Бальзак вінчався у Бердичеві (2)

Початок дивись тут: Бальзак вінчався у Бердичеві (1)

Ян Козельський

Бальзак вінчався у Бердичеві

  1. ПАНІ ЕВЕЛІНА – ПІВНІЧНА ЗОРЯ

Бальзак і Евеліна ГанськаКлавішів піаніно ніжно доторкнулись руки Евеліни. Зазвучала музика, з кожною хвилею набираючи силу. Мелодії ставало затісно в невеличкій вітальні Оноре, і вона, розправляючи крила, випурхнула з палацу в парк, до старих кленів та молоденьких ясенів. Був пізній зимовий вечір. На круглому столі, накритому зеленим оксамитом, блимав канделябр, освітлюючи останню сторінку щойно закінченої другої частини “Зворотнього боку сучасної історії”. Внизу підпис: “Верхівня, Україна, грудень 1847 року”.

– На добраніч, Більбоке!

– Доброї ночі, Евеліно!

За мить розтанула постать Евеліни, й Оноре залишився наодинці зі своїми думками. Ним усе ще володіла щойно почута музика Бетховена…

“…Я слухав “Симфонію до-мінор”. Бетховен — єдина людина, яка навіває мені почуття заздрощів; він обдарований божественною силою, — ділився думками з Евеліною Бальзак. — Я хотів би скоріше бути Бетховеном, ніж Россіні чи Моцартом. У фіналі здається, що якийсь чарівник підносить вас у казковий світ, де у розкішних палацах зібрані чудесні зразки різноманітних мистецтв; за порухом його руки відчиняється брама, яка нагадує двері флорентійської каплиці, і перед вашими очима постають небачені красуні – феї фантазії. Дивні істоти наділені красою жінки, пурхають навколо на своїх райдужних, мов у ангелів, крилах, і на вас ллються хвилі небесного повітря, яке, за словами Свенборга, дзвенить і духмяніє, наділене кольором і відчутне на дотик; струменіючи, воно сповнює душу раюванням!”

Жевріли в каміні березові дрова, догоряла свічка, з двору долітали голоси кріпаків. Один з них, музикант Мусій Димнич, награвав на скрипці журливі українські народні думи та пісні. Сюди, у Верхівню, ще в 1834 році Оноре де Бальзак надіслав листа й повідомив Евеліну Ганську про свій творчий задум, про структуру майбутньої “Людської комедії”. “Коли все це буде здійснене, історія людського серця простежена крок за кроком, історія суспільства описана — фундамент твору буде готовий. Тут не знайдуть собі місця вигадані факти, описуватиму лише те, що відбувається всюди… людина, суспільство, людство будуть без повторень описані, розглянуті і оцінені у творі, який стане чимось на зразок “Тисячі і одної ночі” заходу”.

Хвиля думок, образів заполонила письменника у цей зоряний час. Працювати, працювати так, як і в Парижі! Адже слід ще написати драму з російської історії “Петро І та Катерина”, п’єсу “Мачуха”, роман “Селяни”…

До палацу доносились, пробуджуючи нічну тишу, переспіви третіх півнів.

Метушились надворі челядники. А Оноре ще й не лягав. Втім, хіба ж можна заснути, коли відчуваєш натхнення?

А сили генія ось тут, у Верхівці, уже слабли. Оноре відкладає дрібно написаний рукопис. “Ні, я мушу написати лист у Францію Морісу”. Найкращий ювелір Парижа повинен зробити задуману Бальзаком чашу.

“…Я хочу, щоб чаша була розписана з обох боків двома фігурами, які символізуватимуть Надію і Віру. Алегорії ви знайдете на картині герцога Британського, або ж у якійсь іншій роботі про живопис. Пан Лоран Жан (вул. Наварен, 12) намалює для мене, якщо ви його попросите. Надія повинна тримати сторінку, на якій голубою емаллю викарбувано “Невшатель. 1833″, а Віра — іншу сторінку, на якій тільки цифра — 1843. Внизу під чашею посередині повинен бути амур, що кланяється і тримає чашу обома руками. Підставка, на якій це все буде знаходитись, представлятиме кактуси, колючі рослини і терни…”.

Стежка через “кактуси, колючі рослини й терни” вела крізь десятки років Бальзака до свого кохання. Звідки, ким же була та, що полонила душу й серце Оноре де Бальзака?

