллям.

Ще важливі факти в біографії І.Й.Дурди: його дружина, лікар-стоматолог Ніна Михайлівна, теж усе трудове життя присвятила лікуванню населення району; їхній син Ростислав став хірургом.

Володимир Ящук (автор тексту і фото).

На знімках: І.Й.Дурда в Радивилівському історичному музеї (2014 р.) і серед колег у райлікарні (1990-і роки).

Дурда Іван ЙосиповичРадивилів, у лікарні

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.