Думки з приводу ювілею великої Лесі

Так уже заведено в нашому суспільстві, що про великих і видатних ми чомусь мовимо лише принагідно, зважаючи на наближення якогось ювілею чи іншої визначної події. А мені думається, що слід було б чинити зовсім інакше. Для вшанування пам’яті письменника мало лише квітів, вінків та пафосних промов на його честь, – натомість, значно більше важить щире та свідоме поцінування його творчості.

У ці студені лютневі дні вся Україна готується відзначати 150-у річницю з дня народження геніальної жінки-письменниці, науковиці, громадської діячки Лариси Петрівни Косач-Квітки, більше відомої світові під іменем Лесі Українки. Преса, телебачення та соцмережі рясніють матеріалами про її життя та творчість, започатковуються та проводяться різноманітні читання, конкурси, флешмоби…

Не заперечую, це прекрасно, коли сучасна молодь читає літературну спадщину класиків, бо відчуває їх співзвуччя з подіями сьогодення. Але чи може така молодь вирости патріотично і національно зорієнтованою, якщо зі шкільної програми останніми роками безповоротно зникають саме твори національно-патріотичного спрямування? Маю на увазі те, що навіть у радянських хрестоматіях розміщували поему Т. Шевченка “Гайдамаки” – а в програмі сучасної української школи її немає. Як не знайдете ви там жодних творів про голодомор чи УПА… Зникли і не вивчаються романи Уласа Самчука, Василя Барки, кіноповість Олександра Довженка “Україна в огні”, і цей перелік, на превеликий жаль, щороку довшає…

Упевнена: ми можемо дуже довго доносити до нашого учнівства інформацію про те, в якому прогресивному оточенні зростала юна Леся Українка, хто і яким чином впливав на становлення її особистості, які грунтовні знання дівчина отримала завдяки самоосвіті…. але якщо ці діти не читають у своєму шкільному підручнику Лесиної драматичної поеми “Бояриня” чи інших глибинних творів, а лише пейзажну чи інтимну лірику – то марно сподіватися, що вони коли-небудь усвідомлять справжню ціну та спрямованість її творчості. Так само марно вірити, що, приміром, участь у новомодних креативних конкурсах на краще виконання реп-біографії письменниці зробить її постать цікавішою для молоді і наблизить її до сучасності.

Епоха підміни понять і сфальшованих цінностей триває. Прикро, але з моменту написання Лесиного “Соntra spem spero!” нічого в нашому народі так і не змінилося. Чи ж почуємо ми нині, хоча б через півтора століття, справжнє слово цієї хворобливої, але напрочуд сильної жінки, яку великий Іван Франко називав “чи не єдиним мужчиною” на всю тогочасну Україну, засвідчуючи цим, що квола фізично, але могутня духовно, вона була унікальною людиною, взірцем реальної дії не лише для свого часопростору, а й для нас, нащадків?

Переконана: справжньою даниною пам’яті Лесі Українки мало б бути усвідомлене повернення до її неприхованого слова, щоденна поступова праця в розбудові української державності та постійне обстоювання наших національних інтересів.

Галина ГНАТЮК,

член НСПУ, голова Дубенської організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, м. Радивилів.

***

Микола ТИМЧАК

 

СЛОВО ДО ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 

Хтось загрібав кроваві срібняки,

Продавши зайдам душу і свободу.

А ти взяла для себе на віки

Ім`я свого стражденного народу.

 

Казали: кинь, і раяли: облиш.

Ім`я тяжке – не ймись той хрест підняти.

А ти зійшла до світових узвиш,

Аби себе за люд свій розп`яти.

 

Вогнем досвітнім дивишся згори

На судьбову голгофу України,

Де падають духовні прапори

Апостолів, що звалися твоїми.

 

Помилуй, Словородице свята.

Хохли тручають слово на коліна,

І молиться біля твого хреста

Заплакана скорботна Україна.

 

Воскреснемо, воскреснемо-таки!

Хоч за зневір`я нас Господь карає.

Ми із твоєї хворої руки

Взяли для себе «те, що не вмирає».

 

* * *

 

Гарячий грузин із любов`ю для гордої Лесі

Кинджала привіз, аби мала його при собі,

Аби оберегом служив у дівочій судьбі

І був, наче воїну, вірний завжди поетесі.

 

Вона пригортала до себе вогнем загартовану крицю.

Гострила при ній обосічні слова, наче леза ножів.

І на Україні, лякаючи ними письменних мужів,

Духовну пітьму розтинала, як блискавка у громовицю.

 

Незборний народ, що могутню народжує жінку.

Душа його чиста в кострищах віків не згора.

Нам варто було возвести на високому круччі Дніпра

Не бабу бляшану, а рідну, з кинджалом в руці,

Українку.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.