Австрійський письменник-класик – про Радзивилів

Хто тільки з видатних не згадував містечко Радивилів (Радзивилів)! В одній з публікацій Радивилів.info говорилося про те, як у своїх творах описував Броди уродженець цього міста, згодом класик австрійської літератури, автор відомих німецькомовних романів  «Йов. Роман простого чоловіка» (1930) та «Марш Радецького» (1932) Йозеф Рот (1894 – 1939). Але, як виявляється, не залишив він поза увагою і розташований поблизу Радзивилів, щоправда, в роки дитинства письменника було це містечко за кордоном, в іншій державі.

У 1926 році Йозеф Рот написав книгу «Дороги єврейських поневірянь», де в розділі «Париж» є така невелика глава 4 (публікуємо її в перекладі українською; до речі, назву нашого міста в книзі було вписано як Radziwillow):

Йозеф Рот«Одного разу я розговорився у Франції з одним єврейським артистом з міста Радзивилова, старовинного містечка поблизу російсько-австрійського кордону. Мій співрозмовник виявився музикантом і клоуном, причому з хорошим доходом. Клоуном не за фактом народження, а за покликом душі. Він народився в сім’ї музикантів. Його прадід, дід, батько, брати – всі грали на єврейських весіллях. Він єдиний зміг виїхати з рідних місць на Захід і отримати музичну освіту. Один багатий єврей надав хлопчикові сприяння. Він потрапив до Віденської консерваторії. Писав музику. Концертував.

«Але навіщо, – сказав він мені, – навіщо єврею грати серйозну музику? Все одно я завжди буду клоуном, навіть якщо на мене друкують серйозні відгуки і в першому ряду сидять в окулярах газетні репортери. Навіщо мені грати Бетховена? Навіщо мені грати Кол Нідре? Стою одного вечора на сцені – і такий раптом на мене сміх напав. Чого я людей морочу? Я, радзивилівский музикант? А може, думаю, повернутися додому в Радзивилів, грати на весіллях? Тільки чи не виявлюся там ще більшим посміховиськом?

І в той вечір я зрозумів, що мені нічого іншого не залишається, як вступити в цирк. Але не наїзником і не канатаходцем. Це не для єврея. Я – клоун. І з першого ж виходу на арену мені стало ясно, що я не зрадив традицій батьків, що я вибрав справу, яка припала б їм до душі. Правда, вони б здорово перелякалися, якщо б мене побачили. Я граю на акордеоні, на губній гармошці, на саксофоні, і мені добре від того, що в залі ніхто знати не знає, що я міг би, якщо потрібно, зіграти і Бетховена.

Я – радзивилівский жид.

Я люблю Францію. Кажуть, артисту все одно, де перебувати. Мені – ні. Я в будь-якому великому місті в першу чергу йду шукати євреїв з Радзивилова. І двох-трьох земляків, буває, завжди знаходжу. Ми розмовляємо. У Парижі теж є наші. Як не радзивилівські, то дубенські. Як не дубенські, то кишинівські. У Парижі в них славне життя. Дуже славне. Але всіх євреїв в цирк не візьмуть. А якщо ти не працюєш у цирку, то мусиш догоджати чужим байдужим людям, і ні з ким не думай посваритися. Від мене ж єдине, що потрібно, це перебувати в спілці артистів. Це великий плюс. У Парижі в євреїв привільне життя. Я патріот, у мене єврейське серце».

Той же текст мовою оригіналу (німецькою):

Ich sprach in Frankreich mit einem jüdischen Artisten aus Radziwillow, dem alten russisch-österreichischen Grenzort. Er war ein musikalischer Clown und verdiente viel. Er war ein Clown aus Überzeugung und nicht von Geburt. Er entstammte einer Musikantenfamilie. Sein Urgroßvater, sein Großvater, sein Vater, seine Brüder waren jüdische Hochzeitsmusikanten. Er, der einzige, konnte seine Heimat verlassen und im Westen Musik studieren. Ein reicher Jude unterstützte ihn. Er kam in eine Musikhochschule in Wien. Er komponierte. Er gab Konzerte. «Aber», sagte er, «was soll ein Jude der Welt ernste Musik machen? Ich bin immer ein Clown in dieser Welt, auch wenn man ernste Referate über mich bringt und Herren von den Zeitungen mit Brillen in den ersten Reihen sitzen. Soll ich Beethoven spielen? Soll ich Kol Nidre spielen? Eines Abends, als ich auf der Bühne stand, begann ich, mich vor Lachen zu schütteln. Was machte ich der Welt vor, ich, ein Musikant aus Radziwillow? Soll ich nach Radziwillow zurückkehren und bei jüdischen Hochzeiten aufspielen? Werde ich dort nicht noch lächerlicher sein?

An jenem Abend sah ich ein, daß mir nichts anderes übrigblieb, als in den Zirkus zu gehen, nicht, um ein Herrenreiter zu sein oder ein Seiltänzer! Das ist nichts für Juden. Ich bin ein Clown. Und seit meinem ersten Auftreten im Zirkus ist es mir ganz klar, daß ich die Tradition meiner Väter gar nicht verleugnet habe und daß ich bin, was sie hätten sein sollen. Zwar würden sie erschrecken, wenn sie mich sehen würden. Ich spiele Zieh- und Mundharmonika und Saxophon, und es freut mich, daß die Leute gar nicht wissen, daß ich Beethoven spielen kann. Ich bin ein Jud aus Radziwillow.

Ich habe Frankreich gern. Für alle Artisten ist die Welt vielleicht überall gleich. Aber für mich nicht. Ich gehe in jeder großen Stadt Juden aus Radziwillow suchen, in jeder großen Stadt treff’ ich zwei oder drei. Wir reden miteinander. In Paris leben auch einige. Sind sie nicht aus Radziwillow, so sind sie aus Dubno. Und sind sie nicht aus Dubno, so sind sie aus Kischinew. Und in Paris geht es ihnen gut. Es geht ihnen gut.

Es können doch nicht alle Juden beim Zirkus sein? Wenn sie nicht beim Zirkus sind, müssen sie mit allen fremden und gleichgültigen Menschen gut sein, und mit niemandem dürfen sie es sich verderben. Ich brauche nur in der Artistenliga eingeschrieben zu sein. Das ist ein großer Vorteil. In Paris leben die Juden frei. Ich bin ein Patriot, ich hab’ ein jüdisches Herz».

Публікацію підготував і текст переклав Володимир ЯЩУК.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

1 Response

  1. chelsea сказав:

    Pretty nice post. Thank you so much! /Досить хороший пост. Велике спасибі!/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.