«Якщо вам потрібно поїхати за кордон, не їдьте через Радивилів»

У цій статті розкриті описи міста Броди, опубліковані в «Записках російського мандрівника А.Ґлаґолєва з 1823 по 1827 рік» (Частина І, видана в Санкт-Петербурзі у 1837 році). Ці матеріали відкривають нам чимало цікавих фактів з історії міста.

Приїхавши з Радивилова до Бродів 30 квітня 1823 р., Андрєй Гавріловіч Ґлаґолєв, чиновник міністерства закордонних справ Російської імперії, знайомиться з умовами повсякденного життя міста першої третини ХІХ ст., зокрема, змальовує діяльність єврейських торговців. Мандрівник гарно описує визначну пам’ятку нашого міста – Велику бродівську синагогу, внутрішнє облаштування цієї споруди. Гуляючи міськими вулицями Золотою, Лешнівською (нині Івана Франка), Лемберґською (Львівською, називалася у той час сучасна вулиця Т.Шевченка), описав стан вулиць. Привертає увагу згадка мандрівника про те, що у Бродах в 1823 р. немає бульвару. Инший мандрівник – А.Мухлінський – у своєму «Щоденнику», датованому 1841 роком, згадує сучасний парк на майдані Свободи, називаючи його бульваром. Ще инше джерело – малюнок Карла Ауера «Нова площа у Бродах», показує як виглядав бродівський сквер близько 1836 р. (на цьому малюнку дерева є досить невеликими і виглядають недавно посадженими). Співставляючи ці дані, можемо припустити, що наш міський сквер був закладений між 1823 і 1836 роками. Автор змальовує тогочасний стан брідських фортифікацій (замку і валів).

Не зовсім зрозумілими є дані про населення міста, де навіть немає згадки про українців (на той час – русинів), а також відомостей про два міські храми (католицький і лютеранський ???). Мандрівник не міг би не помітити найвищу споруду міста – церкву Різдва Пресвятої Богородиці (можливо, не знаючи місцевої релігійної традиції, він називає українську греко-католицьку церкву лютеранською). Автор «Записок» не описує Ринку і не згадує церкви Святого Юра. Це свідчить про те, що перебування його у Бродах було недовгим і він не мав змоги повністю оглянути місто, а окремі відомості були записані зі слів фактора (торгового агента, посередника), який його супроводжував … Отже, в адаптованому перекладі з російської подаю записки мандрівника про Броди.

«Вразливі мандрівники! Якщо вам потрібно поїхати за кордон, не їдьте через Радивилів. Жорстокі євреї не лише перешкодять вам виплакати ваше серце, але й не дадуть зронити ні однієї сльозинки.
Митниця, на якій реєструються паспорти, знаходиться біля самого Радивилова, а рогатка – за дві версти від митниці. Вона стоїть серед гаю, оточена кількома будиночками, в яких живуть офіцери і козаки. Як тільки був відданий наказ пропустити мене, десять євреїв накинулось на мій чемодан, як на здобич; потягнули його в різні сторони, почали сваритися і штовхати один одного; нарешті вхопили мене, посадили в довгу закриту бричку і просили трохи грошей.

Тепер-то попав я в руки євреїв! Фактор Мошка, якому начальник митниці Г. К-ій наказав провести мене до Бродів, – єврей візник і третій єврей, п’яний, який сів для компанії, везли мене одного через ліс, по пеньках, по колодах.

Місто Броди, що перебуває під владою Австрійської імперії, знаходиться за одну милю від Радивилова [очевидно, автор має на увазі одну російську милю, яка дорівнює 7,468 км – С.В.], на місці рівному, низькому і піщаному. Банкір В., чоловік ласкавий і послужливий, до якого я мав лист, взяв на себе усі турботи зробити усі потрібні розпорядження для мого від’їзду; а між тим в очікуванні диліжансу, який відправляється звідси до Відня через два дні, я сподіваюсь трохи відпочити і оглянути всі визначні місця, якщо тільки є тут що-небудь варте уваги.

Мені здається, що я знаходжуся тепер в Іудеї. Євреї на дворі, на ґанку і в сінях. Двері моєї кімнати безперестанку відчиняються і зачиняються. Одні пропонують золоті речі; другі лізуть з сукном і полотнами, треті несуть тютюн і люльки. Коли їм відмовляєте, вони не слухають; коли сердитесь на них, посміхаються; женете їх, кланяються і дякують. Якщо зачините двері, вони полізуть з вулиці по хребтах своїх братів, щоби пропхати у вікно голову з новими пропозиціями доброму і милостивому панові. Одним словом, тільки о десятій годині ночі я отямився і міг поміркувати про мою подорож.

