Що робили поліцейські в Радивилові

Радивилів, Радзивилов, кордон, граница, Броди, БродыТермін «поліція» відомий із шістнадцятого століття, вперше вжив його німецький юрист, який служив канцлером у курфюрста Саксонського. Поліцейський підрозділ у сьогоднішньому розумінні був створений 1829 року в Лондоні. Як відомо, в роки незалежності України про необхідність створення поліції говорили не раз, ось і зараз є в Верховній Раді проект Закону про Національну поліцію. А між тим поліцейські структури діяли на території України і в минулому, щоправда, були вони, ці структури, елементами влади чужинських правителів.

Після того, як з 1795 року Радивилів (Радзивилів) потрапив до складу Російської імперії, з’явилися в прикордонному містечку й імперські чиновники, військовослужбовці. Опубліковані в Інтернеті великі витримки з повного зібрання законів Російської імперії відкрили й нові, раніше ніколи в Радивилові не використовувані матеріали, зокрема, щодо поліції.

Так, 25 квітня 1815 року імператорське положення Олександра І носило назву «Об учреждении полиции в местечке Радзивилове» («именный, объявленный главнокомандующим в Санкт-Петербурге»).

Зацитуємо мовою оригіналу, із збереженням особливостей стилю, але привівши її до сучасного правопису:

«Его императорское величество по рассмотрении комитетом министров представления управляющего Волынскою губернией на праве генерал-губернатора сенатора Комбурлея, признав нужным учредить в местечке Радзивилове полицию и сумму потребную как на единовременные при учреждении оной издержки, так и ежегодно на жалованье полицмейстеру, полицейским чиновникам и канцелярским служащим, назначив к отпуску из государственного казначейства, в рассуждении прочих расходов на содержание сей полиции нужных, как то: на полицейских и пожарных служителей, на ремонт пожарных инструментов, освещение местечка и проч. Высочайше указать соизволил: поелику полиция в Радзивилове утверждается для собственной выгоды обывателей и для сохранения спокойствия и порядка в сем местечке, то исчисленные на сии расходы сумму, по 4.580 рублей в год, отнести на счет жителей». (Повне зібрання законів Російської імперії. Том 33. 1815 – 1816. Надруковано в друкарні ІІ відділення власної його імператорської величності канцелярії, 1830, стор. 88).

Чим займалися поліцейські, дає уявлення документ з переліком обов’язків:

«Буде в обществе или в соседстве онаго откороется прилипчивая болезнь в людях, или скоте, то полиция обязана немедленно довести о том волостной полиции, а впрочем поступать по узаконениям… в рассуждении мер об отвращении моровой язвы.

В случае пожара полиция обязана поспешить на помощь со всеми находящимися в обществе пожарными орудиями, понуждая к тому медлительных.

Полиция имеет строгое бдение за поведением и доносить волостной полиции, буде усмотрить, что в обществе находятся люди, которые предались позорной, общее спокойствие и порядок нарушающей жизни.

Полиция имеет особенную обязанность наблюдать, чтобы в обществе не водворились самовольно люди, не принадлежащие ни к разряду арендаторов, ни к разряду работников.

Исключаются из сего те, которые могут доказать, что они знают какое-либо ремесло, достаточное к их содержанию, или имеют в пропитанию своему иные способы.

Полиция не терпит в обществе людей беспаспортных, нищих, праздношатающихся и беглых. Она обязана в таких случаях доносить немедленно волостной полиции, задержать между тем, если почтет за нужное, подозрительное лицо.

На полицию возлагается обязанность понуждать с утверждения волостной полиции должников к платежу по ясным и никакому спору не подверженным их обязательствам.
Полиция назначает опекунов к малолетним сиротам, не имеющим ближних родственников».

Радивилів став волосним центром у 1866 році, але й до того його статус прикордонного містечка надавав чиновникам значні повноваження.

27 січня 1816 року було царем затверджене положення комітету міністрів, яким постановили виділити в Радзивилові для поліцейського управління одного чи двох поліцейських чиновників для забезпечення обміну на кордоні втікачами (тими, хто нелегально перетнув кордон), з Житомира для цього був командирований колезький секретар фон Кек, з зарахуванням його понад штат при Житомирській міській поліції, але оплату і коштів на канцелярські потреби йому не визначили.

Після цього в 1825 році визначений був у Радзивилів поліцейський чиновник Анджейкович, з призначенням йому від жителів на утримання, канцелярські витрати і на письмоводителя по 400 рублів сріблом на рік, але цим він повною мірою не задоволений, через незгоди на те уповноваженого від власників містечка Радзивилова. Цьому чиновникові в 1826 році був визначений помічник, з зарахуванням понад штат при Житомирській міській поліції, в ролі квартального, без призначення оплати.

Але врешті було визнано, що для обміну на кордоні втікачами використовувати тільки Радивилів дуже незручно, тож вирішили надалі здійснювати обміни на всіх пунктах, де існують митниці. Таким чином потреба в радивилівському чиновнику відпала.
Доводилося займатися поліцейським і питаннями розквартирування.

Квартирна комісія була створена в Радзивилові за визначенням Волинського губернського правління 20 жовтня 1825 року. До комісії входили: поліцейський чиновник, довірений від власників містечка і двоє депутатів – від християн і євреїв. Комісія була створена за поданням поліцейського чиновника і за письмовою згодою власниці містечка Радзивилова генеральші Турно.

