З історії волинського села Митниця біля митниці

Фотознімок дає уявлення про в’їзд із села Митниця Бродівського району (Львівщина) в село Митниця Радивилівського району (Рівненщина). До Першої світової війни тут був кордон між Австро-Угорщиною і Росією. Назви сіл вказують на те, що з обох боків кордону діяли митні пункти для його офіційного перетину.

Наприкінці XVIII ст., коли в результаті поділу Польщі Волинські землі увійшли до складу Російської імперії, через наш край пройшов австро-російський кордон, який перетнув дорогу з Берестечка на Броди. Саме в цьому місці була заснована таможня, що мала три прикордонних пости. На південний схід від села на відстані 2 км був Новосельський пост, на півдні – Митницький, на південному заході за 5 км – Стирський.

Село Митниця, Радивилівський район

У 1850 році в селі Митниця (нині Радивилівського району) було всього 20 дворів. Земля належала Вітиславським та Раціборовським (3000 десятин). Після скасування кріпосного права в 1861 році Вітиславські почали продавати землю. В основному її купують Зельман, Гринь, Миць (500 десятин), Зимін. Селяни купували мало – через бідність. Одержавши малі наділи на сім’ю, селяни, що жили біля річки Стир у фільварках Вітиславського і Шувалова, переселяються на територію теперішнього села Митниця, ближче до своїх наділів.

На північний захід від села, біля Стиру, був фільварок графа Шувалова. Після скасування кріпосного права колишні селяни-кріпаки також купували графську землю біля шляху Броди – Берестечко, побіля митниці, так і розростався населений пункт. За переказами, першими поселенцями були Бусь Андрій, Огороднік Ілля, Мишко Андрій, Ткачук Сидор, Огороднік Сафон, Матвійчук Кіндрат, Тернавський Василь. До них приєднались Сень, Додик, Колотинський, Ткачук, брати Матвєєви. На північ від села жив пристав Зимін (мав 300 десятин землі), там виник хутір. Тепер він – частина села Митниця.

У 1897 році в Митниці проживало 268 чол. До 1913 року село збільшилося майже вдвоє. Його називали Руською Митницею, бо було на території Росії. Австрійська Митниця лежала по інший бік кордону (як сказано на початку статті, тепер це село Митниця Бродівського району Львівської обл.). За 2 км від Митниці виникає село Німецька Митниця, бо колишні землі Раціборовського купили переселенці з Німеччини і Чехії (нині село Нова Митниця Радивилівського району).

Жителі Митниці займалися землеробством. До реформи 1861 року в графа Шувалова була обудярня (майстерня, де кріпаки виготовляли ободи для відправки в Австрію і інші країни, а також виготовляли шпали).

Валки підвід із хлібом, м’ясом, деревиною йшли через кордон на Броди, що сприяло розвитку села. Однак після будівництва залізниці Здолбунів – Радивилів у 1873 році і з’єднання її з Бродами потік товарів через кордон у районі Митниці різко зменшився. Значення митниці тут втратилося.

Так Митниця з 40 – 45 господарствами зустріла початок XX століття. Йшов дальший наступ на ліс, освоювалися нові ділянки. Селяни сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, ріпу, льон, коноплі. З’явились городи і сади. Заснувалися пасіки. Розводили свійських тварин: коней, корів, овець, свиней, кіз, птицю. Знаряддя праці виготовляли самі селяни з дерева. Жінки з конопель робили волокно, що йшло на пошиття домотканого одягу. Купували глиняний посуд у прикарпатських гончарів, які везли свій товар на базар у Берестечко через Митницю.

Історія села невіддільна від історії Волинського краю. Про більш давні часи цих місць нагадують литовські монети, які часто знаходять при земляних роботах. Територія, де постала Митниця, опинилася в зоні переміщення польських та козацьких військ і бойових дій Берестецької битви 1651 року. Навіть за часів Польщі, попри заборони, жителі Митниці ходили на молитву по убієнних козаках у Свято-Георгіївську церкву в село Пляшева.

Перед російсько-японською війною 1904 року група рекрутів із села була забрана в царську армію. Це Ґудзь Сафон, Матвійчук Давид, Калинович та інші. Із спогадів Матвійчука Давида: “Перед відправкою нашого полку на японський фронт офіцери вишикували його. Виступаючи, вони закликали солдатів захищати царя-батюшку і отєчество. Слова, сказані одним із офіцерів у кінці свого виступу, на все життя залягли мені в душу і в мене виникла ненависть до них. Він сказав: “Господа офіцери, тільки вас мені шкода. А цього гною (кивнувши в сторону солдатів) вистачить”.

У роки Першої світової війни (1914 – 1918) село опинилось у прифронтовій смузі і відповідно до ходу бойових дій переходило то до росіян, то до австроугорців. Весною 1920 р. митничани на чолі з Омельком Данилюком, Герасимом Додиком намагалися не допустити поляків зі сторони Берестечка. Оборону зайняли в ліску на околиці села. Ополченці, яких було біля півтори сотні, були озброєні гвинтівками і мали один кулемет. Переважаючим силам білополяків легко вдалося розсіяти митничан, тим більше, що допомоги зі сторони Рідкова і Хотина, на яку надіялися митничани, не надійшло. Дали про себе знати відсутність злагодженості між загонами, які були розташовані по селах, відсутність єдиного керівництва, погане озброєння, незнання військової справи.

Після підписання 1921 року Ризького договору між більшовицькою Росією та Польщею село майже на 20 років опинилось під польською владою. Запроваджувались нові порядки, селяни були змушені звикати до уподобань нових окупантів. В економічній площині настало деяке пожвавлення. Виснажені спустошливою війною селяни, маючи 4 – 7 десятин землі (а таких у селі було більшість), могли забезпечити собі хоч і не багате, проте далеке від голоду матеріальне існування…

За публікацією сайту Митницької школи

підготував Тарас Грушівський. Фото Володимира Ящука.

Тарас Грушівський

Тарас Грушівський

кореспондент

Можливо, Вам це сподобається...

2 Responses

  1. Микола сказав:

    Цікаво.

  2. Редактор Редактор сказав:

    Факт з історії української мови: кордон між Росією і Австро-Угорщиною, а села по обидва боки кордону було названо однаковим українським словом МИТНИЦЯ. Не ТАМОЖНЯ (рос.), не ЦОЛ (нім.), навіть не ЗВИЧАЄ (пол.). Бо одна мова (УКРАЇНСЬКА!) використовувалася населенням у різних державах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.