Чотиримісячне фронтове протистояння біля Радивилова

Ситне, 1941, Радивилівський районОсь як свого часу згадували про визволення Радивилова (тоді Червоноармійська) і території нинішнього Радивилівського району у своїх листах до пошуківців – учнів міської середньої школи №1 колишній командир батареї 134-го артилерійського полку 172-ї Павлоградської Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії старший лейтенант В.М.Сергієнко, командир батальйону 514-го стрілецького полку цієї дивізії В.М.Таланов, топограф 747-го стрілецького полку, колишній старшина Г.Б.Рапопорт, почесні громадяни нашого міста, інші ветерани.

Частини 13-ї армії 3 лютого 1944 року вийшли на рубіж річки Іква, щоб форсувати її на півночі і на півдні від міста Дубна. Німецьке командування намагалось затримати наступ радянських військ. Користуючись відсутністю другого фронту в Європі, воно почало перекидати нові дивізії в район Дубно – Броди. Згуртувавши на рубежі р.Ікви значні сили, нацисти чинили опір, вдаючись до численних контратак. Почалися уперті бої.

Зважаючи на те, що ворог кинув у бій нові сили, командуючий 13-ю армією генерал-лейтенант М.П.Пухов віддав наказ утриматись від штурму Дубна, щоб здійснити перегрупування військ, посилити корпуси танками. Бої за місто тривали понад місяць. 17 березня 1944-го року Дубно було визволено і почався похід на південь. Бої на території Радивилівського району тривали з 19 березня до середини квітня 1944 року.

19 березня бійці 172-ї стрілецької дивізії вибили фашистів з села Козин. У цей день 112-та стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора О.В.Гладкова визволила села Пляшева, Боратин, Хотин, Рідків, Митниця; 287-а Новоград-Волинська, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова, Кутузова і Б.Хмельницького стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.Н.Панкратова, яка входила до 24-го стрілецького корпусу гвардії генерал-лейтенанта Н.У.Кирюхіна, після боїв під Кременцем і в районі Почаєва, почала переслідувати розбиті частини ворога, не даючи їм закріпитися на проміжних рубежах. І до кінця 19  березня вийшли на лінію Башарівка – Перенятин –Підзамче.

Німецьке командування кинуло у наступ кілька  піхотних полків з дивізій, що прибули до Бродів з Бельгії і Франції. Бої були запеклими, села і висоти, пориті воронками, переходили «з рук у руки» декілька разів. Незважаючи на сильний вогневий опір, частини дивізій до 23 березня вийшли на рубіж: Вапнярка – Суходоли – Гаї-Левятинські. А передові загони та розвідники перейшли залізницю південніше Червоноармійська і вийшли до Старих Бродів і Гаїв-Старобрідських.

Радивилів, слідопити

Фото з архіву автора: слідопити Червоноармійської СШ №1.

19 березня почалися бої за визволення Червоноармійська. Авангардні частини 172-ї стрілецької дивізії вийшли на його південну околицю і зустріли біля 60 ворожих танків. Як згадував командир першого дивізіону  134-го артполку, капітан І.Р.Бундюк, його розвідники доповіли, що їм назустріч  з лісу підходять ще до 30 німецьких танків.  Начальник штабу дивізіону старший лейтенант І.В.Насвіт наказав командиру другої батареї підготувати 76-міліметрові гармати на кінній тязі, старшому лейтенанту В.М.Сергієнку зайняти позицію біля костелу.

Першим сюди прибув взвод лейтенанта С.С.Чепчуріна. Йому на допомогу підійшов другий взвод лейтенанта В.Я.Тригулевича. У цей час 7 і 8 батареї 3-го дивізіону, які зайняли позиції біля міського кладовища, відкрили вогонь. Снаряди, перелітаючи над частиною міста, вибухали перед ворожими танками. Так було підбито 7 танків, 3 бронетранспортери, знищено до 250 загарбників. У бою загинув командир взводу  21-річний лейтенант Семен Семенович Чепчурін.

Під час боїв за станцію Радзивилів Микола Миколайович Жидовленко, командир обслуги 45-міліметрової гармати 26-го гвардійського кавалерійського полку 7-ї кавалерської дивізії І-го кавалерійського корпусу,  разом з бійцями, вивів з ладу ворожий бронепоїзд, підбив «тигра». За знищення німецького автобуса, яким втікали з міста штабні офіцери, він був нагороджений медаллю «За відвагу». В кінці березня 1944 року був тяжко поранений.

Великі сили ворог сконцентрував уздовж річки Слонівки. Тут відбулися жорстокі сутички, в яких 20 березня воїни підбили близько трьох десятків танків, а 28 березня поблизу шосе Броди – Червоноармійськ – ще 50 броньованих машин, 11 літаків, знищили багато живої сили.

Цього дня самохідка 20-річного гвардії лейтенанта 1451-го самохідного артилерійського полку 25-ї гвардійського  танкового корпусу Івана Івановича Удалова  знищила 12 панцерників. За даними працівників Бродівського районного історичного музею,  цей юнак був родом із села Шейно Печелмінського району Пермської області. Він загинув у липні 1944 року в селі Салашка Підкамінської сільської ради Бродівського району під час нальоту німецької авіації і там похований.  Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року Удалову Івану Івановичу посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Комендантом міста Червоноармійська було призначено  командира 20-ї мотострілецької Червонопрапорної, ордена Суворова бригади генерал-майора Петра Сисойовича Ільїна (1901 – 1976). Його штаб розташовувався навпроти церкви святого Олександра Невського, в будинку колишньої пекарні Мощинського (тепер у підвалі – кафетерій «Зустріч» ).

Після визволення міста і району та невдалих боїв під Бродами фронт стабілізувався на довгих чотири місяці. Було викопано десятки тисяч метрів траншей, ходів сполучення, обладнано багато дзотів і дотів з 22 березня до 11 липня 1944 року. До перемоги ще залишалося більше року.

У 80-х роках минулого століття мешканка Челябінська писала до пошуківців СШ№1, що в боях під Червоноармійськом загинув її 18-річний син… За що гинуть тепер в Україні чужі сини з території «братнього» народу?

Юрій Арламовський, вчитель, історик. (З персонального сайту автора).

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.