Доля простої вчительки Катерини Бертенсон

Про неї розповів свого часу (1994 рік) у листі до радивилівського краєзнавця Федора Бортника доктор історичних наук, відомий археолог і дослідник Берестецької битви 1651 року Ігор Свєшніков (1915 – 1995):

«Про мою дорогу вчительку Катерину Георгіївну Бертенсон… Вона народилася в 1862 p. десь на Поділлі. Мати була польською шляхтянкою, а батько – військовим лікарем. Він походив з єврейської вихрещеної родини, а його брат був лейб-медиком царя Олександра III (а може, ще й Олександра II?), він, між іншим, лікував перед смертю від холери композитора П. І. Чайковського, але, зрозуміло, нічого не міг уже зробити.

Батько Катерини Георгіївни взяв шлюб з її матір’ю у польському костьолі, причому вінчався у польському кунтуші. Через деякий час шлюб був уневажнений (скасований). Катерина Георгіївна розповідала, що шлюб уневажнено через те, що він як православний не мав права одружуватися в костьолі. Моя ж родина підозрювала, що він взагалі ще на той час не був охрещеним. Катерину Георгіївну охрестили у католицькому костьолі і дали їй два імені – Катерина і Габрієль.

Мати через деякий час померла, і дитина виховувалася у бабці. Батько ж служив в армії. Він брав участь у російсько-турецькій війні і, коли російські війська стояли на передмісті Константинополя, а турки всіх, крім російських офіцерів, пропускали у Стамбул, побував у цивільному одязі в Стамбулі, був і в соборі св. Софії (Айа Софія). Турки тоді продавали туристам як сувеніри кусочки видертої із стін мозаїки (смальти), якою імператор Юстиніан прикрасив собор. Ці фрагменти мозаїки Катерина Георгіївна Бертенсон потім подарувала мені, але усе це пропало в Хотині у 1939 p.

Коли я був у 1961 p. в Айа Софія, турки вже мозаїкою не торгували, собор був перетворений на музей, але мусульманська проповідниця і зелений прапор пророка нагадували про його минуле призначення – як мусульманської мечеті, а по стінах висіли тексти з Корану.

Завдяки зв’язкам дядька Катерина Георгіївна була прийнята в Інститут благородних дівиць у Смольному, який успішно закінчила. Звідси її прекрасні знання мов. З католицької віри її було переведено у православну, але потім вона повернулась у католицтво, яке, втім, її не задовольнило, тож перейшла у протестантизм, перепробувавши різні його течії. У молодості вона була народницею (“ходила у народ”), але розчарувалась і в цьому, бо не могла з народом знайти спільної мови – народ її не розумів.

Протягом усього свого життя Катерина Георгіївна Бертенсон шукала правди і шукала Бога. Заробляла уроками іноземних мов, але за кордоном була лише раз – у Швейцарії. Ця поїздка пов’язана з якоюсь романтичною історією.

У ранній молодості Катерина Георгіївна дуже подружилася з моєю бабцею ще до того, як та вийшла за мого діда. Ця дружба у них тривала ціле життя, хоч вони були зовсім різними людьми.

Я пам’ятаю Катерину Георгіївну з 1919 – 1920 pp., коли ми жили у Києві, а Катерина Георгіївна постійно бувала у нас, а в час відсутності моєї матері доглядала нас із сестрою. У 1921 p. ми нелегально приїхали з Києва у село Хотин на Радивилівщині, а Катерина Георгіївна залишилась у Києві. У 1926 чи 1927 p. моя бабця запросила її до себе. Для приїзду треба було мати у Польщі когось із родичів. Отже, С. С. Вікторовський зголосився як племінник Катерини Георгіївни, і на підставі цього вона приїхала в Хотин.

Відразу ж почала нас (мою сестру, сина хотинського священника Ігоря Лозов’юка і мене) вчити французької мови. Вчила вона легко, цікаво, не раз бавлячись із нами. Ми швидко оволоділи розмовною мовою, розмовляли між собою лише по-французьки, і до сьогоднішнього дня, не поглиблюючи вже ніколи цих знань, я володію мовою, хоч користуватися нею доводиться хіба на міжнародних наукових конгресах.

У 1928 p. Катерина Георгіївна виїхала у Радивилів, де замешкала у Качурців, а потім – у Львів. Тут завела знайомства з протестантами-менонітами і давала уроки іноземних мов. Кілька разів приїздила в час канікул у Хотин, а в 1933 p. провела у нас ціле літо.

Потім – не знаю, коли і як, – опинилася у Дубні. У 1942 p. я її відвідав на квартирі у цьому місті. Саме в той час проходив поголовний розстріл євреїв. Катерина Георгіївна Бертенсон казала, що не раз прокидається серед ночі від почуття приставленого до її голови пістолета. Вона, мабуть, знала про своє напів’єврейське походження (про це ніхто з нею ніколи не говорив) і сподівалась від німців смерті.

У 1944 p., коли німці все населення вивезли з Дубна під час боїв за місто, Катерина Георгіївна знову опинилася у Радивилові, а відтак – у Хотині, де якийсь час жила у священника о. Дмитрія Лозов’юка. Після закінчення боїв на лінії між Радивиловом і Бродами Катерина Георгіївна знову повернулась у Радивилів, де нею заопікувалися баптисти-штундисти.

Напередодні Великодніх свят у 1945 p. я її відвідав проїздом із Хотина до Львова. Вона почувала себе хворою і лежала в ліжку. Від неї і її господині довідався, що два дні перед тим у селі Лідихів біля Почаєва було забито родичу С. С. Вікторовського і його дочки Раїси Стебельської. Коли ж у Великодній четвер вертався зі Львова і знову зайшов провідати Катерину Георгіївну (вона жила в будинку поруч з домом Говорова), її господиня сказала, що “бабушка померла”.

Десь вона там, бідна, і похована в Радивилові, на тій частині цвинтаря, де ховали своїх покійників штундисти. Так закінчилося це складне, наповнене працею і пошуками правди життя дуже нещасної людини. Вона була напівсліпа, а внаслідок перенесеної ще у молодості невдалої ортопедичної операції (її оперував знаменитий хірург Пирогов, а потім виявилося, що операція була взагалі не потрібною) одна її нога була скорочена на 2 і 1/2 см».
Интернет, Інтернет

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.