Письменник Олександр Луговий – про наш край

17 березня 1917 року була створена Українська Центральна Рада. Згодом Почався процес українізації військових частин російської армії. У №200 та 202 за 1946 р. найстарішої україномовної газети “Свобода“, яка видається безперервно з 1893 року у США, було надруковано  уривки повісті Олександра Лугового (1904 – 1962) “Буревій”, де описані події, які відбувалися у нашому краї в 1917 році.

“…Під південь другого дня проминули Пляшевку. Пляшевка ріка невелика, та небезпечна, з страшними „засобами”. Не одну сотню російських військ поглинула мулиста безодня власне цієї мізерної на вигляд річки. Йде людина в брід по твердому піщаному дні. Крок два ступить в бік – і тільки крикнути поспіє! Вмент засисає намул, начеб якийсь казковий опир тягнув людину десь з дна ріки за ноги. Не врятує її ніяка сила в світі! Немало людей поглинула Пляшевка за час війни, ще більше поглинула в 1651 році, після бою під Берестечком. Козацькі війська погромлено тоді не поляками, не хваленою відвагою польського лицарства. Погромлено козацтво нічим іншим, тільки незнанням страшної прикмети цієї річки! В долині, за річкою біліють стіни монастиря на Козацьких Могилах – місці останнього бою козацтва під Богуновим проводом, – біліє деревляна церква гетьманом Хмельницьким на спомин поляглим збудована.
Минали Берестечко, здаля любувались будівлею старезного костелу серед нужденних жидівських ліпнянок. За містечком на вигоні ждав полки високий красунь, генерал літ за п’ятдесят, з невеличкою роздвоєною борідкою на породистому обличчі й заводіяцькі зсунутому набакир кашкеті. Тип героя, якими їх малюють звичайно по всяких дешевих виданнях. Новий командант їх корпусу, генерал Ерделі – довідалися. Товаришував йому ніхто інший, а Дмитро Іванович Кулінін, новий командант чернігівців, верхи, на буланій сибірячці…
Ерделі молодецьки здоровив кожну проїжджаючу повз нього сотню, критичним зором обводив кінські ряди… З Паволоцьким привітався надто похмуро. Сухо наказав в найкоротшому часі полк здати і завернув до містечка. Кулінін по давньому розплився в усмішці, простягнув обі руки. Руки не подаючи, Паволоцький офіційно приклав руку до дашка кашкета, офіційним голосом російщиною висловив обов’язуючі речення:
– Пане генерал-майор! Командування Чернігівським гусарським полком буде вам передане негайно після розташування полку на місці призначення! Маю шану кланятися!…
При останніх словах стиснув острогами коня й погнався на чоло полку. Кулінін затрусився на своїй кобилці слідом, не встигши висловити обов’язуючої в таких случаях подяки. Та полк рушив бігом збиваючи куряву по піщаному шляху. Тілистий Кулінін закхекався, поїхав повільно у приличній віддалі за чернигівським обозом. Так “політично” полк виявив свою нехіть до нового коменданта!
16-та кінна зайняла села Пляшево, Солоневичі, Смоляву. Чернігівці розташувались в Новоставі, на скрайно правому крилі семого кінного корпусу й одинадцятої армії. Перебрання командування полком зайняло годин п’ять часу. Крім коменданта, змін не переводилося. За господарчу частину відповідав завідуючий господарством і полковий скрабник. За стройовий склад – Алібеков, помічник команданта, за канцелярію – ад’ютант і полковий діловод. Ще того дня Паволоцький обійшов сотні, розпрощався з кожним старшиною, кожним вояком. Траплялися одиниці, що не пробували навіть з чемности заховати своє задоволення зміною. Але подавляюча більшість прощалася сумно, з слізьми на очах… Впевнювала Паволоцького, що довго в полку вона також не попасатиме!…
В полку Паволоцький не схотів вже ночувати. Хвилі прощання злишили сумний слід. Бажалося його скоріше затерти, адже все одно! Власними кіньми з сином виїхав до штабу дивізії. З гусарів взяв одного підхорунжого Склярука доставити в штаб дивізії персональні річи. В Смоляві застав такий же сум: готувалися передавати команду заповідженому новому начальству генерали Ромейко-Гурко і Чорний… Скористав з ночівлі у штабі тим, що дав посвідчити свою фотографію, зняту ще у Києві… Рвав з російською армією всі зв’язки; послужний список його не знати коли ще йому вишлють, та чи й вишлють, довідавшись про перехід його на українську службу? А фотографія посвідчена штабом дивізії на новій службі надто придасться! Читав на оборотній стороні світлини:
«Пред’явитель цієї світлини командуючий 17 гусарським Чернігівським полком, 16 дивізії, генерал-майор Володимир Миколаєвич Паволоцький, посвідчуємо. Червня… дня, 1917 року. Начальник 16-тої кінної дивізії генерал-майор Ромейко-Гурко князь Друцький-Соколинський. Начальник штабу, генерального штабу генерал-майор М.Чорний. Село Смолява, постій штабу 16-тої кінної дивізії».
На самій світлині підписами обох генералів і печаткою посвідчено власноручну підпис Паволоцького.
Нарано всі три генерали з малим Паволоцьким поїхали на оглядини монастиря Козацьких Могил. Монастир бідний: деревляна церква Хмельницького на вході, велика мурована церква в глибині та мурований двохповерховий дім, от і всі будівлі.
