Чим жили на Радивилівщині півстоліття тому

Людина краще розуміє життя, якщо час від часу озирається в минуле, близьке і порівняно віддалене, осмислює колись пережите, виходячи з нагромадженого досвіду. А ще – це можливість бодай подумки побути з дорогими й рідними людьми, просто знайомими, яких уже немає серед нас, подивитися на їхній час сподівань і здобутків уже іншим, більш зрілим поглядом. 

Опубліковані в Радивилів.info спогади Ірини Крайник про Червоноармійськ (Радивилів) 50 – 60-х років викликали інтерес читачів. Остання з цих публікацій називалася “Кличуть спогади в дитинство. Радивилівське”. Однак спогади – не завжди точне відображення подій, адже пам’ять стирає несуттєві деталі. Інша річ – підшивка районної газети. Зазирнімо і ми майже на п’ять десятиліть назад – з допомогою старих номерів газети “Прапор перемоги” – у рік 1968-й. Особисто для мене він пам’ятний тим, що я закінчив десятирічку (в селищі Клевань-2 біля Рівного), почав трудову біографію на Рівненському поштамті.

Радивилів, фурнітура

У цеху фурнітурного заводу, м.Червоноармійськ. 1970 р.

У новорічному номері районки за 1 січня 1968 року до числа кращих були віднесені нині неіснуючий фурнітурний завод (директор Г.Іпаткін), колгоспи “Маяк” (голова І.Бацмай), “Авангард” (Я.Захаров), ім. Петровського (І.Смоляр). Зазначалося, що впродовж року в Червоноармійському районі було збудовано чимало господарських і культурно-побутових приміщень.

Будинки культури відчинили двері в Ситному (на сьогодні не існує – завалився), Боратині (на сьогодні бездоглядний і занедбаний), восьмирічки прийняли учнів у Башарівці, Перенятині, Іващуках. У перших числах січня редакція підбила підсумки конкурсу на краще розповсюдження районки. Найкращого результату домоглося Дружбівське відділення зв’язку (начальник В.Ступак). Почав друкувати свої фотознімки Василь Грицайчук, який пропрацював у редакції як журналіст до виходу на пенсію в 2005 році.

Відбулася райпартконференція. Першим секретарем (тоді керівником району) знову став І.Плохой. Він критикував ряд господарств за низькі врожаї, насамперед картоплі, овочевих та круп’яних культур, за те, що низький рівень механізації трудомістких процесів у тваринництві неабияк підвищує собівартість продукції. Йшла мова також про те, що з 20 голів сільрад 13 не мають навіть середньої освіти, підкреслювалося, що “ще недостатньо ведеться боротьба з релігійною ідеологією”, а “деякі парторганізації змирилися з тим, що на квартирах окремих комуністів є ікони”.

3 передової статті “Покликання інтелігента” (27 січня 1968 р.) довідуємося, що в школах району було 455 вчителів, а число медичних працівників сягало 300, в т.ч. з вищою освітою – 33. У лютому відбулася районна нарада робсількорів, на якій своїми міркуваннями ділилися заступник редактора “Прапора перемоги” Я.Пуківський, кореспондент обласної газети “Червоний прапор” С.Лагодзінський, громадські кореспонденти М.Котюха, О.Мудрик, М.Даниленко, М.Дейнека та інші.

Газета друкувала багато звернень передовиків колгоспного виробництва, вміщувала розлогі оповіді про справи трудових колективів, присвячені тим чи іншим датам в історії компартії. Заголовки на зразок “Світять маячні вогні” (№19), попри всію їх комічність, не були рідкістю. Слова “зобов’язання”, “закликаємо”, “на честь” трапляються мало не в кожній публікації. У районних зобов’язаннях на 1968 рік, надрукованих 16 березня, натрапляємо й на важливий намір “побудувати в колгоспах 13 корівників на 1300 головомісць, 7 телятників на 700 головомісць, 8 свинарників на 800 головомісць”. Передбачалося зібрати з кожного гектара по 20,5 ц зернових, 400 – цукрових буряків, 260 – кукурудзи в молочно-восковій стиглості, 110 ц картоплі, довести поголів’я до 52 голови на 100 гектарів сільгоспугідь, у тому числі корів – 18, надоїти від кожної корови 2500 кілограмів молока.

До чергової річниці визволення Червоноармійська і району від фашистів газета вмістила розповіді про М.Четвертного, П.Стрижака, спогади І.Семерікова, знімок учасника визволення району І.Хіленка.

Наприкінці березня районка опублікувала повідомлення про загибель 27 березня першого космонавта Ю.Гагаріна і льотчика-випробувача В.Серьогіна.

