Андрій Паничевний із села Добривода на Радивилівщині – ще той козак…

І не полишає думки встановити, точніше, відновити ще один – споруджений у 40-х роках минулого століття на честь українських повстанців, опісля знесений затямити прислужниками-партійцями та затягнений тракторами у болото.

ХРЕСТ НЕ ЗРІЗАЛИ, БО ЗНИКЛА НАЦІОНАЛІСТИЧНА «ЗАЧІПКА»

– Пам’ять повинна зака­рбовуватися у пам’ятниках, – вважає житель села Добривода Радивилівського району Андрій Паничевний, про якого, власне, ця розповідь, – і особливо у тих випадках, коли є прогалини у відображенні правди­вої історії. Це насамперед стосується періоду націо­нально-визвольних змагань українського народу. Маю на увазі і той далекий час, названий козаччиною, або ж Хмельниччиною, і той, ближчий, сучасником якого я був сам. Отож, першим пам’ятником, який я зініціював поставити і з хлопця­ми витесував-викарбовував, став височезний дубо­вий хрест на цвинтарі у селі Верба. Він – на честь повстанців, які загинули за волю України. Про це сповіщали прикріплена табличка з іменами загиблих. Так ось, коли запанувала радянська влада пам’ятником зацікавилися кадебісти. Усіх нас, хто його ставив, хотіли арештувати, а самого хреста – зрізати. На щастя, знайшовся патріот, котрий попередив про цю за­тію. Довелося схитрувати, щоб врятувати пам’ятник, зняли табличку. Тому як «нишпорки» не старалися дове­сти, що хрест – націоналісти­чний, так і не змогли цього зробити. Залишилася фігура незачіпаною, стоїть вона понині.

НАДИХНУЛА КОЗАЦЬКА ІКОНКА

Паничевний Андрій Данилович, село ДобриводаЯк за переказами, так і за документальними згадками, Добривода та сусідні села – це територія, по якій прохо­дили козацькі війська, відступаючи з поля Берестецької битви 1651 року. І не тільки проходили, але й вели бої місцевого значення, наводи­ли переправи. Свідчення цьо­му – численні знахідки колишньої зброї та амуніції. Є такі раритети і в Андрія Паничевного, серед яких краєзнавець особливо пошановує козаць­ку іконку, знайдену власно­руч, коли допомагав проводи­ти розкопки відомому архео­логові Ігорю Свєшнікову.

Він також вирішив пошану­вати козацьку славу пам’ятником на братській могилі. Була у його дворі цегла – всю віддав на спорудження мону­мента. А заодно, як сам зізна­ється, віддав усього себе на цю справу. За декілька міся­ців при в’їзді у Добриводу виріс величний монумент, який відтоді – від 1991 року –нагадує кожному про історію рідного краю, а заодно – іс­торію України.

ЕПІЦЕНТР ПАМ’ЯТІ – БІЛЯ ОБІЙСТЯ ПАНИЧЕВНИХ

Ще один пам’ятник стоїть над шляхом буквально за якийсь десяток метрів від обійстя Андрія та Євгенії Паничевних. Він – на честь од­носельців, котрі віддали своє життя у воєннім та повоєннім лихолітті за незалежність України. І він також народив­ся з ініціативи Андрія Дани­ловича.

– Задум був такий – зро­бити монумент з декількох ярусів, які увінчують рідну зе­млю, рідну Україну, непохит­ність душі, – розповідає буді­вничий, – а зверху над яру­сами – хрест. Як символ того, що всі ми ходимо під Богом. Аби чим довше пам’ятник простояв, вирішили зробити його з бетону. Блоки відли­вали на моєму дворі, тут же шліфували. А потім на пам’ятниковому фасаді розмістили різні українські символи, у тому числі й шаблю та була­ву – як нагадування про віко­вічну боротьбу народу за свою волю. Нині біля цього пам’ятника проводяться рі­зні заходи. Значить, він, справді, став маленьким епіцентром пам’яті.

Євген ЦИМБАЛЮК, письменник, журналіст.

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.