А оскільки утримання комісії торкнулося і самої власниці, і жителів, адже вимагало щорічного збирання коштів на найм приміщення, прислуги, оплату канцелярії та її витрат, усього потрібно було близько 300 рублів сріблом, то єврейське і християнське товариства, як і уповноважений власниці містечка, віддали перевагу розквартируванню військових чинів зусиллями власницької економії та єврейського кагалу і просили скасувати квартирну комісію, а значить, увільнити їх від додаткових витрат на її утримання.

Волинський цивільний губернатор висловив свою позицію:

 «Поліцейське управління в Радзивилові залишити таким, яким воно було створене відповідно до царського положення 1816 року. Тобто в Радивилові потрібні 2 чиновники по штату Житомирської міської поліції – приватний пристав (420 рублів асигнаціями на рік) і квартальний наглядач (240 рублів).

Оскільки в Радзивилові не буває іншого постійного квартирування військ, крім як батальйонного штабу, інвалідної етапної команди і штабу офіцера, призначеного для розміну з Австрією військових дезертирів, то квартирну комісію в Радзивилові, відповідно до бажання самих жителів і власників містечка, і через її непотрібність вирішили скасувати, залишивши розквартирування військових чинів, як і раніше, в розпорядженні власницької економії і єврейського кагалу, під наглядом поліцейського чиновника за правильним і рівномірним розподілом повинності».

17 серпня 1826 року затверджене царем положення комітету міністрів звалося: «О назначении особого чиновника для рассмотрения видов и снятия допросов с людей, высылаемых через границу при Радзивилове».

Знову цитата мовою оригіналу:

«В заседении 20 июля слушана записка управляющего министерством внутренних дел от 9 июля за №1552, внесенная в журнал комитета под №1270, о назначении чиновника для рассматривания видов и снятия допросов с людей, высылаемых через границу при Радзивилове.

Министр финансов сообщает управляющему министерством иностранных дел, что через Радзивиловскую таможню была пропущена высланная из Австрии женщина Розалия Лапит, которая назвалась петербургской уроженной, но по расспросам открылось, что она родилась в Манице. Посему Волынский гражданский губернатор просил начальника Радзивиловского таможенного округа принять меры, чтобы впредь подобные люди не были пропускаемы через границу. Радзивиловская таможня, получив о сем от начальника Радзивиловского таможенного округа предложение, и приняв в соображение, что как прием высылаемых из-за границы, так и передача отсюда туда отправляемых, возложены на Радзивиловского полицейского чиновника, распорядилась каждый раз уведомлять его о том, и высылаемых из-за границы людей отдавать под его расписку. Начальник округа, доводя сие до сведения Волынского гражданского губернатора, присовокупил, что сия мера подобна принятой по военной части, по которой назначенный в Радзивилове штаб-офицер высылаемых из-за границы людей военного ведомства лично принимает у рогатки (тобто біля шлагбаума на кордоні. – В.Я.), а тех, кои не должны быть пропускаемы, вручает обратно австрийскому чиновнику. Гражданский губернатор отозвался, что он меру сию находит неудобной…» (Повне зібрання законів Російської імперії. Зібрання друге. Том 1. З 12 грудня 1825 по 1827, стор. 862).

29 листопада 1826 року – створена Радзивилівська етапна інвалідна команда, яка займалася конвоюванням осіб, які перебували під вартою.

1830 рік, 29 листопада, положення комітету міністрів «О упразднении в местечке Радзивилове должности особого чиновника для обмена арестантов с Австрией, о закрытии квартирной там комиссии и о производстве состоящим в оном по полицейской части чиновникам жалованья и на канцелярские расходы из общей суммы, на полицию в губернском городе Житомире ассигнуемой»:

«На засіданні 15 листопада слухана записка керуючого міністерством внутрішніх справ, від 8 листопада, про скасування в містечку Радзивилові посади особливого чиновника для обміну арестантів з Австрією; про закриття там квартирної комісії, з покладенням розміщення військових чинів по квартирах на обов’язок власників цього містечка; про задоволення чиновників, які перебувають у цьому містечку по поліцейській частині, не отриманої ним за попередній час платні і грошима на канцелярські витрати з державного казначейства, і про здійснення ним надалі оплати і на канцелярські витрати з загальної суми, яка на поліцію в губернському місті Житомирі асигнується». (ст.445).

Інший документ цього ж періоду визначає, поліцейський чиновник Радзивилова належав до чиновників 9 класу, до якого належали титулярні радники; помічник поліцейського чиновника Радзивилова – до найнижчого 14 класу (колезькі реєстратори).

А ось у положенні від 18 березня 1841 року вказано, що загальний поліцейський мундир присвоюється поліцейським посадам, серед них – городничим у губернських і обласних містах, а також поліцейському чиновнику містечка Радзивилова (стор. 414).

1 листопада 1846 року царський уряд прийняв спеціальну постанову «Про призначення в м. Радзивилів поліцейських чиновників у військовому чині», де говорилося (мова оригіналу): «Государь император высочайше соизволил: в м. Радзивилове иметь полицейского чиновника в военном чине – и согласно сему нынешнего полицейского чиновника титулярного советника Масловского, в награду отлично-усердной и полезной службы его по настоящей должности, переименовать в прежний военный чин и затем произвести в майоры с состоянием по армии».

Усі новоявлені документи стосуються Радивилова першої половини ХІХ століття і ще потребують ґрунтовного осмислення.

Підготував Володимир Ящук.

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.