11 квітня з’явився “відкритий лист групи голів колгоспів, спеціалістів сільського господарства, бригадирів рільничих і тракторних бригад” із закликом “розгорнути змагання за район високої куль­тури землеробства”. Звернення підписали І.Бацмай, Я.Захаров, М.Синюк, І.Смоляр, А.Черевко, Й. Крам, А.Іващук, І.Джунь, І.Шапран, В.М’якота…

Помітною подією для жителів Хотина стала зустріч із земляком, екс-чемпіоном СРСР з важкої атлетики (в середній ваговій категорії) М.Хомченком.

З нагоди свята Перемоги друкувалися спогади І.Голєва, Д.Помазана, І.Барабана, розповідь про генерала Г.Мішаніна (загинув у районі с.Ситного). 9 Травня в райцентрі відбулася маніфестація, на братські могили було покладено вінки.

Агроном закликала в боротьбі з колорадським жуком використовувати препарати ДДТ, простіше кажучи – дуст, надзвичайна шкідливість якого для людей була встановлена лише згодом.

У червні повідомлялося про будівництво 2-поверхової школи на 320 учнів у Теслугові, про роботи з осушування заплав річки Пляшівки, про спорудження чайної в селі Пляшівці. Велася мова про підготовку до жнив. Наприклад, у колгоспі імені Б.Хмельницького (с.Пляшева) вже мали 6 зернозбиральних комбайнів, у тому числі один новопридбаний.

На колгоспних плантаціях району почалося збирання полуниць. Десятки тонн їх надійшли на овочесушильно-консервний комбінат (нині припинив своє існування). А всього тут вирішили виготовити понад 140 тисяч умовних банок варення.

Газета багато уваги приділяла пропаганді запроваджуваних радянських обрядів, теоретичної спадщини “вождів світового пролетаріату”. Скажімо, докладно висвітлювала реєстрацію шлюбів у “кімнатах щастя”, де “підлога встелена доріжками, столи вкриті святковими скатертями, всюди квіти, лозунги” (№47).

У липні біля приміського села Лев’ятина зібралися на масові гуляння представники з усіх господарств. Лунали пісні, значною мірою російськомовні. Увечері свято пісні продовжилося в будинку культури (діяв тоді в приміщенні колишнього костелу). Крім ансамблів, переможцями конкурсів були названі й Ю.Кіщук та Н.Ільчук.

У серпні, з нагоди Дня будівельника, з найбільш значних споруд, які зводилися, були названі цегельня в селі Дружбі, клуб у селі Іванівці, молочний блок і два корівники в господарствах.

Вивершувалися корпус райлікарні, закладалися школи в колгоспах імені 1 Травня і “Мир”, готуватися до передачі жильцям два 16-квартирних будинки по вул. Садовій у Червоноармійську. У тому ж місяці пустили в дію цегельню біля с.Пляшевої.

“Прапор перемоги” в кількох номерах публікує повідомлення телеграфного агентства про події в Чехословаччині, подаючи офіційні оправдувальні аргументи з приводу введення радянських військ у цю країну для “придушення контрреволюції”.

1 вересня 1968 року прийняли учнів новозбудовані школи в селах Гранівці, Пляшевій, а загалом споруджувалося ще 6 шкіл. Кращими в навчально-педагогічній роботі вважалися обидві міські школи, школи в Боратині, Гранівці, Рідкові. Діяло близько 20 початкових шкіл.

При в’їзді в місто зі сторони Крупця було закладено сквер із 100 беріз – “на честь 100-річчя з дня народження В.І Леніна”.

У газеті регулярно з’являлися літературні сторінки і куточки поезії, де друкувалися, зокрема, Григорій Чубай (став відомим поетом), Андрій Почаєвець, Василь Бахно…

Взагалі газета робилася цілком у дусі тогочасних вимог. Ось тематика лише одного номера (за 26 вересня 1968 р.): головою колгоспу “Радянська Україна” Г.Бондарчук ставилася проблема підвищення культури землеробства, секретар парторганізації колгоспу імені 17 Вересня М.Лиходій вів заочний семінар секретарів, начальник автоколони А.Ковальчук розповідав про ціну робочої хвилини, друкувався черговий матеріал ТАРС “До становища в Чехословаччині”.

У листопаді на районну дошку пошани були занесені колективи колгоспів “Маяк” і “Комунар”, Крупецької сільради, фурнітурного заводу (керівники І.Бацмай, М.Синюк, П.Мошкун, Г.Іпаткін). Наприкінці року переважали публікації про підсумки виконання зобов’язань, про плани на майбутнє.

Такий був 1968-й у нашому районі. Не надто яскравий, у міру стабільний і надміру заідеологізований. Для деяких наших читачів ця публікація стане нагадування про події їх неблизької і незворотньої молодості.

Стару підшивку газети гортав Володимир Ящук.

Володимир Ящук, Клевань

В.Ящук у 1968-му.

 

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.