Були речі, здавалося б, непоєднувані
25 років тому Верховна Рада прийняла Акт проголошення державного суверенітету України. Але Радивилова і Радивилівщини це торкнулося мало: демократичні настрої частини місцевих депутатів та інтелігенції ще слабо давалися взнаки.
Навіть з нагоди першої річниці проголошення Декларації про суверенітет України тільки депутат Верховної Ради УРСР від тутешнього округу, голова Дубнівської міської ради народних депутатів Василь Білий міг дозволити собі висловити в радивилівській районній газеті “Прапор перемоги” певні радикальні міркування: повинні бути “…власність народу України на все, що на її території, національний банк з власною грошовою одиницею, своя митниця, національні збройні сили, правоохоронні органи і самостійна зовнішньоекономічна діяльність”.
Треба сказати, що 16 липня 1991 року, між тим, відзначалося як фактичний День незалежності України. У номері районної газети були речі, здавалося б, непоєднувані. Поряд із гімном Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна…» друкували статті перший секретар райкому компартії Анатолій Олесницький, і тут же – голова осередку опозиційного Руху Ігор Киричук, голова районної організації Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта» Микола Мошкун…
І хоч перші кроки на шляху утвердження незалежності не декларативної, а реальної були доволі несміливі, революційний процес зупинити вже було неможливо.
Райвиконком схвалив «Програму розвитку української мови та інших національних мов у районі на період до 2000 року». Зокрема, передбачалося «розвивати функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя як державної і як мови міжнаціонального спілкування».
Частина православних віруючих у райцентрі порушила клопотання про реєстрацію громади Української автокефальної православної церкви. Прохання влада задовольнила. Під церкву було освячено будинок по вул. Леніна (нині Почаївська, напроти каплиці, тепер – пивна “точка”). Зараз ця громада зареєстрована як громада УПЦ КП і має свою церкву Різдва Пресвятої Богородиці при перехресті вулиць Садової і 24 Серпня.
Активно обговорювалося питання про поверненню місту його історичної назви – Радивилів і про перейменування району на Радивилівський.
Події розгорталися дедалі динамічніше, а спроба московських путчистів зупинити суверенізацію республік лише пришвидшила цей процес, і наша Верховна Рада 24 серпня прийняла Акт проголошення незалежності України.
Докладніше: Провінційна історія маленького містечка Червоноармійськ, чи то пак Радивилів.