Салонна аристократка, багата землевласниця й поміщиця, що ніколи в житті не знала й не відчувала праці і боротьби за своє існування, і великий трудівник, що безперервно вів боротьбу пером, письменник-професіонал, редактор і журналіст, постійно заробляючи на хліб “чорнильницею”, але завжди недостатньо для того, щоб розрахуватись з кредиторами — такі різні соціальні типи великого романіста і його подруги. “Ти багачка, а я бідняк”, — з гіркотою і глибоким розумінням писав у Верхівню Оноре Евеліні про цей непоправний економічний лад життя.

Евеліна походила з стародавнього польського роду магнатів Ржевуських, роду, який дав Польщі ряд “властных и честолюбивых деятелей”, як пише Л.Гросман. До речі, крізь віки, віхоли й боротьбу з усім панським, на диво, збереглась і дійшла до нас з первісним іменем залізнична станція “Ржевуцька”, що поблизу містечка Погребище на Вінниччині, де 24 грудня 1800 року народилась майбутня Північна Зоря. Пізніше відомий польський професор Тадеуш Бой-Желенський напише, що характерними рисами роду Ржевуських було поєднання природженої інтелігентності й культури зі схильністю до дивацтв, критицизм, змішаний із чимось подібним до містицизму. Чітко окреслені індивідуальності, спадкова літературна обдарованість, що найяскравіше виявилася в “польському Вальтері Скотті”, як назвав Бальзак Генріха Ржевуського (брата Евеліни). У цьому світі Схід стикається з Заходом. Ці риси повинні були зачаровувати Бальзака, паризького міщанина, який у своєму найближчому оточенні бачив зразки лише міщанської сірятини…

У творах великого романіста часто можна відшукати відголос розповідей Евеліни про героїчні перекази її роду, яскраві характеристики творчості відомих її предків, що неодноразово хвилювали фантазію поетів.

Польський поет Адам Міцкевич в одному зі своїх творів розповів про знаменитого “еміра” Ржевуського — дядька Евеліни, вченого-орієнталіста та поета, який, відправившись на Схід у 1815 році, провів два роки в Алеппо, Багдаді, Дамаску, відвідав Мекку, засліплюючи туземців своєю щедрістю, хоробрістю, а головне — багатством.

До цього родинного кола належала грецька княгиня Какікста Теано – надзвичайно здібна, літературно та музично обдарована, яка досконало володіла сімома мовами. Часто на адресу Евеліни Ржевуської надходили цікаві, з використанням гумору й дотепів Близького Сходу листи від княгині Теано, яка довгий час мешкала в Константинополі.

Бальзак у листах до Ганської часто згадує дружину “еміра”, графиню Розалію Ржевуську, дочку Розалії Любомирської, яка залишила глибокий слід у спогадах цього роду, як пише дослідниця С.Корвін-Пйотровська.

У 1788 році ця представниця польської знаті відвідала Париж і була прийнята при дворі, її дружба з Дюбарі і лист, в якому вона висловлювала співчуття до долі Марії-Антуанетти, привели її до арешту й суду революційного трибуналу та смертного вироку. У 1794 році вона була гільйотована. Бальзак відобразив її у “Пані де ла Шантрі”.

У бібліотеці Ягеллонського університету, що в Кракові, автор цього твору знайомився з політичним трактатом, написаним у кінці XVIII століття великим другом відомих французьких енциклопедистів, батьком Евеліни – Адамом-Лаврентієм Ржевуським, який вів постійне листування із Погребищ з Вольтером у Франції.

Майже всі польські дослідники життя цього роду магнатів відзначають те, що ні Евеліна, ні її брати і сестри не належали до польських революціонерів, які вели боротьбу проти царської Росії. Цим пояснюється їх багатство, успіхи, вплив у тогочасному царському суспільстві.

Адам Ржевуський, молодший брат Евеліни, відбував службу в російській гвардії. Особливо відзначився при придушенніі польського повстання 1831 року, за що був відзначений золотою шаблею, орденом і призначений флігель-ад’ютантом до імператора. У 1860-х роках після другого польського повстання він був командувачем військами київського округу. Після того,як Евеліна Ганська вийшла заміж за Оноре де Базьзака і виїхала в Париж, розкішна Верхівнянська садиба перейшла до її дочки Ганни, а невдовзі до Адама, де він у чині генерала від кавалерії “почту його імператорської величності” помер у 1888 році і похований на старому сільському кладовищі.

