Російські консули в Бродах. Дослідження Володимира Ульянова

Волинське прикордонне місто Радзивилів (Радивилів) у ХІХ ст. знаходилося в тому місці, де, на іронічну думку прозаїка і критика Жюля Жанена, проходив кордон з Китаєм, а в десяти верстах на схід, у Бродах – закінчувалася Європа… Броди в першій половині ХІХ ст. були другим за значенням містом у Галичині – після Львова. Про значення Бродів того часу говорить факт, що Личаківське передмістя Львова до 70-х років ХІХ ст. називалося Бродівським. Присвоєння Бродам у 1779 р. статусу вільного торгового міста сприяло його швидкому розвитку і легкому збагаченню бродівських купців [6, 114].

Через місто в напрямку Радзивилова йшов головний торговий шлях між Австрією та Росію. Юридично торговельнівідносини між сусідніми імперіями регламентували умови конвенцій 1815 і 1818 рр. [9, 47]. Однак – для захисту інтересів своїх купців за кордоном – Росія вимагала від Австрії дозволу відкриття в Бродах російського консульства. Відень, враховуючи те, що в Бродах уже було пруське консульство і необхідно було протистояти контрабанді, в 1827 р. Дозволи відкрити російську дипломатичну установу. Після цього бродівські купці через своїх представників у Відні К.Краузе і Й.Берштайна вимагали від столичної влади, щоб вона домагалася від уряду Росії дозволу відкрити в Радзивилові австрійське консульство з такими ж правами, які мало російське консульство в Бродах. Але влада, розглянувши вимоги купців, проігнорувала їх [9, 49-50].

8 вересня 1827 р. Президія губернського управління у Львові визначила права і обов’язки російського консула в Бродах, які регламентувалися австрійськими законами. Зокрема, було записано, що консул, який перебував у вільному торговомумісті або порту Австрії, не має жодних особистих привілеїв і не користується дипломатичними правами. Крім того, він платить податки, якщо має нерухомість і займається торгівлею або підприємництвом, як і всі піддані Австрії [9, 50-51].

Першим російським консулом у Бродах був колезький асесор І.Святський. Прикметно, що він мав дві каденції: виконував обов’язки консула з 1827 р. по 1842 р. і повторно – в 1855 – 1858 рр. У наступному, після призначення, році в дипломата помирає в Бродах дружина Єлізавєта Васільєвна. Похована на Бродівському цвинтарі. На надгробному пам’ятнику є таблиця з епітафією: «Здесь погребена Елизавета Васильевна Святская, супруга Императорского Российского Консула в Бродах Колежского Ассессора и Кавалера. Родилась в С.-Петербурге 6 сентября 1802. Скончалась в Бродах 20 февраля 1828».

До великої пожежі в Бродах 5 травня 1859 р., коли згоріло більше половини міста, імператорське російське консульство перебувало в лівому крилі так званого «П-подібного» дому [8, 96]. Ця будівля простояла до кінця 1980-х років і булорозібрана як аварійна. На відомій літографії К. Ауера «Нова площа в Бродах» (инша назва – «Новий Ринок у Бродах») зображене ліве крило вищеназваного будинку на східній стороні цієї площі [7, 45-48].

 

Однією з основних функцій консула в Бродах була турбота про економічну безпеку держави. З цією метою він був зобов’язаний відстежувати можливі переміщення по Росії осіб, яким він оформляв документи, і попереджати інших чиновників про можливі антидержавні дії останніх. Бродівський історик Дмитро Чобіт у Державному архіві Одеської області виявив документи таємного листування І.Святського з начальником Одеського митного округу щодо участі бродівських купців в операціях з фальшивими рублевими асигнаціями [4, 21-22].

Дипломатична служба І.Святського супроводжувалася бюрократичною тяганиною та скаргами на нього з боку транзитних пасажирів. Так, архівні документи 1840 – 1841 рр. містять листування між російськими чиновниками і новими власниками Бродів – Млодецькими (підданими Росії з простроченими паспортами). У 1834 р. голова Головного волинського суду Ян Казімеж Млодецький (герба «Пулкозец») викупив у Францішека Станіслава Потоцького (родової гілки Потоцьких «Срібна Пилява») бродівський маєток (м. Броди з округою) за 6162296 злотих, до якого той втратив інтерес [9, 150-151]. Ян (Іван) Млодецький, маршалок шляхти в м. Дубні та Мальтійський кавалер, був одружений на Дороті (Дарії) Потоцькій з родової гілки Потоцьких «Золота Пилява». Її рідний брат Юзеф Францішек був активним учасником повстання в 1831 р. (маршалок тимчасового уряду), генералом і кавалером почесного ордена «Virtuti Militari».

