Вирушали в далекі світи через прикордоння

Пропонуємо увазі читачів частину статті американського вченого, який вивчає історію єврейських громад. Цікаві його міркування про місто Броди з огляду на те, що вони, ці думки, значною мірою стосуються і колись прикордонного Радзивилова (Радивилова).

… Наступний ранок зустрів нас на шляху зі Львова до Бродів. Погода погіршилася, ми приготувались накривати камеру парасолькою. Світлана тримала б парасольку над моєю головою і над камерою: це викликало б певний дискомфорт у нас обох. Броди привітали нас мрякою і легким літнім вітерцем.

Непривітна погода підходила для нашої невеселої теми: єврейської еміграції зі Східної Європи.

Броди синагога

Броди. Синагога

Жоден із нас не був у Бродах раніше, але ми всі погодилися, що нам варто зняти три місця: центральну торгову вулицю в Бродах, через яку десятки тисяч євреїв пройшли з 1881 по 1914 роки, і принаймні 12 тисяч із квітня по червень 1882 року; Велику синагогу в Бродах, не так добре збережену, як жовківська, але також помпезну будівлю початку XVII століття у фортечному стилі; і, зрештою, залізничний вокзал, через який проходили щасливі власники закордонних паспортів та залізничних квитків, прямуючи на Бремен і Гамбург, місця відправлення пароплавів у Новий Світ.

Нам вдалося встановити камеру поблизу Великої синагоги з її пошкодженим війною другим поверхом та товстими стінами і вузькими готичними вікнами. Як з’ясувалося, ми стояли прямо на перетині кількох паркових стежок, що поєднували магазини та будинки по сусідству. Люди постійно ходили поза моєю спиною і поза камерою. Ми, звісно, трохи заважали їм ходити, але від жодного з жителів міста Броди ми не почули непривітного коментаря чи лайки, чого можна було б очікувати в такій ситуації. Навпаки, перехожі бачили нас, знімаючих синагогу, і вітали нас проєврейськими та проізраїльськими гаслами. “Хай живе Ізраїль”, “Ми любимо євреїв” і “Євреї та українці — брати навіки”. Вся знімальна команда була російською, крім мене, але всі в Бродах видавалися переконаними, що фільм був про Голлівуд, Голлівуд був єврейським, а отже ми всі були євреями. Це було настільки ж дивно та смішно, як і зворушливо.

Велика синагога Бродів показує силу і впливовість єврейської громади міста, яка в середині XVII століття оголосила себе окремою від Львова. Єврейська громада Бродів була дуже славетна, поінформував я майбутніх глядачів потенційного фільму. Громада могла дозволити собі запрошувати і оплачувати провідних східноєвропейських рабинів, оскільки нею керували і її спонсорували кілька поколінь найбагатших єврейських міжнародних купців і банкірів Галичини: Гальперіни, Горовіци та Каценнеленбоґени. Протягом століть Броди були ключовим торговим пунктом на головному торговому шляху, що з’єднував Париж, Лейпциг, Краків і Бердичів із Астраханню, Москвою та Нижнім Новгородом. Без перебільшення, вся торгівля між Східною та Центральною Європою проходила через Броди, викликавши зростання кількісно малих, але якісно перебуваючих на високому рівні єврейських еліт.

Дочки добре забезпечених батьків були активом у єврейському світі: бердичівські купці-члени гільдій шукали пару для своїх синів саме в Бродах. Коли Одеса затьмарила всі інші торгові центри в Російській імперії своєю важливістю, галицькі єврейські еліти переїхали туди і збудували красиву mudejar (в мавританському стилі) синагогу, відому протягом двохсот років як Бродська. Бродські проникли в усі сфери життя: від київського роду цукроварів Бродських до відомого художника Ісаака Бродського, відомого своїми експресивними портретами Леніна; нобелівський лауреат поет Йосип Бродський і скрипаль Адольф Бродський, якому Петро Чайковський присвятив свій перший скрипковий концерт — усі вони були нащадками євреїв з Бродів.

Броди були серйозно розбомблені під час Другої світової війни. Нацисти вбили близько п’яти тисяч бродських євреїв на місці та депортували шість тисяч тих, хто залишився, в Белжець або Майданек. Без єврейських ремісників, фінансових агентів і продавців місто почало різкий економічний спад. Те, що поляки будували протягом століть, починаючи з уже знайомих нам Жолкевських і Собєських, перетворюючи невеликі поселення в урбанізовані, розвинені приватні міста, радянська влада швидко змарнувала. Заберіть євреїв з міста, і воно стане селом. Нацисти намагалися, але не змогли підірвати синагогу, а з обох боків центральної торгової вулиці міста дотепер стоять триповерхові купецькі будинки у стилі модерн. І залізничний вокзал — цілком перебудований у 1950 р., оскільки довоєнний вокзал був зруйнований під час війни. Але місто зуміло зберегти неясні спогади про його значущість, особливо в його двадцяти чи більше залізничних коліях, котрі нагадують про велику міграцію.

