Про що розповів радивилівський щоденник 160-річної давності

Радивилів, кладовищна каплиця

Радивилів. У цій каплиці – колись частині церкви – був похований друг Пушкіна Петро Каверін.

Про друга Пушкіна – Петра Каверіна, який в останні роки життя служив у Радивилові, мені доводилося писати не раз. Але ось вдалося виявити нові факти, які можуть бути цікаві радивилівцям, – йдеться про дослідження Ю.Щербачова «Приятели Пушкина Михаил Андреевич Щербинин и Петр Павлович Каверин» (Москва, 1912), у якому використано й радивилівський щоденник Каверіна.

Зокрема, довідуємося, що Петро Каверін 5 січня 1836 року був звільнений з військової служби з чином полковника, правом носіння мундира і пенсіоном в одну третину окладу. Того ж 1836 року направлений ротним командиром у прикордонну варту, а 11 квітня 1838 року призначений командиром Волинської прикордонної бригади. На цій посаді постійним місцем проживання його був Радивилів («Радзивиловъ»). У цьому містечку й прожив 17 років. Помер 30 вересня 1855 року, у віці 61 рік. І ось уперше виявлено свідчення про місце поховання: в Радивилові у кладовищній церкві Павла Фівейського, яку тоді називали каверінською, адже збудувала її на свої кошти вдова Петрового батька, Павла Микитовича Каверіна, колишнього губернатора, який помер у Радивилові на 91-му році життя і чиї останки було поміщено в цій церкві.

Могили і пам’ятні таблиці Каверіних не збереглися, але на кладовищі в Радивилові ще можна побачити частину колишньої церкви (неф), яка два десятиліття тому як надто ветха була збережена тільки у вигляді каплиці.

Петро Каверін вів щоденникові записи, в основному переписуючи вірші, які йому сподобалися, новини великої політики, часом довгі цитати подаються німецькою, французькою мовами, якими, вочевидь, автор володів добре.

У трьох зошитах не знайшлося місця для опису Радивилова, організації його життя, окрім скупих записів про особисті гостини, поїздки на «рогатку» до тих, хто несли службу при самому кордоні, про власні метеорологічні спостереження. Не віднесеш же до особливих цікавинок ті місця, де він докладно описує свої радивилівські страви, напої – щось на кшталт: «Гусак чудовий, жирний, смачний», «Славний сніданок»… Або таке: «В таможні дві сигари вкрав – дрянь», «На обіді в городничого; мадам нехороша, діти дрянь, якийсь нудний чоловік», «Був Леммінг; добрий, натягнутий дурень», «Гості, ігри, карти»…

Прижиттєвий портрет Петра Каверіна.

Прижиттєвий портрет Петра Каверіна.

На «рогатку» між Радивиловом і Бродами, щоб частувати прикордонних німців (прикордонників зі сторони Австрії), сам готував і сам возив щось особливе, і німці були від його кухні «в захопленні». Після однієї з поїздок до них, «с кастрюлею и филеем» (?), у щоденнику записано: «Славно вдалося і славно з’їв».

Та частина щоденника, яка стосується 1854-55 років, написана на поштових, голубуватого кольору аркушах малого формату, складених в акуратні зошити.

Відомо, що в старості Каверін співав по нотах на служіннях у каверінській церкві, це була на той час єдина в містечку православна церква, мабуть, її вивершили вже після смерті Петра Павловича, адже у волинського краєзнавця ХІХ ст. Миколи Теодоровича згадується як церква 1856 року. До Каверіних заїздили імениті гості, наприклад, Павла Микитовича в Радивилові відвідала княгиня Варвара Сергіївна Голицина.

«За два останніх роки життя Петра Павловича уривчасті замітки його… стосуються тільки дрібних фактів буденного життя старика, закинутого долею у глухе містечко, і тому загального інтересу собою не становлять», – справедливо зазначив автор дослідження. Що ж, не всім вдається з достатнім інтересом для інших описувати свої враження. Фотокопії деяких сторінок щоденника Петра Каверіна були б, однак, не зайвими для Радивилівського історичного музею, адже після кожної нотатки записано не тільки дату, але й назву містечка – «Радзивиловъ». Утім, вони, ці оригінали записів, здається, не збереглися.

30 липня 1853 року Каверін  записав у щоденнику запорозьку пісню «Ой на горі женці жнуть» (7 куплетів), додавши від себе: «А з піснею знайомий з 1819 року». 2 жовтня 1853 року записує українське слово «живопліт» зі своєю позначкою «добре». Останній за часом запис – під ребусом, намальованим чорнилом, у 3-му зошиті: «Рисувала Зося. 1855 року 21 березня в Радзивилові. Дружина хвора, я сумний. Господи помилуй».

Пропонуємо в форматі pdf кілька сторінок із книги «Приятели Пушкина Михаил Андреевич Щербинин и Петр Павлович Каверин» (1912) – тут достатньо докладно розкрито радивилівський світ інтересів колишнього приятеля Пушкіна.

Підготував Володимир Ящук.

СКАЧАТИ:

Kaverin_1855

ДИВ.: Приятель Пушкіна – гультяй Каверін керував прикордонною бригадою в Радивилові

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

1 Response

  1. Квітень 4, 2015

    […] було містечко в ту пору, йшла мова і в нашій статті «Про що розповів радивилівський щоденник 160-річної дав…. Але новоявлені нотатки про Радивилівщину і наш край, […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.