І не полишає думки встановити, точніше, відновити ще один – споруджений у 40-х роках минулого століття на честь українських повстанців, опісля знесений затямити прислужниками-партійцями та затягнений тракторами у болото.
ХРЕСТ НЕ ЗРІЗАЛИ, БО ЗНИКЛА НАЦІОНАЛІСТИЧНА «ЗАЧІПКА»
– Пам’ять повинна закарбовуватися у пам’ятниках, – вважає житель села Добривода Радивилівського району Андрій Паничевний, про якого, власне, ця розповідь, – і особливо у тих випадках, коли є прогалини у відображенні правдивої історії. Це насамперед стосується періоду національно-визвольних змагань українського народу. Маю на увазі і той далекий час, названий козаччиною, або ж Хмельниччиною, і той, ближчий, сучасником якого я був сам. Отож, першим пам’ятником, який я зініціював поставити і з хлопцями витесував-викарбовував, став височезний дубовий хрест на цвинтарі у селі Верба. Він – на честь повстанців, які загинули за волю України. Про це сповіщали прикріплена табличка з іменами загиблих. Так ось, коли запанувала радянська влада пам’ятником зацікавилися кадебісти. Усіх нас, хто його ставив, хотіли арештувати, а самого хреста – зрізати. На щастя, знайшовся патріот, котрий попередив про цю затію. Довелося схитрувати, щоб врятувати пам’ятник, зняли табличку. Тому як «нишпорки» не старалися довести, що хрест – націоналістичний, так і не змогли цього зробити. Залишилася фігура незачіпаною, стоїть вона понині.
НАДИХНУЛА КОЗАЦЬКА ІКОНКА
Як за переказами, так і за документальними згадками, Добривода та сусідні села – це територія, по якій проходили козацькі війська, відступаючи з поля Берестецької битви 1651 року. І не тільки проходили, але й вели бої місцевого значення, наводили переправи. Свідчення цьому – численні знахідки колишньої зброї та амуніції. Є такі раритети і в Андрія Паничевного, серед яких краєзнавець особливо пошановує козацьку іконку, знайдену власноруч, коли допомагав проводити розкопки відомому археологові Ігорю Свєшнікову.
Він також вирішив пошанувати козацьку славу пам’ятником на братській могилі. Була у його дворі цегла – всю віддав на спорудження монумента. А заодно, як сам зізнається, віддав усього себе на цю справу. За декілька місяців при в’їзді у Добриводу виріс величний монумент, який відтоді – від 1991 року –нагадує кожному про історію рідного краю, а заодно – історію України.
ЕПІЦЕНТР ПАМ’ЯТІ – БІЛЯ ОБІЙСТЯ ПАНИЧЕВНИХ
Ще один пам’ятник стоїть над шляхом буквально за якийсь десяток метрів від обійстя Андрія та Євгенії Паничевних. Він – на честь односельців, котрі віддали своє життя у воєннім та повоєннім лихолітті за незалежність України. І він також народився з ініціативи Андрія Даниловича.
– Задум був такий – зробити монумент з декількох ярусів, які увінчують рідну землю, рідну Україну, непохитність душі, – розповідає будівничий, – а зверху над ярусами – хрест. Як символ того, що всі ми ходимо під Богом. Аби чим довше пам’ятник простояв, вирішили зробити його з бетону. Блоки відливали на моєму дворі, тут же шліфували. А потім на пам’ятниковому фасаді розмістили різні українські символи, у тому числі й шаблю та булаву – як нагадування про віковічну боротьбу народу за свою волю. Нині біля цього пам’ятника проводяться різні заходи. Значить, він, справді, став маленьким епіцентром пам’яті.
Євген ЦИМБАЛЮК, письменник, журналіст.
