Чого вчили голову Радивилівської райради в США
Міжнародна програма «Відкритий світ», що фінансується Конгресом США, призначена і для лідерів України – представників різних рівнів державної влади, академічного співтовариства, громадських організацій і ділових структур. Голову Радивилівської районної ради Володимира Кондика на навчання номінував Корпус миру США, з яким йому випало співпрацювати як учасникові приймаючої сторони в обміні волонтерами. Конкурсний відбір виявився доволі тривалим. Треба мати певні досягнення, друковані матеріали, рівень роботи. До речі, з Радивилівщини такий конкурс раніше вигравали і інші. Але керівник району потрапив на навчання вперше.
Одночасно з України їхали переймати досвід 5 делегацій по 5 чоловік, за різними напрямками. У «нашій» групі були 2 голови районних рад – Радивилівської і Кам’янко-Буської, представник Маріупольської міської ради, громадської організації і директор одного з департаментів Мінрегіонбуду, який відповідає за децентралізацію влади в України.
Кореспондент Радивилів.info наприкінці червня попросив Володимира Кондика поділитися враженнями від перебування у США. Звичайно, трохи часу зайняла журналістська підготовка матеріалу до друку.
– Два дні ми провели у Вашингтоні, – розповідає Володимир Миколайович. – Провели ряд зустрічей. Організатори мали на меті продемонструвати всі рівні управління: федеральний, рівень штату і муніципалітету, тобто найнижчий, місцевий рівень. Ми багато побачили цікавого, переконались, що можна в нас навіть при діючій нормативній базі діяти більш ініціативно, ефективно, сприяти поліпшенню життя населення. Ми можемо робити деякі речі якісніше.
Нас інформували, як працює податкова система, вона зовсім не така, як у нас. Пройшли зустрічі з федеральним суддею, начальником департаменту кадрів, у Вашингтоні була зустріч з конгресменом Робертом Андерхолтом від Алабами, одним з чотирьох від цього штату. Запам’яталася оглядова розповідь про США професора Джорджтаунського університету. Була зустріч з журналісткою «Голосу Америки» Мирославою Гонгадзе, вона розповідала про особливості ЗМІ в США, про їх зацікавленість в об’єктивному зборі інформації, зіставленні різних точок зору. Власне, законодавча система інших підходів не дозволяє.
Багато важливого сказав нам Джон О’Кіф, колишній посол США в Росії, він і створив Центр лідерства і його очолює. Дуже позитивний і цілеспрямований чоловік, багато допомагає інтелектуалам усього світу.
Надзвичайний і Повноважний Посол України в США Валерій Чалий спілкувався теж. Він налаштований на підтримку таких груп. До речі, посольство працює в історичній будівлі, це одна з найвизначніших пам’яток американської історії та місце народження столиці США – міста Вашингтона.
В штаті Алабама теж було багато цікавих зустрічей. Головний висновок після ознайомлення з особливостями штату – федеральна система нам на цьому етапі не підходить, бо це, вважаю, відкривало б двері для посилення в Україні сепаратизму. У нас є давня політична традиція, але за роки радянської влади вона забулася. Ми не можемо чітко окреслити правила гри. Але в США ця система працює добре. Між іншим, можна проводити певні аналогії між адміністративно-територіальним поділом США і України. У кожному штаті є свій сенат, є свої сенатори, які обираються на різні строки в кожному штаті.
У них є комісія з етики в кожному штаті, яка дуже чутливо реагує на думку громадських організацій, а ті ретельно відстежують прояви корупційних дій. У мене склалося враження, що США – країна лоббістів. Якщо бізнесмену треба щось від чиновника, він не піде безпосередньо до представника влади. Бо це буде прояв корупції. Він піде в свою асоціацію виробників. Та найме свого лоббіста, який піде до влади. І сенат чи конгрес розглядатиме і буде приймати рішення, навіть на федеральному рівні. Ці організації й живуть за рахунок того, що підтримуються приватним капіталом.
Коли ми перебували в Алабамі, то саме набула розголосу гучна справа: губернатора штату звинуватили в тому, що припустився якихось корупційних діянь. Його відсторонили від посади дуже швидко.
