Записи видатних людей у книгах відгуків заповідника в селі Пляшева

Місце Берестецької битви 1651 року – однієї з найбільших і найважливіших битв періоду Національно-визвольної війни українського народу XVII ст. завжди притягувало увагу всіх, кому не байдужа доля співвітчизників, а місцевим жителям сіл Пляшева і Острів (нині Радивилівський район Рівненської області) ті події раз у раз нагадували про себе знахідками людських кісток і старої зброї, блукаючими болотними вогниками на колишньому ставу, кам’яними хрестами в урочищі Монастирщина, переказами про останнього козака, який загинув у місцині, званій Козакова Яма.

Протягом століть бігато освічених людей, патріотів відвідали ці історичні місця біля сіл Пляшева і Острів, шукаючи тут слідів незабутніх подій.

У 1846 році, ймовірно, побував тут і Тарас Шевченко, який згодом написав вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?»

Перебуваючи на Волині, вирішила оглянути поля Берестецької битви письменниця Олена Пчілка. Було це влітку 1879 року. З матір’ю приїздила й 8-річна Леся, майбутня поетеса Леся Українка. Вони відвідали Пляшеву, Берестечко, пройшли на острів Журавлиха. Свої враження Олена Пчілка виклала в поетичному творі «Волинські спогади», зокрема, вона писала:

«За щастя, за волю, за кращую долюПляшева, заповідник Поле Берестецької битви, Козацькі Могили
Вмирали волинськії люди, —
Хіба ж Берестечко, славутнє містечко,
Останнє в історії буде?»

Вивчення пам’яток поля берестецької битви започаткував у XIX ст. Микола Костомаров. Він побував тут на Великодні свята 1845 року. Досконало володіючи джерелами про добу Хмельниччини, 28-річний історик протягом кількох днів мандрував між Берестечком, Пляшевою та Островом, визначаючи приналежність решток земляних укріплень, оглядаючи пам’ятні місця та урочища, занотовуючи народні пісні та перекази. Про це він згадував у листі до К. Симентовського, а на схилі життя розповів в «Автобіографії». Свідчення Миколи Костомарова про поле битви зберігають свою наукову цінність донині, оскільки містять відомості про об’єкти, ознаки яких на місцевості втрачені, отже, орієнтують і археологів у подальших пошуках.

У 1910 році під Берестечком побував український історик Іван Каманін, який написав брошуру про цю битву.

В 1911 році «Козацькі могили» відвідав відомий історик Дмитро Дорошенко, який запропонував архімандриту Віталію, аби розписи споруджуваного Свято-Георгіївського храму здійснив художник Іван Їжакевич.

Того ж року тут побував письменник Клим Поліщук, який писав: «Отак, коли виїдеш на поле орати, заставиш у борозну плуга, то він аж гарчить по кістках, наче по якому корінню. Не раз аж леміш пощербиться. Трудно орати було».

За час існування музею-заповідника «Козацькі могили», а від 1991 року – Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» тут побувало чимало видатних діячів. Мною проаналізовано більше тридцяти книг давніших вражень, які ведуться з 18 березня 1966 року, і книга почесних відвідувачів, яку було заведено 1 лютого 1980 року.

Ось які слова записав 9 серпня 1967 р. львівський письменник Роман Іваничук: «Своїми словами важко ви¬словити глибоке зворушення, хвилювання і задуму, тож хай допоможе мені Т. Г. Шевченко: «…все загине — слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діється в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

10 серпня 1967 р. тут побував відомий партизанський командир, член Спілки письменників Олексій Федоров.

25 квітня 1969 р. письменники Микола Олійник і Володимир Канівець залишили запис: «Зворушені звитягою козаків, справжніх великих синів України. От де вчити нашу молодь патріотизму, любові до Вітчизни. Це святе місце України, яке треба свято оберігати, популяризувати, аби знали люди, хто ми такі і чиї ми діти».

