Про найдавнішу границю між Радивиловом і Бродами. Унікальний документ XVI століття

Радивилів, Радзивилов, кордон, граница, Броди, Броды

На кордоні між Радивиловом і Бродами. Початок ХХ ст. Поштова листівка.

У книзі Кременецького земського суду, яка тепер зберігається в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, вписано досить цікавий акт від 13 листопада 1593 р. про проведення границі між Бродами, маєтністю львівського підкоморія Миколи Жолкевського, та Радзивиловом (Радивиловом), власністю маршалка литовського Станіслава Радзивила.

У цьому документі описано границю на просторі від села Сестратина до гори Дранча.

Подаємо переклад українською.

 “… між маєтностями своїми, тобто між селом і містечком Броди, і селами Клекотовим, Конюшковом, Шниревом та іншими й. м. пана підкоморія з однієї сторони та Опарипсами, Немировим і Радзвиловим, містом і згаданим селом Глевятином й.м. пана маршалка з другої сторони, проведена ця границя таким способом.

Від ріки Солонівки, від села Шнирева до села Сестратина, там два копці мають бути висипані, або палі вбито у Солонівку замість копців, потім йде болотом уживаним з обидвох сторін під сіножаті, або луки на полудень до броду, або між [луками], які з давен і до цього часу не перебувають в ужитку жодної сторони; лише сіножаті підданих й.м. пана підкоморія, а від Солонівки – підданих й.м. князя з Опарипсів або Радзивилова [одне слово нерозбірливе] від полудня для того [нерозбірливо] той тракт випростований бути не може(?), а звідти той [тракт] між порослим кущами берегом до броду, через який є дорога, що йде до Опарипсів повз Клекотів. Там над дорогою коло пня великого повертає до полудня, потім просто до могили в полі знаходиться копець,а від того копця, що навпроти, до копця, який є найпершим коло дороги, потім дорогою, яка веде з Клекотова до гостинця з Радзивилова до Конюшкова. При цій дорозі копець, потім та дорога границею йде до дороги перехресної, яка прямує через кущі на полудень. Там два копці висипані. Звідти той [шлях] йде просто на схід від Слонівки (в оригіналі – Sloncza) до гори Дранчі, до чотирьох дубів, не відхиляючись ані вліво, ані вправо, ані теж не маючи жодних інших відхилень у будь-який бік. Аби сторони тут могли вживати [землю], на границі потрібно висипати копці просто у кущах, борах, сіножатях, полях і всяким іншим уживанням – так щоби був той тракт якнайпростіший від згаданих двох копців до тих, що мають стояти на горі Дранчі, які виміряні мають бути через вимірників двох з обох сторін надто висипаних під тою горою Дранча копців три. Один від маєтностей брідських, другий від Глев’ятина, Немирова, Радзивилова, третій від села Лідихова наріжний”.

Цей же текст, із незначними граматичними змінами, є в іншому записі у цій же книзі (аркуші 439 зв. – 440), де ця угода записана під 16 листопада 1593 р.

Коментарі

З угоди про розмежування маєтностей між Миколою Жолкевським (у документі прізвище написано через «у» – «Жулковський») і Станіславом Радзивилом видно, як саме по місцевості наприкінці XVI ст. пролягала границя між маєтностями, котрі належали до Бродів і Радзивилова на проміжку від села Сестратина (сьогодні – Сестрятин) до гори Дранчі, що само по собі є досить важливим.

Лінія цієї границі практично повторювала кордон між Великим князівством Литовським і Польським королівством із опису границі 1546 року.

По цій же лінії у 1772 р. проведено кордон між Річчю Посполитою і Священною Римською імперією (тодішня назва Австрійської монархії), який у 1795 р. після третього поділу Польщі став державним кордоном між Австрійською і Російською імперіями. Цей кордон проіснував до Першої світової війни. Після окупації Польщею у 1920 р. західноукраїнських земель, колишній російсько-австрійський кордон між Бродами і Радзивиловом став границею Тернопільського і Волинського воєводств. З 1940 по 1941 р.р. тут пролягала межа Львівської і Ровенської областей УРСР. Під час німецької окупації лінія кордону між Бродами і Радзивиловом стала кордоном між генерал-губернаторством та рейхскомісаріатом «Україна»; впродовж 1942-1943 рр. його охороняли німецькі гренцшуци (прикордонники). Після Другої світової війни між Бродами і Радзивиловом (тоді Червоноармійськом) відновилася межа Львівської і Рівненської областей.

Таким чином, описана у 1593 р. границя між Бродами і Радзивиловом, з незначними змінами, існує до наших днів. Якщо взяти до уваги, що і в описі границі між Польським королівством і Великим князівством Литовським 1546 р. тут пролягав кордон між ними, то з цього видно – він знаходився тут здавна.