Інший брат майбутньої дружини Бальзака — Генріх Ржевуський — автор широкознаних у Польщі новел епохи короля Станіслава-Августа — один із представників клерикально-шляхетського напрямку. До речі, його твори можна побачити у музеї Джозефа Конрада, що в с.Терехове Бердичівського району.

Бальзак високо цінував рід Ржевуських, намагався поєднатись з ними, вивчив ряд епізодів з історії цієї родини, про що згадував у своїх творах.

У цій генеалогічній гілці широколистого дерева не бракувало людей “колоритних” – не тільки талановитих, а й таких, що оригінальністю вдачі, звичок, уподобань вирізнялися на тлі тогочасного волинського життя, – відзначає польська есеїстка Моніка Варненська. Особливо це стосується старшої сестри Евеліни — Кароліни Собанської. (Собанська Кароліна Розалія Текла (Кароліна Адамівна) (бл. 1794—1885) — дружина Ієроніма Собанського, в останньому шлюбі за французьким літератором Жюлем Лакруа).

Це перед її красою схилялись молодий Адам Міцкевич, Сент-Бев,

Олександр Пушкін, який, до речі, присвятив їй свої станси “Что в имени тебе моем?”. Але Кароліна Собанська увійшла в літературу та й історію, зокрема, коли була фактичною дружиною начальника військових поселень у Новоросійську генерала Вітта, великого політичного жандарма і провокатора, відомого зрадника декабристів. У своїй темній діяльності Вітт в особі дружини Кароліни мав вірну і спритну соратницю. Як свідчить Вігель, вона “писала тайные доносы, потом из барышей поступила в число жандармских агентов…”

Евеліна у цьому не поділяла поглядів своєї старшої сестри Кароліни, але зберігала тісну дружбу і з нею, і з братом Генріхом, підтримуючи їх політичні переконання і орієнтацію на російське самодержавство. “Признаем все же ряд достоинств будущей госпожи де Бальзак, — пише літературознавець Л.Гросман, — чтобы с таким же беспристрастием судить и о теневых сторонах ее натуры: женщина несомненного ума, наделенная особенной, по-видимому, наследственной любовью к литературе, не лишенная даже некоторых литературных и музыкальных способностей, она представляла собой характерный тип великосветской польской женщины прошлого столетия с ее утонченным обаянием “славянской парижанки”.

Але в сім’ї вона вважалась менш обдарованою, за словами племінниці Ганської – Катерини Радзивіл: “Госпожа де Бальзак, быть может, не обладала даром столь же блестящей беседы, как ее братья и сестры. Ум ее не был лишен некоторого педантизма, она умела лучше слушать, чем говорить; не все, что она высказывала, было верно и метко, и перо ее было красноречиво… Близкие побаивались ее, но относились к ней с глубоким уважением…”

У лютому 1819 року Евеліна Ржевуська виходить заміж за Вацлава Ганського, який був старший за свою наречену на 22 роки. Він відзначався, за словами Станіслава Ржевуського, жорстокістю до селян, яких у нього було в Київській та Волинській губерніях “десятки тисяч душ”, і багатство його оцінювалось в 14 мільйонів — цифра, яка, безперечно, переконала Еву вийти за нього заміж.

Як відомо, після смерті Вацлава Ганського, згідно з цією угодою, все майно, рухоме і нерухоме, мало перейти тільки у власність дружини. Евеліна Ганська водночас зобов’язалась після того, як діти стануть повнолітніми, переказати їм половину майна, яким вона розпоряджалась як споживачка.

