200 років тому в Радивилів звозили полонених італійців. Як ставилися до них російські чиновники?

13 травня 1814 року в Російській імперії  було оголошено «височайше» розпорядження “Об отправлении в Отечество военнопленных всех наций, в России находящихся”, згідно з яким було визначено три збірних пункти: міста Радзивилів (нині Радивилів), Рига, Білосток, звідки мала здійснюватися відправка військовополонених на батьківщину. У Радзивилові повинні були зосередитися полонені італійці. Їхній шлях сюди  пролягав і через міста Курськ, Льгов і Рильськ.

Мова йде про військовополонених війни 1812 року, в якій воювали між собою Росія і Франція. У поході французької армії брали участь представники 16 національностей: крім французів, це були німці, австрійці, поляки, литовці, італійці тощо.

Відступаючі французи на кордоні.

У Росії початку ХІХ століття до військовополонених ставилися набагато краще, ніж ставляться у сьогоднішній Росії. Наприклад, головнокомандувач у Санкт-Петербурзі С.Вязмитінов 29 серпня 1812 року направив губернаторам циркуляр “О пленных французах”, який визначав місця проживання військовополонених та умови їх утримання.

Розміщували їх для проживання і в повітових містечках, до місця проживання відправляли конвоями по різних дорогах на підводах. На 12 чоловік виділялася одна підвода, для полонених офіцерів – по одній парокінній підводі на кожних 2-х чоловік, для тяжкохворих – одна підвода для 2-х чоловік.

Цивільні губернатори тих територій, якими пролягав шлях, повинні були наглядати за тим, щоб усі полонені були забезпечені одягом і взуттям відповідно до пори року. Визначалося і добове утримання, розмір якого залежав від військового звання. Утримання було й дещо більшим для не французів (порівняно з французами).

Суворо приписувалося, щоб “пленным нигде и ни от кого никакого притеснения не было, но чтобы и они вели себя скромно и послушно”.

Земська поліція мала обов’язком нагляд за тим, щоб полонені були “призрены, одеты и обуты, дабы определенная им порция доходила к ним исправно и дабы обыватели обходились с ними ласково и человеколюбиво”. З іншого боку, чиновники повинні були “соблюдать, чтобы и пленные вели себя тихо и добропорядочно, не причиняя жителям ни малейших обид”.

Все це дає певне уявлення і про те, як обходилися з полоненими італійцями в Радзивилові. Мало того, що до них ставилися цілком по-людськи, так іще ж і забезпечували поетапну відправку додому.

Коли знайомишся з опублікованими на сайті «Курскъ дореволюціонный» архівними матеріалами, процитованими тут, розумієш, наскільки жахливо далеко відійшла від тих принципів сьогоднішня путінська Росія.