І будь-яке відхилення від законодавства стає предметом розгляду комітету з етики, чи то дискримінація расова, релігійна, сексуальна, після цього підключаються правохоронні органи – і все спрацьовує. Вони такою системою роботи пишаються.
У них є така неурядова, громадська організація, яка, звісно, не фінансується урядом, – «Better Business Bureau (BBB)» («Краще бюро бізнесу»). Вона займається тим, що у нас називають захистом прав споживачів. Тільки в нас цим займається державна структура, а там – громадськість. Цей рух організувався ще десь на початку минулого століття. Колись в Америці були такі собі комітети пильності, які відстежували дотримання прав. Всі вони плавно трансформувалися в цю організацію. Нинішнє бюро займається виявленням порушень прав споживачів у сферах торгівлі, виробництва, рекламного бізнесу, надання Інтернет-послуг, безпеки використання кредитних і розрахункових карток. Такі бюро діють у кожному штаті, в деяких є їх навіть по два. Бюро має свій товарний знак, наявність якого на тому чи іншому підприємстві (а ми побували, наприклад, на пивзаводі) засвідчує, що тут недавно проведена перевірка і робота цього підприємства відповідає встановленим критеріям якості. А рівень довіри споживача до того чи іншого виробника чи закладу – це важливий показник бізнесу.
У мене виникло питання: а як їх фінансують, працівників бізнесового бюро. Нам пояснили, що вони беруть участь у конкурсах на отримання різних фінансових грандів під певні проекти, у тому числі урядових, благодійних, до того ж допомагають численні благодійники, зацікавлені в продовженні важливої діяльності, тобто ті самі споживачі. Але чи не дають кошти ті, хто хотіли б сприяння в знищенні конкурентів? Виявляється, це питання контролює комісія з етики, яка спирається на всезнаючі громадські організації. До того ж рішення в бюро не приймаються одноосібно, є правління, є й своя внутрішня комісія з етики. Звичайно, нічого ідеального не буває, трапляється, що й чиновники цього бюро потрапляють до в’язниці. І цього американці теж не приховують. Але ж це не державний сектор. І не державний чиновник вчинив корупційні дії, від якого залежить прийняття законодавчих рішень. Проте й громадські активісти мусять діяти згідно з законом.
Якби громадські організації в Україні працювали таким чином і мали такий високий авторитет, щоб їхня символіка на дверях якогось підприємства комусь про щось говорила і якось впливала на рейтинг цього підприємства, це суттєво змінювало б суспільні відносини, наближало б нас до демократичних цінностей, вироблених у Європі і США.
Під впливом цих вражень по моєму поверненні в Радивилів проведено форум громадських організацій, який засвідчив, що у нас є потенціал по-справжньому активних, діяльних молодих людей. І ми зацікавлені в тому, щоб допомогти громадським організаціям вийти на новий якісний рівень. І це мають бути активісти, не призначені «згори», а такі, які самоорганізовуються, прагнуть змін не на словах, а на ділі, причому не тільки на рівні Києва і області, а й на рівні району, міста, села. Бо щоб відстояти якусь свою мету, у тому числі у владних кабінетах, потрібно самоорганізуватися і впливати і на депутатський корпус на місцях, на всі органи влади. У нас зараз не бракує різних громадських рад, але, на жаль, це далеко не завжди спрацьовує. Визначаються й нові, молоді лідери, які пробують щось важливе для них започаткувати, згуртувати навколо себе однодумців. Однак дається взнаки й інертність, викликана тим, що багато років на ініціативу знизу не дуже-то зважали, а молодь з її ініціативами нерідко відфутболювали. Я вже не кажу, що за роки СРСР ціле покоління взагалі відучили проявляти активність без вказівки начальства.
В Україні зараз проводиться багато різних конкурсів, можна виграти гранд на певну програму, і в цьому варто проявляти індивідуальну, колегіальну, громадську ініціативу. Адже, як каже наша приказка, під лежачий камінь вода не тече. Перший, другий раз взяли участь у конкурсі – і не виграли… Це нічого, не слід розчаровуватися, треба пробувати ще й ще.