Євреї почали емігрувати з Російської імперії вже наприкінці 1860-х років, але на початку 1880-х величезна північноєвропейська хвиля міграції досягла литовських земель, поширилася на білоруські й у 1890-х роках досягла України. Надихаючі листи від родичів з-за кордону і погіршення економічних можливостей в пізній імперській Росії, яка в той час швидко індустріалізовувалася, створили передумови для еміграції, а масове насилля проти євреїв і їх майна на початку 1880-х років (перша хвиля російських погромів) почало витискати євреїв з Росії по-справжньому. Альфред Баллін, німецький корабельний магнат єврейського походження, ще не переробив свої вантажні пароплави для розміщення тисяч єврейських мандрівників, що прагнули переїхати в Америку; німецькі, англійські та французькі комітети соціальної допомоги не збирали кошти, щоб допомогти мігрантам фінансово, а російська влада не поспішала видавати паспортів вартістю 25 рублів мігрантам, але євреї все-таки кинулися до прикордонного містечка Броди, що відокремлювало Росію від Австрії, прагнучи виїхати з країни. Їх було три тисячі у 1881 році, і двадцять тисяч у 1882 році. До 1914 року кількість євреїв, які пройшли через Броди на їхньому шляху до Бремена і Гамбурга, виросла до 125 тисяч осіб.

Аби розповісти цю історію, ми переїхали до залізничних колій. Ми поставили камеру, фільтри та сумки вздовж залізничних колій і стали на протилежному боці від залізничної станції. Небо прояснилося. Я міг сидіти на залізничному насипі. Потяги час від часу повільно проїжджали за моєю спиною на захід. Я приготувався розповідати історію про єврейську громаду Бродів, яка намагалася пристосувати тисячі біженців, котрі прийшли зі сходу без паспортів і з невеликою кількістю грошей в кишені, коли ми помітили блакитну сорочку залізничного чиновника, що наближався до нас.

У цих краях залізничний вокзал або міст мають стратегічне значення. Аби мати можливість використати міст або вокзал як задній фон для зйомок, треба отримати спеціальний дозвіл від влади. В іншому випадку ми посягали б на державну безпеку. “У вас є дозвіл на зйомку тут?” — обережно запитав я Світлану. — “Нема”. Ми спостерігали за міцним, кремезним чоловіком, який стрибав через рейки і повільно наближався до нас. “У нас проблеми” — подумав кожен із нас.

Високий чоловік, за яким на відстані йшли два службовці, нарешті дійшов до нас. Ми були готові до того, що нас звідси виженуть, якщо не доставлять до місцевого відділку поліції для з’ясування обставин. Чоловік назвався начальником вокзалу і почав вимагати пояснень. Ми знімали сцени про єврейську міграцію з царської імперії. Броди були головним залізничним вузлом для всіх мігрантів. 75% всіх східноєвропейських євреїв, що прибували на острів Елліс у Нью-Йорку або Галіфакс в Канаді в кінці ХІХ століття, перетнули кордон у Бродах. Як і майже 100% всіх канадських українців.

Чоловік подивився на нас чотирьох дуже підозріло, глянув на камеру, на наш масивний штатив і запитав, як ми сюди потрапили. “Ми самі принесли камеру і все обладнання, по рейках”, — ми показали в бік нашого автомобіля на іншому боці, недалеко від залізничного вокзалу. Напруженість росла. “Вам не слід було цього робити”, — сказав чоловік. — “Могли б сказати мені, і я дав би вам кількох моїх працівників, які б допомогли вам це все принести. Успіху!” Він розвернувся і пішов. Жоден із нас не міг повірити своїм вухам. А куди поділись чиновники радянського типу з їх традиційними заборонами? Куди поділись залякані та залякуючі homo sovieticus? Куди подівся начебто західноукраїнський антисемітизм і добре знана стереотипна схильність галичан до підозр? Щось пішло не так в Україні після 1991 року, це точно.