Простір довкола обмурований високою стіною з бійницями. Коло церков ні деревця, ні якогось квітника. Ченці, відай, лінувалися монастир прикрасити, чи, може, понищила прикраси війна? В монастирі жили їх лише двох, але й ті немісцеві, відкомандировані на охорону монастиря недалекою Почаївською лаврою. З низькими поклонами зустрів генералів кремезного вигляду не старий чернець. Попрохав розписатися в книжці відвідувачів, кожний, самозрозуміло, дав пожертву на удержання монастиря. З церкви Хмельницького підземним ходом перейшли до двох поверхової церкви, властивих Козацьких Могил. Величезна урна наповнена людськими кістками посередині, здовж стін у замкнених шафах на полицях сотки черепів. Почуття ніяковости охопило відвідувачів. Оглядати людський кістяк до приємности не належить. Мимоволі голову опановує настирлива думка, що кожний, хто родився, засуджений на такий же уділ, виглядатиме колись так само, а може ще гірше! І його кости оглядатиме колись хтось байдужий. В обличчу смерти щасливіші ті, хто не родився, не зазнав усіх чвар і невигід людського життя. Бо люди – найстрашніша звірина на світі, на своє нещастя розумна. звірина!… Люди навчилися плавати по під водою, літати в повітрі, передавати голос на тисячі миль віддалі, та не навчились жити по-людськи, повсякчасно життя собі подібних відбирають! А життя і так марне, короткотривале!…
Почорнілі від часу черепи зяяли очними ямами, шкірили зуби, у багатьох наполовину вибиті. Щокові кости наполовину роззявлені. Десь у хвилю насильної смерти кричав не один і так з роззявленими устами й дійшов! Довгі три віки не звели щік докупи!
Щедрістю відвідувачів занадто втішений чернець розповідав бувальщину. Оповідання прикрашував, з оборонців народних перемальовував козаків на оборонців православної віри виключно від зазихань нечестивого латинства, ляшні і єзуїтів.
Приплів білого православного царя! Чернець либонь не мав елементарного знання минувшини, але говорив не устаючи. Відвідувачі знали події від нього краще. Між кістками тут, в церкві, чи десь в околицях лежали кістки не менше шістьох співробітників гетьмана Хмельницього, козацьких полковників. Десь саме тут, над Пляшівкою у козацькому таборі згинув митрополит коринтський Йосаф, підбадьоруючи нестійну чернь до останнього бою з ворогом. Не вдалось йому перелякану на смерть людську отару опанувати – згинув стратований женучою на осліп юрбою. Погинула в топких затоках Пляшівки вся чернь. Аж незломна воля Богуна врятувала козацькі недобитки від повної заглади…
Помолилися, запалили чотири свчки за український нарід отут, поляглих і вийшли з підземелля на світ Божий.  Охочомовний чернець розповідав. Мовляв, від підземного ходу між церквами йде інший хід попід Пляшівку й Стир, а виходить у олтарі костелу в Берестечку, за шість верств. Будувати той хід мали обляжені поляками козаки. Генерали визвались пройти підземеллями до Берестечка. Чернець замнявся! Переконував, що хід місцями обвалився, заллятий водою. Мабуть, він існував лише у його уяві! Обложені ворогом козаки не могли мати ні часу, ні змоги підземний хід будувати. Коли ж би й будували, то чому він провадив до олтаря католицького костелу в центрі польських становищ? Цього пояснити оповідач не вмів…
Вертаючи оглядали останки валів табору Хмельницького між ріками, ледве помітні горбки на пасовищах від тих валів зістались. Поміж ними мирно паслися вівці й корови. Ніякій владі не прийшло до голови перевести між валами розкопи. Боротьба підневільних з своїми гнобителями повинна якнайскорше забуватися, повинно нищитися пам’ятки, щоб і споминів про минуле у невільника не зісталося! Така правда насильника-переможця!…
У Берестечку розпрощався Паволоцький з генералами назавжди. Увечері опинився з сином на станції Рудня-Почаївська. Підхорунжий Склярук завагонував коні. І він їхав на відпустку до Лубен. А Паволоцький, раз плюнувши на Казанський воєнний округ з височини найвищої дзвіниці, їхав до Києва пропонувати свої послуги урядові України. Намовляв Ромейка й Чорного. Генерали ніяк не наважились з російською армією зривати. По кількох днях від’їхали з дивізії й вони у місця нового призначення – Східню Сибір і Туркестан.
За генералами слідом посунули у рівні командировки й довші відпустки старшини – кавказці й українці. В полках дивізії повіяло новим духом, взяла верх монархістична течія. Нове начальство розукраїнщенню радо помагало, тому не ставило перепон старшинам з полків ро’їздитись…” [1,2]

В уривку йдеться про передачу командування 17 Чернігівського гусарского полку Кулініну Дмитру Івановичу. Попереднім командиром вказується  Володимир Миколайович Паволоцький, справжнє прізвище якого Десіно [3]. Калінін був призначений командиром полку ще 16 квітня, але у повісті вказано: “червня… дня, 1917 року”. Після вказаних подій Паволоцький (Десіно) поїхав до Києва, пропонувати свої послуги українському урядові.
17 Чернігівський гусарський полк належав до 16 кавалерійської дивізії. У червні 1917 вона входила до 7-го кавалерійського корпусу, який, судячи з карти, брав участь у “Наступі Керенського”.

Джерела:

1.http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1946/Svoboda-1946-200.pdf
2.http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1946/Svoboda-1946-202.pdf
3.ria1914.info/index.php?title=Десино_Владимир_Николаевич

Орест Гончар, учень 11 класу.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.