Біля річки Пляшівки, де жаби кричали…

Чимало населених пунк­тів нашого району ведуть літочислення із середини XVI століття: наприклад, перша письмова згадка про Радивилів датується 1564 роком, про Козин – 1538, про Хотин – 1670. В актах Луцького замку за 1545 рік є записи про Теслугів і Сестрятин, Дранчу і Коритне, Пустоіванне і Жабокрики.

Причому якщо про одні населені пункти говориться принагідно, то інші раз у раз згадуються і в пізніші роки, а це допомагає за чис­то побутовими, здебільшого незначними деталями поба­чити характер тодішніх сус­пільних відносин, зрозуміти, як жили на цих землях у далекі часи.Пляшівка, Радивилів, район

У документах часто трап­ляються, зокрема, записи про Жабокрики (нині село Довгалівка). Цікаво, що з роду власників цього посе­лення походив відомий цер­ковний діяч кінця XVII — початку XVIII століття Діонисій (Димитрій) Жабокрицький, якому чимало сто­рінок присвячено в «Літо­пису» Самійла Величка. Тут значиться: «…вся руська во­линська шляхта вибрала з-поміж себе на ту овдовілу Луцьку й Острозьку єпископію одного значного і за­служеного в Короні, також волинського шляхтича і вченого чоловіка Димитрія на Жабокриках Жабокрицького, земського луцького писаря…» Він підтримав ідеї Івана Мазепи, за що 300 літ тому, в 1709 році, був засланий російськими властями. На засланні й помер.

У середині XVI століття Жабокрики понад річкою Пляшівкою нічим не виріз­нялися. Серед головних по­дій, що прокочувалися над ними, були сварки, погра­бування і судові позови. Про це – докладніше.

В акті від 1545 року зга­дується «городня (тобто двір з дерев’яними будів­лями) Івана і Дахна Жабо-крицьких з Жабокрик».

А в акті від 7 березня 1561р. міститься постанова Луць­кого міського суду про від­кладення розгляду скарги Федори Свинюської про по­грабування у неі хліба і за­хоплення села Жабокриків Зиновією Жабокрицькою. Донесення від 4 квітня того ж року засвідчує, що слуга вдови зем’янина (зем­левласника) Ганни Жабокрицької вручив пасинку Гурину позов королівського суду щодо її скарги з приводу захоплення цим са­мим Гурином третини села Жабокриків, яке було запи­сане їй у віно чоловіком (як посаг). При цьо­му, дізнаємося, чоловік і слуга Жабокрицької зазна­ли від Гурина Жабокрицького образ та побоїв. 29 травня приймається рішення Луцького міського суду: Зиновію Жабокрицьку зобо­в’язують згадану третину села віддати невістці Опранці, адже ця частина була записана в віно її чолові­ком Василем Жабокрицьким — сином Зиновії. У донесен­ні від 4 червня йдеться про виділення Зіновією на ко­ристь невістки третини села з огляду на судове рішення. Ось такий родинний кон­флікт, сліди якою не загу­билися з плином віків.

В акті від 2 листопада все того ж 1561 р. містять­ся дві заяви: одна – пані Федори Свинюської про от­римання нею від пана Мар­ка Жоравницького 1000 кіп литовських грошей, друга – Жоравницького про повернення йому Свинюською сіл Блудова, з присілком Деся­тиною, Жабокриків, Теслугова, з присілками Крупцем, Борятином, Доброводою і Піщанкою, які були у воло­дінні її чоловіка. Очевидно, що мова йде про сьогоднішні села Теслугів, Крупець, Боратин, Добривода. Інші поселення (Блудів, Десятина, Піщанка) не збереглися.

Далі пропоную хроноло­гію ще деяких фактів 450-літньої давнини, за­фіксованих у документах.

30 червня 1562 р. Скарга князя Максима Олександро­вича Вишневенького про на­їзд на землі його служебни­ка Гурина Жабокрицького, здійснений паном Олексієм Козинським, причому селя­ни Жабокрик були побиті, у них відібрано худобу.

5 серпня 1562 року. Скар­га пана Івана Павловича на пана Івана Жабокриць­кого про присвоєння ниви в селі Жабокриках і пограбу­вання хліба.