За ревізією 1822 р., число місцевих євреїв сягало 22 000; і поза тим неврахованих і тих, які живуть для торгівлі, вважається до 10 000; а німців, поляків і цісарців не більше 4 000. Будинки тут значною мірою одноповерхові й невеликі; але в кожному такому будинку знаходиться два, три і чотири сімейства євреїв. При всьому цьому, влітку впродовж дня кімнати пустують. Євреї товчуться на ринку чи бігають вулицями; єврейки ходять вулицями чи сидять під дверима. Перші курять тютюн, останні зазвичай в’яжуть шкарпетки.
Євреї мають тут синагогу, велику кам’яну споруду. Вони заходять туди з покритою головою; а тому фактор мій просив мене при вході не скидати капелюха. Входять до неї з західного боку, у великі залізні ворота чи в малі двері, які знаходяться зліва від воріт. У східній стіні, навпроти чотирьох стовпів, які підтримують склепіння синагоги, стоїть кивот завіту [кивот – невеликих розмірів шафа, де зберігаються святі речі, в даному випадку – сувої Тори – С.В.], закритий зеленою занавіскою. Він відкривається рабином тільки раз в рік, на свято Нового року. З правої сторони сходів, що ведуть до святині, стоїть семисвічник, чи точніше дев’ятисвічник, тому що він має вісім свічок, поставлених в ряд, і одну велику окремо. В перший день після суботи запалюється велика свічка і одна мала; в другий велика і дві малих, і так далі; в суботу запалюються всі свічки. Нижче кивота є ще два малих дев’ятисвічники. Тут євреї запалюють звичайну свічку в той день, коли втрачають кого-небудь зі своїх родичів. В пам’ять про покійника вони зобов’язані робити це щорічно. З лівої сторони кивоту горить в лампаді незгасний вогонь.

Над кивотом встановлено знамення скрижалів закону: дві невеликі дошки з десятьма цифрами. Посеред синагоги, між чотирма стовпами, височіє великий амвон, на якому під час молитви сидять співці. Вони не є із знатного роду, а служать за наймом; але неодружений єврей не може бути прийнятим до числа співців. На одній з лавок амвону лежать дві малинові оксамитові подушки для обрізання немовлят. Обряд цей здійснюється таким чином. На восьмий день породілля приносить немовля чоловічої статі до великих воріт і передає одному зі своїх родичів, який передає иншому і так далі. Нарешті близький родич, який сидить на оксамитовій подушці, приймає новонародженого на свої коліна; а на другій подушці сидить один з почесних євреїв, який повинен здійснити обрізання. Вибір того останнього залежить від бажання батьків; а батьки запрошують того, кому хочуть показати свою особливу повагу.

Стовпи, що утримують зводи синагоги, всі восьмигранні; і на кожній грані в рамці за склом – по одному друкованому листку заповідей. Стіни всі прикрашені також листками, на них надруковано заповіді чи тексти з Пророків. В синагозі знаходиться до ста дерев’яних лавок; лавка складається з двох прилавків; на одному з них сідають лицем до кивота, а на другому до західних воріт. Напроти кожного місця дерев’яний налой [у храмі високий, з похилим верхом столик, на який кладуть ікони, богослужбові книги тощо – С.В.]. Жінки під час молитви знаходяться в особливому відділенні, на хорах, з яких в синагогу є лише один отвір чи вікно напроти самого кивоту. Місця в синагозі винаймаються на рік; за перші платять по 150 і більше червінців. Сума ця використовується як на утримання співців, так і на освітлення. Синагога, чи як називають її євреї, школа, завішена вся панікадилами; і в святкові дні, як на Паску, Новий рік і в инші великі свята запалюють, як запевняють, до 40000 свічок, – звичайно найменших.

По боках великої школи є дві малих, ніби прибудови. У велику збираються євреї кожного ранку о дев’ятій годині; а малу о сьомій годині ранку відвідують зазвичай ті євреї, які через зайнятість торгівлею не мають часу бути в першій. Ця школа є квадратною, найпростішої архітектури, і на кожній стіні під зводами є три вікна. Вона збудована в 1741 році; і за запевненнями євреїв, схожа до неї знаходиться лише в Празі. Але коли я зробив зауваження про місце знаходження Соломонового храму, який вівтарем обернений був на захід, вхід мав зі сходу, а місце кивота закрите стіною і крилами херувимів, тоді мої фактори і шкільник чи сторож, уважно слухаючи мене, замість відповіді зітхнули і похитали головами.

Багаті євреї мають ще приватні школи у своїх будинках. Вечір, так само як і ранок, зазвичай присвячується молитві; але після вечірньої молитви, з восьмої години, все місто приводиться в рух. По старому місті чи ринку, по Лешнівській, Золотій і Лемберґскій вулицях ходять натовпами чоловіки, жінки і діти. Слід визнати, що єврейки прекрасні; на жаль, вони не мають тієї строгої моральности, якою відзначались дочки Ізраїлю, їх праматері. Сіті спокуси розставлені тут майже на кожному кроці.
Бульвару тут немає; вулиці нечисті. По земляному валу, який слугував колись укріпленням і огорожею, майже ніхто не гуляє. Від замку графа Потоцького, якому належало місто, залишилось тільки декілька розвалин. Тут також є, крім синагоги, одна католицька церква і одна лютеранська».


Підготував Василь Стрільчук.

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.