Бродівчанин, який помер у Парижі. Від алкоголю

Він помер від алкоголізму, маючи всього лиш 44 роки, і часто жартував, що якби не алкоголь, то він би не написав і половини своїх книг.  Світовий письменник, який народився в місті Броди Львівської області, став улюбленим і шанованим для безлічі людей. Відгуки, захоплення та спогади про Йозефа Рота і його творчість можна знайти і сьогодні в Інтернет-мережі багатьма мовами і в багатьох країнах.

Йозеф Рот, БродиЙозеф Рот народився у 1894 році в єврейській сім’ї  в часи Австро-Угорської імперії, за 8 км від Радивилова.  Батька свого він не знав – той зійшов з розуму ще до його народження, хоча мати казала Йозефу, що той помер. Існує версія, що причиною хвороби батька були невдачі на роботі, коли він працював комівояжером (торговим агентом). Йозеф навчався в Цісарсько-королівській гімназії імені кронпринца Рудольфа в місті Броди, де досить добре вивчив німецьку мову. Польську та українську він також знав, хоча й недосконало.

Львів Йозеф Рот знав добре, адже часто на канікули приїжджав до свого дядька Зигмунда Грюбеля, який фінансово допомагав їхній сім’ї. Хлопчина переїхав сюди, коли вступив на навчання до Львівського університету, де вивчав германістику і філософію. Мешкали вони за тодішньою адресою Гофманштрассе, 7 (сьогодні Чехова, 7) – зараз тут встановлено меморіальну таблицю пам’яті  відомого письменника.

Однак з дядьком Йозеф не дуже ладив, адже постійно відчував фінансову залежність і тиск на нього з боку родича, тому переїхав продовжувати навчання до Відня. Іншою причиною переїзду було й те, що своє майбутнє він бачив саме за кордоном. Протягом свого життя,  уже відомим, він періодично повертається до Лемберга, відвідуючи рідних.

Тематика міста, де народився, а також Галичини, однозначно присутня у його творах. Хоча згадував він про Галичину з якимось сумом  як про заручницю габсбурзької бюрократії. «Вона була етапом або фронтом. Але в неї є власна втіха, власні пісні, власні люди і власний блиск; сумний блиск знеславленої», – писав Рот у репортажі 1924 року.

Дехто вважає, що своєю ідентичністю твори митця завдячують саме Галичині, адже справжньої вітчизни він так ніколи і не знаходив – все життя кочував з країни до країни, працюючи журналістом і письменником. Франція, Австрія, Нідерланди, Німеччина ставали його тимчасовими домівками.

В одній із книг Рот так описав свого персонажа (вважають, що самого себе) – офіцера австрійської армії Франца Морстіна, котрий жив у власному маєтку в галицькому Лопатіно (Лопатині, Львівська область, біля Бродів) : “Він був вищий за всяку національність, а значить, справжньою знаттю. Якби хтось запитав його, наприклад – але кому в голову навіть прийшло б таке безглузде запитання, до якої національності або раси він належить, – граф би відчув себе втраченим, навіть збентеженим від такого запитання і, найвірогідніше, тужливим та трохи ображеним”.

Треба зазначити, що великою травмою для письменника, окрім відсутності батька, стало те, що його кохана дружина – Фредерік Райхлер захворіла на шизофренію. Вона була надзвичайною красунею з простої сім’ї галицьких євреїв.

З 1929 року письменник проводить багато часу в психіатричних лікарнях, доглядаючи за дружиною. Рот багато випиває, хоча не припиняє писати. В цей період він пише одні з найвідоміших творів  – «Марш Радецького» і «Йов» (улюблений твір Марлен Дітріх).