22 грудня 1562 р. Скар­га зем’янина Тихна Хом’яка на Гурина Жабокрицького про порушення ним умов за­ставного запису, виданого скаржникові батьком Жабо­крицького на 8 селянських сімей у Жабокриках.

29 травня 1563 р. Заява Анни Жабокрицької про відстрочку з нагоди війни (період польської агресії на українські землі) розбору її скарги щодо захоплення ча­стини села Жабокриків і забрання в неї вінового лис­та й печаті пасинком Іва­ном Гуриним Жабокриць­ким.

8 червня 1563 р. Скарга князя Максиміліана Вишневецького про пограбування і вигнання його селян із ма­єтку Жабокриків паном Олексієм Козинським та ін­шими, які вчинили напад.

12 липня 1563 р. Скарга слуги пана Василя Загоровського про арешт його, а та­кож про побиття його і па­стухів, підміну волів Олек­сієм Козинським у Жабо­криках. Воли відправлялися як посаг королю.

12 вересня 1563 р. Скарга зем’янина Лесоти Жабокри­цького про збройний наїзд’ на його село Жабокрики Олексія Козинського, а та­кож про побиття і пограбування майна.

15 листопада 1563 р. Скар­га зем’янина Романа Красносєльського та інших про тяжкі побої його слугам і пограбування грошей та ре­чей паном Михайлом Жоравницьким при нападі на дім скаржника.

16 листопада 1563 р. Скар­га Івана Жабокрицького про завдані йому, його дру­жині і синові побої та по­грабування майна паном Михайлом Журавницьким (тут прізвище через «у») при наїзді на Жабокрики.

16 листопада 1563 р. За­ява Івана Павловича про вручення Анні та іншим Жабокрицьким листа з на­гадуванням повернути тре­тину села Жабокриків.

18 листопада 1563 р. Дар­чий запис Анни Жабокриць­кої своєму племіннику Ро­ману Красно­сєльському на третину своєї чистини в Жабокриках.

25 листопада 1563 р. Скар­га Михайла Журав­ницького про пограбування майна в Жабокриках у його селяни­на Іваном Жабокрицьким.

22 грудня 1563 р. Застав­ний запис Жабокрицької Красносєльському на дві третини своєї частини в се­лі.

17 березня 1564 р. Скар­га Івана Жабокрицького про те, що Михайло Жоравницький прислав своїх слуг з неводами і наказав вилови­ти всю рибу в ставу в Жабокриках.

24 червня 1579 р. Воєвода землі волинської князь Богуш Федорович Корецький пише, що за 4 тисячі кіп грошей половину маєтку Жабокрик у Кременець­кому повіті купив у панів Олек­сандра Ключника і Яна, Михайла та Василя Марковичів Жоравницьких року 1571-го, 8 жовтня, однак “останні не бажають попе­редню угоду виконати”, у зв’язку з чим і звертається, щоб їх до того зобов’язали.

Як бачимо, Жабокрики привертали увагу багатьох, у тому числі князів, землевласників, за володіння селом або його частинами йшла боротьба, часто із застосуванням сили. За рядками документів лег­ко проглядає доля простих людей, які опинялися в епіцентрах конфліктів, змушені були потерпати від побоїв і принижень. Незвично сьогодні чиються й напівзабуті імена Дахно (від Данило), Опранка, Богуш (Богуслав), Гурин (Гурій), Тихн (Тихін).

Лише через століття після записаних подій, наприкінці XVII чи на початку XVIII століття, поряд із Жабокриками (ще раз нагадаю: це тепер Довгалівка) з’явилося поселення, яке дістало назву Малі Жабокри­ки (нині Бригадирівка), адже ніби продовжувало собою Жабокрики, а відтак старе поселення почали іменувати Великими Жабокриками. Перша письмова згадка про Малі Жабокрики датована 13 травня 1710 року – йшлося про передачу маєтку Малі Жа­бокрики графинею Маріанною Тарновською дворянину Олександру Гуровському з метою покриття грошової суми, належної до сплати. При цьому подавався опис сільського інвентаря і пере­лік повинностей селян на користь поміщика.

Цікаво, що колишні сусідні Жабокрики нині опинилися в різних об’єднаних територіальних громадах: Довгалівка – в Крупецькій, Бригадирівка – в Козинській.

Володимир ЯЩУК.

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.