У цьому родинному зв’язку і була, очевидно, причина, з якої російська влада категорично відмовляли Млодецьким продовжити термін дії паспортів для перебування за кордоном. При цьому шляхтичі були змушені давати в Бродівському консульстві розписки про повернення в Росію. Особливо це стосувалося дітей Млодецьких, оскільки за російськими законами молодь від 10 до 18 років зобов’язана була навчатися виключно у вітчизняних публічних закладах або вдома під опікою батьків та опікунів тільки в Росії [1, арк.87-87зв, 96-112,123-124].

У 1842 р. губернатор Галичини Фердинанд д’Есте зажадав від російської влади замінити консула І.Святського на Едуара Краузе, якому протегував великий князь Міхаїл. На відміну від І.Святського, Е.Краузе був більш ввічливим у спілкуванні, про що пізніше згадував французький письменник Оноре де Бальзак [2]. До призначення консулом у Броди, Е.Краузе служив поштовим секретарем в Житомирі і здійснював цензуру кореспонденції.

У вересні 1847 р., під час святкування євреями в Бродах єврейського Нового року, відбулася зустріч Е.Краузе з Бальзаком у «Російському готелі», який знаходився у правому крилі вищезгаданого «П-подібного» дому [8, 96]. У нотатках «Лист про Київ» письменник так характеризує Е.Краузе: «Російський консул у Бродах виявився людиною надзвичайно люб’язною, як майже всі російські чиновники за кордоном» [2].

Після спілкування з Оноре де Бальзаком Краузе значно спростив паспортну процедуру і написав лист начальнику російської митниці в Радзивилові Павлу Францовичу Гаккелю. Пізніше, в 1848 р., Бальзак неодноразово згадував про Е.Краузе в листах до П.Гаккеля і висловлював свою повагу до російського консула [5, 133-142].

Крім того, письменник користувався послугами «чудового пана Краузе», коли треба було переслати лист або посилку з Франції в Росію чи навпаки [2]. Під час угорської революції 1848 – 1849 рр. Е.Краузе доповідав київському,подільському і волинському генерал-губернатору Дмітрію Івановічу Бібікову про хід повстання і участь російських військ у його придушенні. У 1855 р. Е. Краузе помер від холери і був похований на Бродівському кладовищі. На надмогильному пам’ятнику є таблиця з епітафією: «На згадку про свого чоловіка Едуарда Біттера фон КРАУЗЕ цісарс. рос. колегіального радника і консула в Бродах від безвтішної дружини ЕМІЛІЇ та 4 осиротілих дітей освячений до будучої зустрічі 1855» (переклад з нім. П. Кулінця) [3, 48].

Після смерті Краузе новим консулом тимчасово призначили згаданого статського радника П. Гаккеля. Він закінчив військову службу в чині полковника і був призначений у митне відомство: спочатку в Архангельський округ, а з 1847 р. – в Радзивилівський. Після знайомства з Бальзаком П.Геккель вів з письменником листування. З опублікованих листів можна дещо довідатися як про самого П. Геккеля, так і про його сім’ю [5, 133-142].

У 1855 р. на посаду російського консула в Бродах повторно призначають І. Святського. Однак через три роки його дипломатична кар’єра в Бродах закінчилася. 28 квітня 1858 р. у заїжджому дворі Блоцького наклав на себе руки підданий Росії Владислав Леліва Словацький. У передсмертному листі він написав, що сам себе позбавив життя і нікого в цьому не звинувачує. Урядове розслідування виявило, що самогубець прибув до Бродів з Бухареста і не зміг отримати в консульстві паспорт для повернення в Росію, яку він покинув у 1855 р. після дуелі. Враховуючи численні скарги на І. Святського, наприкінці 1858 р. російська влада відкликали дипломата в Петербурґ [6, 150].