Щедрим на відомих гостей виявився 1969 р. 17 травня на священній козацькій землі побувала група генералів на чолі з генералом армії Павловським, 21 травня приїздив письменник Степан Колесник, 27 травня – письменник Василь Лозовий. 9 серпня 1969 року літературознавець Михайлина Коцюбинська занотувала: «Схиляю голову перед пам’яттю світлою лицарів святих».

У жовтні 1969 року завітав один з корифеїв української літератури Михайло Стельмах, який залишив у книзі відгуків такі слова:

«Історія глянула нам у вічі, безсмертям повіяло з цього священного острова. Земний уклін нашим пращурам». 19 листопада приїздила велика група композиторів із Києва та Львова на чолі з Григорієм Майбородою і Ігорем Шамо, які записали: «Доземний уклін священній пам’яті героїв, які полягли в 1651 році під Берестечком за волю України!» А 31 листопада 1969 року композитор Левко Ревуцький залишив музеєві на згадку свою збірку «Народні пісні» з дарчим написом.

28 липня 1970 року художник Олекса Шатківський запропонував музею каталог своєї творчої виставки (з дарчим написом).

30 квітня 1971 р. свою книгу «У мандрівку століть. (Слово про Лесю Українку)» подарував Олег Бабишкін.

22 квітня 1972 р. на острові Журавлиха побували артисти Державного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, які свої враження вклали в слова: «Велике, звитяжне минуле народу нашого викликає почуття гордості і святої любові до рідної землі, за волю якої полягли кращі сини нашого народу. Ми мистецтвом своїм будемо розносити по світах невмирущу славу народу нашого».

Неодноразово в музей приїжджали письменники з різних областей України. Так, 6 вересня 1974 сюди приїздили Петро Угляренко, Іван Стецюра, Марія Ігнатюк, Галина Данилова, які залишили запис: «Попіл козацький стукає в серця. Ніколи не вмре, не загине слава козацька». 27 липня 1976 року Василь Гей (м. Луцьк) та Іван Стецюра (м. Ужгород) записали: «Чудесний музей! Ми всі під великим враженням! Дякуємо усім, хто так гарно оформив, дякуємо тим, що піклуються про покращення музею».

30 жовтня того ж року львівський письменник Ростислав Братунь занотував: «В місцях, освячених героїчним подвигом предків, особливо відчуваєш подих історії. І Берестечко завжди до нас промовлятиме козацькою славою, боротьбою українського народу проти шляхетських поневолювачів. Оберігати минувшину для майбутніх поколінь – почесна справа. І велике спасибі історикам і музейним працівникам за їх труд».

А ось як сформулював думку письменник Дмитро Бедзик (13 листопада 1981 р.): «Уперше я тут з дружиною Неллею Іванівною та другом Йосипом Васильовичем Коваликом. Оглянувши козацькі останки, я, мабуть, довго матиму їх, нашу славу і неславу, перед очима, трагедію нашого народу у боротьбі з польською шляхтою. Слава нашим хоробрим предкам-козакам і велика дяка співробітникам музею за збереження цієї слави для майбутнього».

18 листопада 1984 року на Журавлисі побувала велика група письменників колишнього СРСР на чолі з Миколою Жулинським: «Кланяємося низько, схиляємо голови перед пам’яттю наших великих предків, відважних героїв, які не пожаліли свого життя за волю і незалежність рідного краю».

16 червня 1985 року молоді письменники Павло Гірник, Олександр Ірванець, Микола Пшеничний, Микола Тимчак записали: «Були зворушені і схвильовані, маємо на все життя пам’ять, біль маємо, скорботу і зажуру. Засмучує безвідповідальність людей, що мають владу, їх короткозорість, байдужість, разом з тим зігріває серце самовіддана праця екскурсоводів, оглядачів, – усіх, кому дорога пам’ять про наше славне минуле. Схиляємось до тієї землі, по якій страшно ступати, бо кожні грудочки просякнуті кров’ю».

