«Берестечко нерушимо смердить і досі, від усіх людей несе запахом гнилого оселедця»

БерестечкоМи нерідко замислюємося: а чому ми такі, а не інші, за своїми звичаями, звичками, примхами, вадами? Це більш давнє, ніж те, що ще піддається виправленню в сімейному вихованні, в загальноосвітній школі, що може бути нещадно осаджене у в’язниці. Чи стали б ми іншими, якби в певні періоди історія розпорядилася долею наших предків кардинально по-іншому? До таких роздумів спонукають і історичні праці, і твори наших класиків.

Ми пропонуємо оповідання «Берестечко» про події в нашому краї в далекому 1920 році. Більшовицька Кінна армія несе на наші землі інші порядки і іншу владу. І про це пише учасник того походу – згодом відомий одеський письменник Ісаак Бабель. Впадає у вічі, що він дуже критично ставиться до населення невеликих мітечок, до таких тоді належали і Берестечко, і Радзивилів, і Козин, і Верба. Тут бував Бабель, бачив увесь традиційний безлад, а більшість же населення складали євреї. І можна було б звинуватити Бабеля в недоброзичливості щодо єврейства, якби не один незаперечний факт: ­ письменник сам був єврей. Вибачмо йому й те, українців він зараховує до російських мужиків, що в історію поселень вкладає не зовсім точні історичні факти. Власне кажучи, Ісаак Бабель і не претендував на роль історика, а писав звичайні оповідання, яким притаманні художність та творчий домисел.


Ісаак Бабель

БЕРЕСТЕЧКО


Ми робили перехід із Хотина в Берестечко. Бійці дрімали у високих  сідлах. Пісня дзюрчала – як пересихає струмок. Жахливі трупи валялися на тисячолітніх курганах. Мужики в білих сорочках скидали шапки перед нами. Бурка начдива Павличенка майоріла над штабом, як похмурий прапор. Пуховий башлик його був перекинутий через бурку, крива шабля лежала збоку.

Ми проїхали козацькі кургани і вишку Богдана Хмельницького. З-за могильного каменя виповз дід з бандурою і дитячим голосом заспівав про колишню козацьку славу. Ми прослухали пісню мовчки, потім розгорнули штандарти і під звуки гримлячого маршу увірвалися в Берестечко. Жителі заклали віконниці залізними палицями, і тиша, повновладна тиша зійшла на містечковий свій трон.

Квартира мені дісталася у рудої вдови, що пахла вдовиним горем. Я вмився з дороги і вийшов на вулицю. На стовпах висіли оголошення про те, що військкомдив Виноградов прочитає ввечері доповідь про Другий конгресс Комінтерну. Прямо перед моїми вікнами кілька козаків розстрілювали за шпигунство старого єврея зі срібною бородою. Старий поверескував і виривався. Тоді Кудря з кулеметної команди взяв його голову і сховав її у себе під пахвою. Єврей затих і розставив ноги. Кудря правою рукою витягнув кинджал і обережно зарізав старого, не забризкавшись. Потім він стукнув у зачинену раму.

–   Якщо хтось цікавиться, – сказав він, – нехай прибере. Це вільно …

І козаки завернули за ріг. Я пішов за ними слідом і став бродити по Берестечку. Найбільше тут євреїв, а на околицях розселилися російські міщани-кожум’яки. Вони живуть чисто, в білих будиночках за зеленими віконницями.

Замість горілки міщани п’ють пиво або мед, розводять тютюн у палісадничку і курять його з довгих гнутих цибухів, як галицькі селяни. Сусідство трьох племен, діяльних і діловитих, розбудило в них уперту працьовитість, властиву інколи російській людині, коли вона ще не завошивіла, не зневірилася і не впилася. Побут вивітрився в Берестечку, а він був міцний тут.  Відростки, яким перевалило за три століття, все ще зеленіли на Волині теплою гнилизною старовини. Євреї пов’язували тут нитками наживи російського мужика з польським  паном, чеського колоніста з лодзінською фабрикою. Це були контрабандисти,  найкращі на кордоні, і майже завжди воїни за віру. Хасидизм тримав у задушливому полоні це метушливе населення з корчмарів, рознощиків і маклерів. Хлопчики в капотиках усе ще топтали вікову дорогу хасидському хедерові, і бабці, як і раніше, возили невісток до цадика з благанням  про плодючість.

Євреї живуть тут у просторих будинках, вимазаних білою або водянисто-блакитною фарбою. Традиційне убозтво цієї архітектури налічує століття. За будинком тягнеться сарай у два, іноді в три поверхи. В ньому ніколи не буває сонця. Сараї ці, невимовно похмурі, замінюють наші двори. Потаємні ходи ведуть у підвали та стайні. Під час війни в цих катакомбах рятуються від куль і грабежів. Тут збирають за багато днів людські покидьки і гній худобини. Зневіра і жах заповнюють катакомби їдким смородом і протухлою кислотою випорожнень.

Берестечко нерушимо смердить і досі, від усіх людей несе запахом гнилого оселедця. Містечко смердить в очікуванні нової ери, і замість людей по ньому ходять злинялі схеми прикордонних нещасть. Вони набридли мені до кінця дня, я пішов за межу міста, піднявся вгору і проник у спустошений замок графів Рациборських, недавніх володарів Берестечка.

Спокій смеркання зробив траву у замку блакитною. Над ставком зійшов  місяць, зелений, мов ящірка. З вікна мені видно маєток графів Рациборських – луки і плантації з хмелю, приховані муаровими стрічками сутінків.

У замку раніше жила схиблена дев’яносторічна графиня з сином. Вона докучала синові за те, що він не дав спадкоємців гаснучому роду, і – мужики розповідали мені – графиня била сина кучерським батогом. Унизу на майданчику зібрався мітинг. Прийшли селяни, євреї та кожум’яки  з передмістя. Над ними розгорівся захоплений голос Виноградова і дзвін його шпор. Він говорив про Другий конгресс Комінтерну, а я бродив уздовж стін, де німфи з виколотими очима водять старовинний хоровод. Потім у кутку, на затоптаній підлозі я знайшов обривок пожовклого листа. На ньому вилинялим чорнилом було написано:

“Berestetchko, 1820. Paul, mon bien aime, on dit que l’empereur . Napoleon est mort, est-ce vrai? Moi, je me sens bien, les couches ont ete faciles, notre petit heros acheve sept semaines … ”

[” Берестечко, 1820. Полю, мій любий, кажуть, що імператор Наполеон помер, чи правда це? Я почуваю себе добре, пологи були легкі, нашому маленькому героєві виповнюється сім тижнів “(фр.)].

Внизу не замовкає голос військкомдива. Він пристрасно переконує спантеличених міщан і обкрадених євреїв:

– Ви – влада. Все, що тут, – ваше. Нема панів. Приступаю до виборів Ревкому …

(Переклад Володимира Ящука).Berestechko_kosciol

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.