Крім визначення лінії границі, із тексту угоди 1593 р. випливає ще ряд важливих відомостей. Так, у вислові «між маєтностями своїми, тобто між селом і містечком Броди» ясно видно, що у 1593 р. Микола Жолкевський володів селом і містечком з однаковою назвою «Броди». Їх локалізація зафіксована і у документах пізнішого часу, зокрема на карті Г.Боплана, де позначено село Броди і місто Броди. До 1974 р. це село називалося Старі Броди, а тоді увійшло до складу міста Броди. А перша писемна згадка про Старі Броди відноситься до 1431 року. Тобто вже у 1431 р. були Старі Броди і Броди. Саме про ці населені пункти і йде мова у договорі 1593 р.; один з них названо селом, інший – містечком. Якщо у 1593 р. вже існувало містечке Броди, то воно не могло знаходитися ніде інше, як на Острові посеред Лагодівського ставу, тобто на місці, де тепер є центральна частина міста Броди, на сході обмежена вулицею Вірменською, на півдні – вул. Гетьмана Мазепи, на заході – вулицями Островчик і Руською, а на півночі – Млинською і Валовою.

Названі у договорі 1593 р. села існують дотепер. Згаданий Немирів – це теперішня Немирівка, що на лівому березі Солонівки, і Глев’ятин – це Лев’ятин. Усі інші села записані майже так, як вони і досі вимовляються.

Досить цікавим є такий факт. Границя між селами Сестратин (маєтність С.Радзивила) та Шнирів (власність М.Жолкевського) пролягал по річці Слонівці (Солонівці) до села Опарипси, а від цього села аж до гори Дранчі вона прямувала полями. Тобто не вся течія річки Слонівки стала кордоном. До речі, так воно було і в описі 1546 р. Так границю між Російською і Австрійською імперіями провели і у 1795 р.

Здавалося б, що границю набагато легше було провести і далі по руслу річки Слонівки, а не полями по її лівому березі. Причиною такого відхилення всього на 4-9 км на південь від річки, вірогідно, стала належність тутешніх земель до впливового власника, основна садиба якого знаходилася на правому березі Слонівки. На користь такої думки свідчить і той факт, що на південь від лінії кордону 1593 р., між землями, належними до Бродів і Радзивилова, розкинувся степ, який не обробляли аж до XVIII ст. Тобто границя 1593 р. на проміжку між селом Лев’ятин і горою Дранча пролягала вздовж незайманого праісторичного степу.

Дуже цікавою і важливою є згадка про брід коло Опарипсів на дорозі, що йшла із Радзивилова «повз Клекотів». Тобто дорога проходила не через самий Клекотів, а поблизу нього. Мабуть, тут йдеться про дорогу, яка сполучала Радзивилів з Великою дорогою з Олеська до Луцька. Остання прямувала з Бродів через Шнирів. Очевидно, десь південніше Клекотова ці шляхи сходилися. На місці їх перетину мусило бути перехрестя двох шляхів: відрізку Великої дороги, яка вела з Олеська до Луцька і дороги Радзивилів – Конюшків.

Підтвердженням такої думки свідчить той факт, що в іншому місці угоди цю дорогу названо «гостинцем з Радзивилова до Конюшкова». Це уточнення ясно вказує на те, що дорога, яка йшла з Радзивилова через брід в Опарипсах, пролягала коло Клекотова і прямувала до Конюшкова, який знаходився по ліву сторону Великої дороги з Олеська до Луцька, згаданої в описі границі 1546 р. Тобто дорога з Радзивилова сполучала його не лише з Конюшковом, а й з дорогою Олесько – Луцьк.

У цій місцевості шлях з Радзивилова і Опарипсів, що йшов повз Клекотів, мусив бути досить важливим – на це вказує і його назва «гостинець». Гостинцями з давніх-давен називали важливі торгові шляхи, якими їхали гості-купці. Очевидно, що то був один з праісторичних шляхів.

Варто відзначити, що в угоді 1593 р. не згадано пряму дорогу з Радзивилова на Броди через ліс, як вона пролягає тепер. Це свідчить про те, що її у XVI ст. ще не було, і зв’язок Радзивилова з Поділлям і Галицькою землею здійснювався гостинцем, який йшов через брід коло Опарипсів і далі до Конюшкова. Перед Конюшковом цей гостинець з’єднувався з Великою дорогою Олесько – Луцьк, якою і прямували до містечка Бродів на Острові посеред Лагодівського ставу, а у селі Старі Броди з нього ішли відгалуження на Олесько, Галицьку землю (Золочів) і Поділля (Тернопіль).

Згадано в угоді 1593 р. й іншу дорогу, названу Перехресною, яка прямувала до гори Дранчі.

Що стосується наявності на згаданому гостинцеві броду коло Опарипсів, то з цього факту випливає ряд важливих висновків.

Перший. Станом на 1593 р. на дорозі, яка прямувала з Радзивилова і Опарипсів «повз Клекотів», на річці Слонівці (Солонівці) все ще не було мосту і її долали вбрід.