Тепер я міг комфортно всістися на гострій гранітній гальці залізничного насипу в Бродах і розповісти історію. Незважаючи на те, що поїзди на деякий час перестали їздити, я відчував, що пульс залізничної колії прискорювався разом із тим, як я заглиблювався в минуле.

Чому так багато євреїв кинулися в Броди у 1881 році? На що вони сподівались і чому?

Швидка індустріалізація Російської імперії посприяла міграції більше, ніж будь-який інший фактор, у тому числі масове насильство проти євреїв у 1880-х. Промислові підприємства зробили традиційні єврейські ремесла застарілими. Єврейські капелюшники, шевці, ковалі, кравці не могли конкурувати з готовими товарами, які ставали все доступнішими, коли Росія почалася стрімка індустріалізація. Самозайнятий ремісник виявився бідним і безробітним. Вхід колишніх кріпаків, а тепер вільних селян на ринок перекреслив будь-які можливості для кар’єрного росту в сільській/міській торгівлі, неписаній єврейській монополії протягом століть.

Більше того: введення в Росії державної монополії на виробництво і продаж алкогольних напоїв привело до банкрутства більше 100 тисяч єврейських сімей, які заробляли собі на життя цим бізнесом. Така доля спіткала і родину Мері Антін, мемуари якої про еміграцію з Росії були обов’язкові для прочитання американськими школярами з 1913 по 1948 рік.

Більшість євреїв-мігрантів прибували в Броди з Литви, Білорусі та Польщі, тобто не з тих територій, де євреї страждали від погромів. Більшість юдеїв-мігрантів хотіли дістатися до Сполучених Штатів; вони вважали, що Америка була goldene medine, “золотою землею”, де вулиці були вимощені золотом. Листи від успішних родичів, які хвалилися своїми фінансовими досягненнями, зачитувалися вголос, допомагаючи творити цей міф. Шалена популярність перекладу на їдиш книги “The Discovery of America” Йоахима Кампе, німецького письменника-романтика, теж зіграла свою роль.

Більшість євреїв виїхали внаслідок економічних труднощів, а не через релігійні або політичні переслідування. Більшість євреїв-мігрантів говорили на їдиш і належали до традиціоналістської, неасимільованої верстви населення. Єдиною економічною особливістю, яка характеризувала їх, була професія, якою можна було займатися будь-де. Швачки, кожум’яки, лісоруби, кравці, шевці, модистки, годинникарі та ювеліри були більш схильні до міграції. Акультурована інтелігенція, лікарі та юристи, а також збіднілі дрібні торговці, як правило, залишилися.

Релігійний світогляд мігруючих євреїв теж мав значення. Серед тих, хто покинув Польщу, Росію чи Австрію, більшість була більш-менш традиційною, але не асимільованою і не ультра-ортодоксійною. Віруючі євреї зі штетлів Австро-Угорської та Російської імперій сприймали своє містечко як kehillah kedoshah, святу громаду, і розглядали територію поза його межами як erets gzerah, пустку, землю нещастя. Релігійні жителі та їх служники — вчителі, різники, книжники, рабини, проповідники, студенти талмудичних академій — менш охоче рушали в шлях, ніж єврейські ремісники і мешканці великих міст. Вони боялися опинитися далеко поза межами знайомої громадської структури, що зробило б неможливим виконання вимог іудаїзму.

Рабіністичні очільники, в тому числі міснагдім (литовські євреї, литваки) і хасиди не підтримали еміграцію і відраджували євреїв з їхніх громад від переїзду, посилаючись на загрозу дотримання їх стандартів та загрозу їх єврейській ідентичності. Рабіністичні респонси в кінці ХІХ століття відображають зростаючу стурбованість рабинів стрімким зростанням кількості солом’яних вдів, покинутих дружин, і неповних сімей — результату міграцій.

Рабин Ізраїль Меїр Гакоген Поупко, автор книги “Хафец Хаїм” (Hafetz Haim), провідний авторитет серед рабинів, був єдиним рабином, який безпосередньо прокоментував дане питання. Він стверджував, що емігранти залишаються євреями, вони не покинуті Господом, не повинні вважатися релігійно осиротілими та звільненими від заповідей, але мають шукати способи залишитися віруючими за всяку ціну. Він вважав цю наполегливість у дотриманні традицій у “землях нещастя” жертовною і здатною принести спасіння.