5 липня того 1984 року поети Роман Качурівський, Петро Шкраб’юк, прозаїк Василь Левицький зазначили: «Надзвичайно велике враження од відвідин музею-заповідника «Козацькі могили», де ми віч-на-віч зустрілися з історією… Зворушені, схвильовані, вдячні… Вдячні за збереження пам’яті про славну, героїчну минувшину нашого народу».

9 серпня 1985 р. волинський письменник Петро Мах залишив на згадку збірку новел «Поклін Джоконді».

27 березня 1986 р. тут побувала велика група літераторів з Києва, а також з інших республік СРСР на чолі з рівненським письменником Євгеном Шморгуном.

14 червня того ж року співак Дмитро Гнатюк записав: «Слава нашому героїчному українському народові. А Вам, дорогі друзі, велика шана за те, що з любов’ю шануєте невмирущу пам’ять народную».

19 липня 1986 року поет Дмитро Павличко поділився такими думками:

«Козацькі могили» — місце, з якого видно всю трагедію і всю невмирущість українського народу. Тут сьогодні звучить наша мова – і це перемога воїнів Хмельницького і Богуна, перемога історії, що все ж була на нашому боці… Вклоняюся землі Пляшевої, землі, де так багато крові предків наших. Вклоняюся нинішнім і завтрашнім людям нової Волині. «Козацькі могили» — велика печаль, але майбутнє виростає тільки з печалі, тільки з труду, тільки з біди».

29 квітня 1988 року письменник Павло Загребельний надіслав музеєві свій роман «Я, Богдан» із дарчим написом: «Вклоняюся цією книжкою священним могилам козацьким Берестечка. Вічна слава лицарям і пам’ять вічна!»

Особливо людно стало на «Козацьких могилах» з 1989 року. Відродилася традиція в дев’яту п’ятницю після Пасхи вшановувати пам’ять козаків – героїв Берестецької битви. Тоді тут уперше в післявоєнні роки відбувся мітинг під національними синьо-жовтими прапорами, за участю письменника Романа Іваничука. А 16 червня 1990 року тут побували і виступили відомі політики В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та інші. Наступного року, з нагоди 340-річчя битви, сюди приїздили тодішній Голова Верховної Ради, майбутній Президент України Леонід Кравчук, патріарх Мстислав, академік Петро Тронько, артистка Лариса Хоролець (тоді міністр культури).

Відтоді Дні пам’яті козаків широко відзначаються щорічно. В урочистостях брали участь Президенти України, письменники, митці, історики, народні депутати України.

12 липня 1994 року у заповіднику, який тоді вже носив назву «Поле Берестецької битви», побували народний артист України Анатолій Солов’яненко, композитор Михайло Степаненко та інші, які записали в книзі вражень: «Усі ми схвильовані зустріччю з нашим минулим, з поразкою, але тією, що знаменувала нові перемоги, і це втішає, що кров була пролита недаремно. Вічна слава нашим предкам, що полягли тут в ім’я незалеж¬ної і вільної України, це заклик нам, живим, стояти також міцно за нашу справу життя…»

Люди день у день приходять на острів Журавлиха, оглядають експозиції, пам’ятник учасникам битви, схиляють голову перед саркофагом із їх кістками, звертаються з поминальними молитвами. Сюди кличе голос наших предків — і мовби оживає в жилах козацька кров, і серце повниться гордістю за наш нескорений народ.


Підготував Олег РЕМЕСНИК, село Пляшева Радивилівського району на Рівненщині.

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

3 Responses

  1. Січень 20, 2015

    […] […]

  2. Червень 5, 2015

    […] ДИВ.: Записи видатних людей у книгах відгуків заповідника в … […]

  3. Червень 11, 2015

    […] У 1990 р. битві під Берестечком газета присвятила май­же весь номер за 14 червня, а також випустила додаток «Ко­зацька слава» (формату районки, на 4-х сторінках). Тут і думки доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова, і розповіді про мистецьку цінність робіт Івана Їжакевича в селі Пляшева, про перспективи заповідника. Вміщено відгуки видатних діячів літератури та культур… […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.