Єврейський письменник Сома Моргенштерн пригадує зустріч з Йозефом у ресторації відомого львівського готелю «Брістоль» 1914 року, коли Рот приїжджав до Львова. Він описує Йозефа як людину, в якій постійно відчувався сум через відсутність батька і зацікавлення старшими панами, які були в ресторації: «Раптом він запитав мене: «А як ти уявляєш себе старим? Як ти думаєш, як виглядатимеш? Як житимеш? Що робитимеш?» Така думка ніколи мені в голову не приходила, і я сказав йому про це. Він дуже здивувався. Я пояснив це тим, що в нашій родині з боку батька заледве були чоловіки похилого віку. «Не думаю, що буду тут винятком, та це мене якось не турбує і я не думаю про це». «А я так, — сказав Рот, — я дуже часто про це думаю. І я постійно бачу себе таким: старим, худорлявим дідуганом. На мені довгий чорний одяг з довгими чорними рукавами, які майже повністю вкривають мої руки. Надворі осінь, і я виходжу в сад погуляти і плету там хитрі інтриґи проти моїх ворогів. Проти моїх ворогів і проти моїх друзів теж підступні інтриґи». Я здивовано глянув на нього. Він був серйозний, коли змальовував таку перспективу майбутнього – і він справді нею тішився. Ці питання і відповіді, які сам на них давав, нерідко повторював мені упродовж десятиліть, завжди з тим самим задоволенням, не пропускаючи ні штриха із загальної картини. Завжди ті довгі рукави і завжди ті інтриґи. Підступні інтриґи. Проти ворогів і друзів».

Йозеф Рот помер на 44-му році життя, у 1939-му, в одній із паризьких лікарень, похований недалеко від Парижа. Дізнавшись про смерть свого друга Ернста Толлера, він запив так, що потрапив у лікарню, – і через 4 дні його не стало. Алкоголь поступово руйнував його; при тому, що він був високооплачуваним письменником і журналістом, грошей у нього постійно не було. Свого помешкання він  не мав, жив у готелях і на зйомних квартирах, статті та романи писав у кав’ярнях чи готельних номерах.

У європейських столицях – Відні, Парижі і Берліні – висять меморіальні дошки на будинках, де проживав Рот. До сторіччя від його народження Австрія випустила поштову марку з зображенням письменника. Він написав близько 30 творів, багато журналістських робіт, останнім твором була новела «Легенда про Святого Пияка». Світову славу Рот отримав уже, на жаль, після смерті – в післявоєнні роки його роботи збирали звідусіль – з газет, журналів, уцілілих книг, перекладали на безліч мов світу.

«Марш Радецького» – один з найвідоміших творів, був двічі екранізованим. Центр подій, що відбуваються в творі, – рідне містечко Броди. Впливовий критик Марсель Райх-Раницький включив роман у 20-ку найкращих, написаних німецькою мовою.

В одній зі своїх статей Йозеф Рот так описував Львів:

«Багатомовна забарвленість міста Лемберґа рано-вранці напівсонна, напівбадьора. Це ніби перші молодощі строкатості. Молоді селянки з кошиками їдуть головною вулицею на возі, пахне сіно. Катеринщик музичить якусь народну пісню. Солома та січка трусуться на бруківку. Жінки, що заходять до цукерні, вдягнуті в останні паризькі туалети, сукні, котрі вже допоминаються того, аби бути «творіннями». У провулку вибивають килими. Адам Міцкевич, великий польський поет, стоїть посеред вулиці. Біля його підніжжя патрулюють євреї у кафтанинах, то гендлярська варта».

Тетяна ЖЕРНОВА. (Фотоілюстрації – тут: http://photo-lviv.in.ua/lvivyanyn-yakyj-pomer-v-paryzhi/)

Джерела:

Lemberg-Lwów-Львів. Фатальне місто (http://www.e-reading.club/bookreader.php/1040026/Ginrihs_-_Lemberg-Lw%26%23243%3Bw-Lviv._Fatalne_misto.html)

http://zaxid.net/news/showNews.do?mi_pamyatayemo_yozef_rot&objectId=1082480

https://lebenskunstmyblog.wordpress.com/2012/06/15/joseph-rot-wien/

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%82,_%D0%99%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%84

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.