Першим містом вивчення досвіду став центр округу Медісон – Гантсвілл з населенням міського округу близько 400 тисяч чоловік. Особливість міста в тому, що там функціонує маса наукових та виробничих організацій ракетно-космічної та військової галузей, адже штат Алабама на півдні сусідить з Флоридою, відомою своїм космічним центром на мисі Канаверал. До появи космічної бази Гансвілл був депресивною територією. У цьому ж місті є велика база для зберігання військової зброї. Звичайно, це не було предметом нашого знайомства, але як економічний фактор ці обставини мали неабияке значення. Де є велике виробництво, велика зайнятість людей, там виникають і малі промислові виробництва, розвивається торгівля і сфера послуг, зростає попит на сільськогосподарську продукцію.
Приймаючою стороною була громадська організація (в перекладі) «Глобальні зв’язки Алабами”. Вони не лише приймають гостей з усього світу, але й сприяють об’єднанню алабамців, які роз’їхалися в різні кінці США і за кордон і які можуть надати допомогу в корисних починаннях.
Наступні зустрічі проводилися з представниками муніципалітету маленького містечка Ґадсден на 30 тисяч жителів. Тому тут ми цікавилися вирішенням проблем саме на такому рівні. Вони займаються сміттям, водопроводами, вуличним освітленням. Виробнича сфера представлена в основному виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції. Є пивоварне виробництво, на ньому роблять акцент. Майже нема багатоповерхівок – усе приватний сектор. А ось бюджет у них досить солідний. Основне наповнення за рахунок податку з продажу. При купівлі будь-якого товару покупець сплачує певний додатковий процент вартості – ці кошти йдуть на муніципальні потреби. У нас у ціні продукції теж закладений певний податок, але, на жаль, ніхто не бачить, який він і куди він використовується. У нас багато різних податків, але про їх призначення і використання люди мало що знають. А там видають на руки товарний чек, у якому вказано, яку суму із сплаченого складає податок. Розмір податку встановлює місцева муніципальна влада. Але, зрозуміло, виходять з того, що при зменшенні податку і надходження до бюджету будуть менші, а вирішення проблем відкладати «на потім» американці не вміють. Як правило, податок визначають на рівні «золотої середини» – в розмірі 9 відсотків. Держава встановлює лише максимальну межу – не більше 15 відсотків.
А вже як розподілити бюджетні кошти, вирішує міська влада, яка в тому місті, де ми побували, представлена лише сімома обранцями. За участь у цій громадській роботі їм платять певні кошти, але вони тим часом мають і основні місця роботи. Ті території, які не входять до складу муніципалітету, називаються неінкорпорованими і входять до складу округу, який має щось на зразок райради – місцеву комісію. І ця комісія на своїй території так само встановлює розмір податку. Загалом ця система однакова в усіх штатах, хоча може мати й певні відмінності.
Отже, обранці народу наділені повноваженнями – відтак мають і відповідні доходи для соціальних потреб. Це в них працює. Взагалі США відомі своєю системою стримувань і противаг. І ця система відчутна навіть на рівні маленького містечка.
Податків, треба сказати, там небагато. Податок на зарплату йде на федеральний рівень, є й податок на нерухомість та землю. І ось цей останній теж дуже важливий з огляду на те, як вони можуть впливати на розвиток територій. Є штати, де такий податок скасовано або він встановлений на рівні в 5 відсотків. Як правило, приватні власники повинні сплачувати більший податок, ніж підприємства. Місцева влада, будучи зацікавлена в розвитку певного виробництва, може встановлювати для нього пільгове оподаткування або й надавати податкові «канікули». Проте все це мусить пройти через комісію з етики, адже йдеться про вибіркову преференцію.
У них бюджетні наповнення і витрата коштів відбуваються дуже прозоро, кожен громадянин може поцікавитися цим через Інтернет-мережу. Ми теж у цьому плані повинні більше зробити, хоча швидкісний Інтернет у нас поки що не така вже й загальнодоступна річ. Причому робити інформацію у вигляді громіздких таблиць – це явно не для всіх. Є цікавий сайт Тернопільської міськради, там все доводиться до відома зрозуміло й просто.
Що дивує: США – країна порівняно молода, коли вони будували міста, то відразу передбачали, де буде школа, де спорткомплекс, де зелена зона, як здійснюватиметься під’їзд. А в наших багатостолітніх містах не раз усе перебудовувалося, перероблялося, і логіку розміщення тих чи інших соціально важливих об’єктів важко пояснити.