Другий. Відсутність мосту вказує, що у такий спосіб – по броду – тут переправлялися через річку Слонівку і в давніші часи.

Третій. Ширина річки Слонівки в Опарипсах є не більшою 5-6 метрів, що не складало жодної перешкоди для будівництва мосту. Його відсутність слід пояснити шириною заплави, яка біля Опарипсів була чи не найвужчою на Слонівці, але все одно становила понад 200 метрів. Саме ширина заболоченої заплави не дозволяла влаштувати тут міст, тому через неї і річку переправлялися вбрід. Для броду було вибрано місце із твердим дном, таким була ділянка коло Опарипсів.

Коли тут люди почали переправлятися вбрід, свідчить топонім Опарипси. В його основі лежить корінь PAR. У давній фракійсько-дакійській мові слово PARA означало «брід». Як цей топонім потрапив сюди? Автор цих рядків висловив припущення, що його з Балканів могли занести на наші землі готи, які у III – IV ст. панували і у Подунав’ї, і на просторі Українскього Лісостепу. Однак цей топонім мусить бути набагато давнішим. Видатний мовознавець В.І.Абаєв зазначив, що слово PAR присутнє ще у давньоіндійській мові у значенні «переправлятися». В осетинській мові збереглося слово fard-aeg (far-daeg), що означає «переходити», «переправлятися». У даному випадку осетинське fardaeg співзвучне з англійським ford – «брід» і німецьким furt – «брід». Перед нами приклад того, що у давній фракійсько-дакійській, осетинській, англійській і німецькій мовах було слово із спільним давньоіндійським коренем PAR, що означало переправу через водну перешкоду. У свою чергу давньоіндійська мова склала основу індоєвропейської мовної сім’ї, до якої входять і фракійсько-дакійська, і осетинська, і слов’янські, і германські (німецька, англійська) мови. Індоєвропейська мовна спільність розпалася на ряд мовних груп у V – IV тисячоліттях до н.е. З ІІІ тис. до н.е. вже функціонувала праслав’янська мова.

Звідси напрошується висновок, що топонім Опарипси може походити ще із тих далеких часів. Варто зазначити, що у договорі про розмежування земель Радзивилова і Бродів 1593 р. топонім Опарипси записано через «О», хоча населення цю назву вимовляє «Парипси», тобто так, як вона могла звучати 5-3 тисячі років тому і означала «переправу». До речі, і в українському слові переправа відчутний індоєвропейський спадок у формі кореня PAR. Все говорить про те, що топонім Опарипси (Парипси) позначав переправу через річку вбрід, і йому не менше трьох тисяч років. Якщо впродовж цього часу ця географічна назва місцевості (броду, а пізніше села) дійшла до наших днів, то це є доказом її спадкової передачі із покоління у покоління і свідчить, що впродовж останніх, не менше трьох тисяч, років населення цього краю проживає тут незмінно і безперервно. Отже, час виникнення назви Опарипси (Парипси) губиться у глибині тисячоліть і сягає праслав’янських часів, тобто III – І тисячоліть до нашої ери. Цей факт є ще одним штрихом на доказ незмінності і безперервності проживання на Волині предків сучасних українців, як мінімум, впродовж останніх двох тисяч років, бо якщо б це було не так, то назва Опарипси (Парипси) із давньоіндійським коренем PAR – «переправа», «брід» загубилося б у глибині тисячоліть. Лише за умови незмінності проживання населення певної території можлива спадкова передача географічних назв.

Крім згаданих у договорі сіл Сестратин (Сестрятин), Шнирів, Опарипси (Парипси), Глев’ятин (Лев’ятин), Немирів (Немирівка), тут названо гору Дранча, на якій мали поставити три межові знаки – копці: між маєтностями Бродів, Радзивилова і Лідихова. В угоді сказано, що третій копець має бути «наріжний», тобто такий, де сполучаються землі трьох володарів. Слід відзначити, що місцевість біля гори Дранчі і до сьогодні є стиком трьох меж – тепер це межі Львівської, Рівненської і Тернопільської областей.

Гора Дранча, як важливий орієнтир при визначенні границі Польського королівства і Великого князівства литовського, вказана і в описі 1546 р. Факт присутності назви гори Дранча у документах 1546 і 1593 рр. свідчить про те, що вона була добре відомою. Сама назва Дранча походить від готського слова drauhtinon – «племінні вожді». Але це вже тема іншого дослідження.

Таким чином, угода 1593 р. про розмежування маєтностей, належних до Бродів і Радзивилова, є важливим джерелом історії краю та має непересічне значення для краєзнавчих досліджень Волино-Подільського пограниччя.

Автор щиро дякує кандидату історичних наук п. Ігореві Мицькові за сприяння у підготовці цієї статті та палеографічному відчитанні рукопису угоди 1593 р. про розмежування маєтностей, належних до Бродів і Радзивилова.

Дмитро Чобіт, м.Броди.

 

Адміністратор

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.