Після його від’їзду консулом призначили колезького асесора Андреаса Аккерманна. На дипломатичній службі в Бродах він перебував до 1861 р. Похований на Бродівському цвинтарі поруч з Е.Краузе. На надмогильному пам’ятнику висічена епітафія: «ТУТ СПОЧИВАЄ В БОЗІ ЦІСАРСЬКИЙ РОСІЙСЬКИЙ КОНСУЛ АНДРЕАС АККЕРМАНН НАР. В Ст.ПЕТЕРБУРЗІ 24 БЕРЕЗНЯ 1810 ПОМЕР В БРОДАХ 17 ЛИСТОПАДА 1869» (переклади з нім. П. Кулінця) [3, 47].

Наступним консулом у Бродах був пан Рахетте, який у 1862 р. вийшов на пенсію у зв’язку з хворобою. Останнім російським консулом у Броди призначили колезького асесора Теодора Ебергарда. Російські консули, як і інші дипломати, крім виконання своїх прямих обов’язків, вели ще й агентурну діяльність –були «пильним оком» військової влади і уряду Росії в Галичині. У 1863 р. Т. Ебердхард інформував військових начальників про організацію підготовки волинської експедиції і місця переходу кордону повстанцями генерала Юзефа Висоцького під час польського повстання в Російській імперії [11, 10-11].

 

Броди, могила польських повстанців 1863 року

м.Броди. Могила польських повстанців 1863 року. Справа – теперішнє фото.

Після поразки повстанців у боях під Радивиловом 1 липня 1863 р. багатьом вдалося перейти кордон і знайти притулок у Бродах. Однак більшість із них були поранені і від ран померли. На Бродівському цвинтарі над братською могилою, в якій поховали шість загиблих повстанців, на зібрані пожертви поставили пам’ятник (автор Бальтазар Потоцький) [12, 34-35]. Над братською могилою в Радивилові пам’ятника не було, і її місце вже мало кому відоме. Натомість могила російських військових, які брали участь у придушенні виступу повстанців, збереглася. На ній стоїть високий чотиригранний обеліск з відповідними написами.

У 1895 р. імператорське російське консульство перевели до Львова, де воно неодноразово змінювало свою адресу. Наприклад, на початку ХХ ст. ця дипломатична установа знаходилася за адресою: вул. Ленартовича, 23 (тепер вул. І.Нечуя-Левицького). Консулом тоді був Микола Данилов [13, ХХI-XXII].

У Львові російське консульство перебувало до початку Першої світової війни. «Ілюстрований путівник по Галичині» Мечислава Орлович 1919 р. зазначає, ймовірно, останню адресу консульства – вул. Ясна, 8 (тепер вул. М.Конопніцької) [12, 54].

 


Володимир Ульянов, краєзнавець.

1.Центральний державний історичний архів України у Києві (ЦДІА України у Києві). – Ф.442. – Оп.787а. – Од.зб.91.

2.Бальзак О. де. Письмо про Киев. (http://vivovoco.rsl.ru/vv/PAPERS/ECCE/BALZAC.htm).

3.Кулінець П. Німецькомовні надписи ХІХ – поч. ХХ ст. на надгробних пам’ятниках бродівського міського кладовища //Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 1. – Броди. 2008. – С.46-55.

4.Чобіт Д. Про брідську торгівлю фальшивими російськими грішми // Бродівщина – край на межі Галичини й Волині.Випуск 3. – Броди. 2010. – С.19-22.

5.Ящук В. Радивилів. Краєзнавчі матеріали. – Рівне: Волинські обереги, 2004. – 164 с.

6.Barąncz S. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwόw, 1865. – 198 s.

7.Galscyja w obazach: W 12 zeszytach. – Lwόw: Piotr Piller, s.a. (1837-1838). – 73 s.

8.Kuzmany B. Die Stadt Brody im langen 19. Jahrhundert – Eine Misserfolgsgeschichte? (Universitдt Wien, 2008). – 458 s.

9.Lutman T. Studja nad dziejami handlu Brodόw w latach 1773 – 1880. – Lwόw,1937. – 364 s.

10.Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi. – Lwόw,1919. – 510 s. 11.Rawita-Gawroński Fr. Wyprawa wołyńska. Epizod z roku 1863. – Warszawa,1914. – 43 s.

12.West F. W Brodach po powstaniu// Brodzkie zeszyty biograficzne nr 3. – Wisła.2004. –S.34-38.

13.Jaworski Fr. Przewodnik po Lwowie i Okolicy z Żόłkwią i Podhorcami. – Lwόw,1907. – 88s.

Адміністратор

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

1 Response

  1. Липень 24, 2016

    […] Російські консули в Бродах. […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.