Куди витрачаються муніципальні кошти? В першу чергу на освіту. Ясна річ, і дороги в США не скрізь ідеальні, бачив і такі, як у нас. Отже, вкладень потребують і дороги, освітлення, каналізація, водопостачання. Причому слід дотриматися процедур прийняття рішень і виділення коштів виконавцям, щоб не було підстав говорити про корупційні схеми. Щоправда, як не дивно, я не побачив видатків на культуру. Публічні бібліотеки утримуються в основному за рахунок приватних внесків. Держава підтримує їх лише частково. У США немає міністерства культури. Культосвітні гуртки діють при школах. Дорослі відвідують клуби за інтересами, але це все – здебільшого на приватній ініціативі. Приватні приміщення концертних залів орендують за власні кошти зацікавлені партійні, громадські, релігійні організації, артисти. А в нас артист не може достатньо розбагатіти і займатися бізнесом та благодійністю, бо на нашому телебаченні і радіо страшенне засилля російської попси, яка формує викривлені естетичні смаки молоді. Вона йде на концерти чужої нам музичної культури і фінансує тим самим не українське мистецтво.
Про проблему безробіття в США. У багатьох наших співгромадян таке уявлення, що якби опинилися в США, всі зразу стали б мільйонерами. Ми дійсно працелюбні, можливо, не завжди отримуємо за свою працю достойні матеріальні вигоди. Але так ми сформовані і до цього звикли. В США по-іншому. Оплата праці погодинна. Багато хто має мінімальну зайнятість, але отримані кошти його задовольняють і він не шукає кращого. Є люди, які не вміють пристосуватися до умов. І держава таких підтримує. І регулярно пропонує якесь працевлаштування. На підприємствах і в компаніях добре продумана система заохочення службового росту, у кожного є реальний шанс через певний час ступити на вищий службовий щабель, але, зрозуміло, він вимагатиме більших затрат фізичної і розумової енергії, тож дехто свідомо відмовляється від кар’єрного росту, реалістично оцінивши свої здібності і стан здоров’я. А кому дозволяє здоров’я, він має змогу продовжувати працювати після досягнення пенсійного віку, тут немає обмежень.
Чотири дні ми провели в 40-тисячному Медісоні, це місто називають спальним районом Гантсвілла. Знайомилися з організацією його життя, підходами до вирішення проблем. У місті два автозаводи і чимало малих підприємств, поблизу є вугільна шахта, існує ціла система приміських фермерських господарств, що забезпечує високу зайнятість населення. Ще чотири дні пройшли в насичених зустрічах у Ґадсдені. Тут знайомилися з системою професійної освіти, роботою муніципалітету, місцевої торгово-промислової палати, комунальних служб.
Що стосується того, як можна використати цей досвід, то безумовним залишається: на даному етапі необхідно відновлювати реальний сектор економіки, шукати інвестиції і організовувати виробництво. Американці дуже дивуються, за які малі гроші згодні працювати українці (особливо враховуючи сучасний курс валют), і насправді це колосальний стимул інвестувати в Україну. Але вони не хочуть говорити про це з чиновниками, вони хочуть говорити про це на рівні “бізнес – бізнес” або “бізнес – громадська організація – бізнес”. Тобто наше завдання – створити умови для того, аби цей діалог відбувся. Що стосується антикорупційної складової, то тут, звичайно, вся надія на створення справедливої судової системи і розвиток громадянського суспільства, яке могло б адекватно контролювати всі рівні влади. Якщо перша частина нам не під силу, то брати участь у проектах, спрямованих на розвиток громадянського суспільства, в тому числі і на районному рівні, ми просто зобов’язані.
Насамкінець хочу подякувати усім організаторам та причетним до програми «Відкритий світ». Це дуже важливий досвід, який обов’язково вплине на багато моїх особистих рішень. Це, власне, і значний особистий розвиток та знання, які можна використовувати в суто практичній площині. Тому величезне дякую! – сказав на закінчення розмови Володимир Кондик.
Взяв інтерв’ю журналіст Володимир ЯЩУК.
