День пам’яті. Страти біля Радивилова

8 травня – день пам’яті та примирення, встановлений з метою гідного вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів — переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідації суспільства навколо ідеї захисту України.

Ця стаття – про один з аспектів окресленої тематики: про злочини нацистів, їх жертви в Радивилові.

…29 травня 1942 року зі сходом сонця в місті почулися крики, лунали постріли: почалася ліквідація гетто.  У матеріалах надзвичайної державної комісії з розслідування німецько-фашистських злодіянь перший зафіксований розстріл євреїв у Червоноармійську (Радивилові) стався 4 липня 1941 року. Тоді було вбито 27 євреїв. З цього і подібних злочинів проти мирного населення й й почав здійснюватися страхітливий фашистський план «вирішення» єврейського питання.

Восени 1941 року окупанти створили більшість гетто в містах і містечках нашого краю, в тому числі й у Радивилові. У нашому місті було три гетто. Для першого було відведено кілька вулиць біля сучасного продовольчого базару, воно охоплювало частину вулиць Тихої, Почаївської, О.Невського, О.Матросова. Друге гетто влаштували на місці сучасного парку імені Т.Шевченка. За спогадами колишніх жителів міста – євреїв, які врятувалися, третє гетто було в районі комбінату хлібопродуктів.

У ті гетто окупанти зігнали євреїв. Була страшенна тіснота: по кілька родин містилися в одній кімнатці, ночували, лежачи просто на підлозі. По периметру територія гетто була поснована колючим дротом. Виходити за її межі можна було лише з дозволу властей та за спеціальними перепустками. Всім євреям, починаючи з 14-річного віку, було наказано носити білу нашивку із синьою шестикутною зіркою Давида, щоб їх добре можна було впізнавати серед пересічного населення. Наші земляки, як могли, допомагали цим приреченим людям: зносили продукти харчування, часто обмінювали їх на ліки, взуття, одяг чи інші речі побутового вжитку.

Ми з моєю матір’ю також були серед тих, хто відвідував євреїв: ми приходили до своїх знайомих, передавали їм дещо з їжі… Але пізніше і це було заборонено загарбниками. Міські діти, жителі сусідніх з гетто вулиць, кидали через колючий дріт своїм нещасним одноліткам шматки хліба та варену картоплю. За це поліцаї гонили та часто лупцювали їх.

Про майбутню бійню деякі євреї дізналися ввечері, 28 травня 1942 року. Це було якраз напередодні страти…Провізори Наймарт, Окс, рятуючись від катувань, отруїли себе й свої сім’ї. Тих, хто не міг йти до автомобілів (каліки, старці, малі діти), кати вбивали просто у крихітних помешканнях. Хворих та літніх євреїв ті нелюди вантажили на підводи, автомобілі.

Люди йшли величезним натовпом, пройшли через вулицю Почаївську в напрямку залізничного вокзалу. Радивилівці з цих вулиць із величезним сумом та співчуттям уперемішку зі слізьми  проводжали в останню дорогу тоді ще живих, але вже приречених жителів міста. Адже між євреями та українцями, які проживали тоді в Радивилові, завжди були дружні стосунки та взаємопоміч.

У євреїв – власників магазинів, наприклад, можна було завжди взяти товари в кредит або ж грошову позику без усяких відсотків. Багато хто з наших міських жителів навчалися разом із ними у школі, були приятелями. Але що вони могли тоді вдіяти? Городяни лише співчували їм…

Мої рідні, пам’ятаю, увесь той день ходили в скорботі, бо багатьох із розстріляних євреїв знали особисто. Мати, наприклад, навчалася пошиттю одягу у відомої єврейської кравчині, а дідусь, будучи муляром, допомагав їм будувати будинки та крамниці. За це в 1942 році він одержав від знайомих євреїв грошову позику для купівлі земельної ділянки та зведення житла. І все – без жодних відсотків! Це свідчить про товариські стосунки та взаємодопомогу, які були на той час між жителями Радивилова – людьми різних національностей.

Отож фашисти провели натовп за село Лев’ятин до двох заздалегідь викопаних ям між хуторами Пороховня та Суходоли (нині цей хутор не існує). Місцевість була відкритою для  очевидців, тож багато хто з жителів міста якщо не бачили, то чули ту страшну годину страти.

Кати змушували євреїв роздягатися, потім по 10-15 чоловік вони підводили до ями, примушували спускатися углиб, лягаючи обличчям вниз. А вже зверху гітлерівець у чорній формі розстрілював жертв із автомата. Жахливо те, що наступні люди за вже описаним сценарієм ішли й приймали свою смерть. Тими ж партіями – по п’ятнадцятеро… Чітко за графіком…

Після розстрілу, за спогадами очевидців, насамперед очевидців із хутора Пороховня, та ледве прикидана землею яма була наповнена кров’ю та ворушилася тілами ще напівживих людей.

Друга ж яма залишилася порожньою. Як згодом твердили фашисти, вона була призначена для українців.

Таку долю для нашого народу готували нацисти в майбутньому! За час окупації міста Радивилів гітлерівцями було вбито від 2 до 3,5 тисячі євреїв та представників інших національностей.

Деякі жителі нашого міста ризикували й рятували єврейські сім’ї. У 1996 році звання «Праведник народів світу» були удостоєні Костянтин Кубіт, його дружина Марія, а також брат Костянтина – Володимир Кубіт і дочка Володимира – Ганна. Ще в 1945 році нотаріально було завірено свідчення врятованих ними єврейських сімей міста Радивилів – на прізвища Вайнштейн, Клерман, Данюк, Фельдман, Ярославських, Рейзен, Зац, Симигран, Вайсер.

П’ять років тому звання «Праведник народів світу» і «Праведник України» були посмертно удостоєні члени радивилівської родини Доманських – Іван Улянович, Параскевія, Михайло Іванович, Надія Захарівна і Надія Іванівна. Відповідні документи і пам’ятні знаки отримав Віктор Михайлович Доманський, якому було також вручено диплом «Син праведників».

У 2014 році почесне звання «Праведник народів світу» посмертно присвоїли Арифею і Горпині Репіцьким, які в роки фашистської окупації нашого краю врятували від знищення єврейську дівчинку Гітеню.

Місцевий лікар Ернест Оссас урятував двох єврейських дівчат 14 та 19 років. Йосип Забожний та його дружина Ганна і донька Віра, які жили неподалік гетто, врятували 40-річну Бриз Гал.

На жаль, донині не збереглися особисті дані страчених нацистами у 42-му. Але в нашому місті загинуло багато й українців у роки Другої світової війни. У Книзі Скорботи України, що була надрукована в 2006 році, наведені прізвища людей, які загинули при різних обставинах – у німецьких і радянських концтаборах, під час бойових дій на території нинішнього Радивилівського району в березні 44-го, в загонах УПА, ці факти були зібрані по сільських радах. 

Ми повинні пам’ятати про всіх полеглих. Це наш святий обов’язок!

Юрій Арламовський, вчитель, історик, м.Радивилів.

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.