Погроми на півдні Смуги єврейської осілості стали приводом, а не причиною еміграції. У червні 1881 року в результаті першої хвилі погромів близько 3000 євреїв кинулися в Броди, намагаючись дістатися до австрійського кордону. Два американських посланці були вислані туди, аби допомогти вирішити проблеми соціальної допомоги, розраховуючи, що 1200 євреїв вирушать до США, 800 в Палестину, а інші повернуться додому. Наступного року близько 20 тисяч мігрантів вирушили в Броди, без закордонних паспортів — і з тих пір еміграція постійно зростала. Більшість євреїв намагалися виїхати будь-куди, аби лише подалі від Росії, але європейські єврейські громади не хотіли приймати неінтегрованих, традиціоналістських, нецивілізованих та їдишомовних Ost Juden (східних євреїв) у свої країни та шукали способи відправити цих мігруючих євреїв деінде.

Еміграція була недешевою затією. Німецькі та французькі асоціації з надання допомоги східноєвропейським євреям знаходили значні кошти і вживали заходів, аби допомогти їх східноєвропейським братам виїхати в Англію, Канаду і США. Мігранти повинні були купити квитки на пароплав з Бремена до Нью-Йорку, і його вартість становила близько 35 доларів США; квитки на поїзд з Мінська чи Бердичева чи Вільна у Бремен і Гамбург слід було придбати окремо. Асоціації з надання допомоги в Західній Європі могли допомогти з першим, але не з останнім. Бродська єврейська громада тепер мала справлятися не тільки з людьми, які мігрували, але також із тими, хто потребував негайної соціальної допомоги. Не дивно, що єврейські громадські організації Бродів звернувся до австрійської влади за допомогою.

Після прибуття в Бремен і Гамбург мігранти мусили провести близько двох тижнів у карантині в спеціальних казармах і пройти санітарний контроль, а потім десять днів на борту корабля, перш ніж вони прибували в Бостон чи Нью-Йорк. Пароплави були перероблені для цієї мети з вантажних суден і призначені в основному для пасажирів першого-четвертого класів. Більшість східноєвропейських єврейських мандрівників були на верхній палубі або в переповнених каютах для пасажирів третього класу, в жахливих санітарних умовах. Не дивно, що багато з них топталися на верхніх палубах пароплавів, аби лише уникнути смороду нижніх палуб.

Частка євреїв зі Східної Європи серед мігрантів постійно зростала. У 1881-89 роках євреї становили 4,3% від усіх мігрантів, які перетинали Атлантику, 68% із них були євреями зі Східної Європи. У 1890-1914 роках євреї становили 9,4% від загального обсягу мігрантів, 76% з них були євреями зі Східної Європи. Тобто у відносних цифрах частка євреїв зі Східної Європи серед усіх мігрантів збільшилася вдвічі за десять років.

Цікаво розглянути роль єврейських сімейних зв’язків, які більшість вважають самозахисним єврейським міфом. Міграції показали, що за цим міфом ховається більш глибока правда. Розгляньмо такий факт: 61% від вартості всіх квитків, куплених для євреїв, оплатили їх єврейські родичі, тоді як лише 29% усіх квитків, куплених для неєвреїв, були придбані їх родичами.

На відміну від більшості неєврейських мігрантів, євреї перетинали океан, аби залишитися тут назавжди. Вони відправляли гроші на батьківщину, але повертатися не планували. Ми знаємо це точно — і не тому, що сім’ї емігрантів прибували у Броди з усіма своїми речами, а з чисел, які досить красномовні. Серед мігрантів-євреїв жінки становили 44%; серед мігрантів-неєвреїв — 30% . Євреї були більш схильні подорожувати сім’ями.

Чотири брати Воронови та батьки Маркуса Лоу виїхали зі своїми сім’ями назавжди. Їхні підприємницькі навички, необхідні в скрутних економічних умовах їх батьківщини, які вони намагалися подолати, і їх прагнення працювати як одна команда зробили можливими Warner Brothers і Metro-Goldwyn-Mayer.

***

Ми провели сім годин, фільмуючи англійською та російською мовами. Ніхто більше нам не заважав. На зворотному шляху з Бродів до Львова Світлана та її група запитали мене про мою “міграцію” зі Східної Європи до Америки, і я розповів їм історію мого перетворення зі вченого порівняльної літератури, зосередженого на іспанському бароко і магічному реалізмі Латинської Америки, на єврейського історика. Що було особливо захоплюючим у цій трансформації, так це те, що тільки відкривши своє єврейське коріння і залишивши землю свого народження, автор цього тексту відкрив і Львів, і Броди, і Україну за допомогою Голлівуду та євреїв.

Йоганан Петровський-Штерн. Північно-Західний університет (США). 

http://shtetlroutes.eu/uk/a-tale-of-two-towns/

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.