Але після смерті чоловіка сталося по-іншому. За допомогою інтриг родини покійного чоловіка судова цивільна палата в Києві визнала складену передшлюбну угоду недійсною… З огляду на неповнолітність єдиної дочки Ганни, було призначено для неї опікунів, які водночас мали не випускати з поля зору маєтностей, що залишились від померлого. Ці складні й затяжні справи і привели Евеліну до Санкт-Петербурга, а ще однією метою поїздки булла зустріч з Бальзаком. Як відомо, після цієї зустрічі в Петербурзі для Бальзака відкрилась широка дорога у Верхівню…

У польській та французькій біографічній літературі про Бальзака і Ганську прижилася легенда про те, що Ганський свою молоду дружину тримав замкненою в своєму палаці серед розлогих полів, внаслідок чого вона була представлена тільки самій собі та ще мріям і знайомству з літературою. Ева засумувала за духовністю, після чого написала свій перший лист у далеку Францію. Але російські джерела спростовують цю легенду.

Ганські з перших років одруження багато подорожують, гостюють у Потоцьких, Браніцьких… Постійно відвідують Київ і Одесу, перебувають серед знаті російсько-польського товариства. Ева часто прикрашає салонні вечори у своєї сестри Кароліни Собанської в Одесі, де і знайомиться з Пушкіним, Міцкевичем. “Она флиртует и с одним из интереснейших представителей молодого одесского общества — Александром Раевским, другом и “демоном” Пушкина, ироническим скептиком, производившим неотразимое впечатление на женщин”, — пише Л.Гросман у своему дослідженні “Бальзак в России”.

У листах цього періоду, написаних Пушкіним Раєвському, знаходимо: “Я имел о вас известия, мне передавали, что Атала Ганская превратила вас в несносного фата…” (Пушкин A.C. Письма. Под ред. Б.Л.Модзалевского. М.-Л., 1926).

Атала — таке ім’я мала Евеліна в кінці 40-х років – за одним із персонажів водевілю “Скоморохи” Дюмерсана і Варена, між іншим, Пушкін називав Ганську Аталою уже в жовтні 1823 року. Очевидно, під час жартівливого перейменування всієї верхівнянської сім’ї. (Бальзак — Більбоке, Мнішек – Гренгале, Ганна — Зефирина, а Ева — Атала, старовинне романтичне ім’я).

Бальзак у кореспонденціях, написаних у цей період, називав її “царицею київських балів”, просить не продовжувати на батьківщині “развлечений ветреной Вены, не утомляться до упаду танцами”. “Я вижу, киевские празднества увлекают вас так, словно Киев — Париж”…

Пізніше у дослідженнях, літературних есе фантазія й уява зраджувала письменників, які намагались зробити Еву відчуженою від усього світу.

Поруч з нею в садибі мешкала швейцарка-гувернантка Генріетта Борель, на адресу якої, до речі, і надходили від Бальзака перші листи в подвійному конверті для конспірації від Вацлава. Особливо яскравою залишалась сторінка і від двох кузин поміщика, Северин и та Діоніди Вилежинських, до яких часто приїздив їхній брат Тадеуш, який незабаром став близьким другом Еви.

Раптова й несподівана смерть його в 1844 році була для Ганської більшим потрясінням, ніж смерть рідного чоловіка. До речі, саме цей флірт змальовує і Бальзак у “Мнимій коханці”, зображуючи Ганську в образі графині Лажинської, в яку таємно закоханий польський емігрант Тадеуш Пазом. Це постать нікого іншого, як Тадеуша Вилежинського.

Французькому романістові були відомі почуття, які зв’язували Еву і її родича Тадеуша, після смерті якого він писав: “Повідомлення ваше про смерть Тадеуша засмутило мене. Ви мені стільки розповідали про нього, що я полюбив того, хто вас так кохав… Бідна моя подруго, я буду любити вас за всіх, кого ви втратите…”

Мине не так багато часу – і до прізвища графині Ржевуська-Ганська приєднається ім’я Бальзака, як напише через століття Іван Драч, щоби “одсвіт любові генія врятував її від забуття”. (Читати далі).

 

ДИВ.:

Дев’ять листів Бальзака в Радивилів.

Оноре де Бальзак, щипці і скрипки… Ну й ну!..

Радивилівський приятель великого француза.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

2 коментарі

  1. Січень 27, 2015

    […] Бальзак вінчався у Бердичеві (2) […]

  2. Січень 27, 2015

    […] 20 січня 1848 року Бальзак залишає маєток Ганської і повертається у Париж, щоб жити мрією про наступну подорож в Україну, яку, до речі, здійснить у кінці вересня того ж року, щоб завершити серед цієї провінційної прерії своє романтичне кохання… (Читати далі). […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.