450 років тому наш край опинився у Речі Посполитій

Цього року минає 450 літ, як Радивилів і наш край опинилися в складі нової держави – Речі Посполитої, що мало неабиякий вплив на всю подальшу долю Волині. Цей факт відомий в історії як Люблінська унія 1569 року.

То було об’єднання Корони Польської та Великого князівства Литовського (ВКЛ) в одну складну державу – Річ Посполиту (буквально – Республіка) на підставі рішення спільного сейму обох держав, проведеного в червні 1569 в Любліні (звідси назва унії).

Процес зближення Корони Польської і ВКЛ був започаткований ще Кревською унією 1385 року. Упродовж наступних років ВКЛ здійснило низку внутрішніх реформ за польськими зразками (були утворені воєводства, повітові шляхетські сеймики, земські суди, гродські суди, підкоморські суди, запроваджено зміни в правове становище шляхти тощо). Це наблизило устрій ВКЛ до устрою Корони Польської. Поштовхом до укладання унії стала зростаюча загроза з боку Російської держави (особливо, коли вибухнула Лівонська війна 1558–1583 років і на її початку рососійські війська зайняли значну частину Прибалтики й Білорусі), Османської імперії та її васала – Кримського ханату.

Перші переговори у справі унії розпочала 7 січня 1564 року литовська сторона (біскуп віленський Валеріян Проташевич, біскуп київський Миколай Пац, канцлер, віленський воєвода і земський маршалок князь М.Радзивілл (Чорний) (власник містечка Радивилів), вітебський воєвода князь С.Збаразький, литовський підчаший М.Кішка та ін.). Польська сторона представила на розгляд литовській стороні свій проект унії 11 січня того ж року. Згідно з цим проектом передбачалося, що в обох держав має бути один король, одне право, спільні урядовці. Проект було розглянуто на литовських сеймах в Бєльську (нині м. Бєльс-Подляски) та Парчеві (1564) і в Любліні (1566; усі міста нині в Польщі).

Панівні кола Великого князівства Литовського, як засвідчують результати цих сеймів, не сприйняли усіх польських пропозицій у цілому. Тим часом король польський і великий князь литовський Сигізмунд II Август скликав на 23 грудня 1568 року до Любліна сейм за участю обох сторін для розгляду проблем унії. Обговорення питання унії розпочалося 10 січня 1569 року. Воно відбувалося в гострій боротьбі прихильників різних моделей державного об’єднання, причому польська сторона прагнула до інкорпорації ВКЛ, посилаючись на свої права щодо цих земель, а литовська сторона, особливо магнати, – до збереження суверенітету в межах майбутньої конфедерації.

Зокрема, вони домагалися окремого сейму та окремого сенату тощо. Унаслідок значних розходжень у позиціях 1 березня 1569 р. майже всі представники ВКЛ покинули Люблін, але залишилися волинський маршалок і київський воєвода князь Василь-Костянтин Острозький, земський підскарбій Л.Война, М.Гарабурда та кілька підляських послів (депутатів). Невдовзі потому частина середньої та дрібної шляхти ВКЛ, насамперед з українських земель, які у своїй більшості прагнули до розширення прав і зрівняння в цьому відношенні з польською шляхтою, висловилися за входження кількох воєводств ВКЛ (Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство) безпосередньо до Корони Польської.

Сигізмунд II Август дав згоду на прилучення цих воєводств до Корони Польської, залишивши в них місцеве судове право і гарантувавши непорушність прав та привілеїв панівного класу. 9 березня 1569 року за королівським наказом частина послів з теренів ВКЛ склала присягу на вірність Сигізмунду II Августу вже як польському королеві та Короні Польській. 5 березня і 26 травня 1569 року було опрацьовано акти, на підставі яких Підляшшя та Волинь переходили до складу Корони Польської, Підляшшю гарантувалося, що урядові посади будуть даватися тільки місцевим обивателям, будуть збережені права й вольності тощо.

Волині (воєводствам Волинському та Брацлавському) було гарантовано 2-й Литовський статут, який відомий в історії також як “Волинський статут”. 5 червня 1569 року Сигізмунд II Август приєднав до Корони Польської Київське воєводство. Водночас панівна верхівка Польщі стала погрожувати скасувати всі попередні привілеї, дані ВКЛ та його шляхті, навіть здійснити репресивні заходи проти незгідної литовської шляхти та схилити на бік Польщі Кримський ханат. Це, а також російська загроза змусили литовських магнатів відновити переговори. На початку червня посли ВКЛ повернулися до Любліна. Після дискусій 28 червня 1569 р. представниками Корони Польської та ВКЛ була укладена угода. 1 липня 1569 р. цю угоду роздільно затвердили представники Корони Польської та ВКЛ. Було складено присягу на унію, а потім – відправлено молитву за неї в костьолах. 4 липня унію формально затвердив король.

Отож Корона Польська та Велике князівство Литовське з’єдналися в один державний організм – Річ Посполиту, нову державу мав очолити єдиний король, спільно обраний і коронований як польський король і як великий князь литовський. Утворювалися спільний вальний сейм та спільний сенат, урядові кола повинні були проводити єдину для обох суб’єктів федерації зовнішню та внутрішню політику. Представники панівного класу одержали право на володіння маєтностями в обох частинах держави. ВКЛ зберігало своє судочинство, окремі адміністрацію, армію, скарб тощо. Частина земель Лівонського ордену (під назвою Інфляндія) мала увійти до Речі Посполитої як кондомініум (спільне володіння) Литви й Польщі.

Cучасна історіографія неоднозначно оцінює наслідки Люблінської унії. Укладення унії сприяло перемозі поляків і литовців у Лівонській війні 1558 – 1583 років. Річ Посполита стала однією з найпотужніших європейських держав, могла достатньо успішно протидіяти агресії з боку Османської імперії. З часом посилилася роль Речі Посполитої і як культурного форпосту євроатлантичної цивілізації серед слов’янських та прибалтійських народів.

Водночас, створивши складну державуву Польщі та Литви, унія заклала передумови для економічних і політичних переваг у рамках цієї держави для польської сторони, а також недостатньо враховувала інтереси українського і білоруського населення нової держави (через унію були ліквідовані рештки української та білоруської державності, які зберігалися у Великому князівстві Литовському; у Речі Посполитій посилилися процеси полонізації /ополячення/ та окатоличення українців і білорусів).

Це викликало наростання в ній національних, релігійних та соціальних конфліктів. Наприкінці 16 ст. ці конфлікти спричинили вибух козацьких повстань і врешті-решт Національно-визвольну війну українського народу середини 17 ст. , одна з битв якої – Берестецька 1651 року – відбулася на території нинішнього Радивилівського району.

Спроби короля та уряду збалансувати державний устрій Речі Посполитої, врахувавши певною мірою інтереси українців і білорусів, були запізнілими й практично не були реалізовані. Це стало однією з головних причин тяжкої кризи Речі Посполитої.

(За статтею Вікіпедії).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.