Економічна історія міста Броди в XVII – XVIII століттях

У віках молодій, молодій у віках,

Давнє місто моє – рідні Броди.
Н. Гришко.

Так, давнє. Минає 930 літ з часу першої писемної згадки. Але, на жаль, не все ще відомо про Броди. Про одні події лише окремі згадки, про инші – писано-переписано, є ще багато зовсім невідомого.

Історія міста не знайшла повного висвітлення ні в совєтській історіографії, ні в польській, ні в новітній українській.
Дослідники торкались лише окремих аспектів соціально-економічного і політичного розвитку міста Броди. Ряд проблем залишається майже недосліджених. Це стосується, в першу чергу, соціально-економічного розвитку міста.

Цим визначається наукова актуальність да-ної тематика. На основі архівних першоджерел, досягнень історичної науки ми намагаємось висвітлити економічну історію м. Броди в XVII – XVIII ст. ( до 1772 р.)

Вибір хронологічних рамок дослідження пояснюється недостатнім вивченням даної проблеми саме цього періоду. Броди, як центр ремесла і торгівлі, можна розглядати лише з кінця XVI – початку XVIIст., бо лише в 1584 р. воно одержало маґдебурзьке право. Броди вважали польським містом до 1772 р., до першого поділу Польщі, після якого вони увійшли до складу Австрійської імперії.

Року 1441 польський король Владислав ІІІ, за особливі заслуги в обороні руських земель подарував Іоану Сенінському замок Олесько з навколишніми землями. Серед них було і село Броди. Нащадки Сенінського, через розпутне своє життя, змушені були продати дідівщину в 1580 р. Станіславові Жолкевському [23]. З усіх придбаних поселень його увагу найбільше привернули Броди. Зважаючи на те, що туди веде давній тракт з Русі на Поділля, Волинь та инші землі, що Броди були розташовані на «татарському» шляху, вирішив белзький воєвода звести замок і нове місто Любич (від герба свого) заснувати. Так, у 80-х роках XVI ст. між селами Броди і Лагодів, посеред ставу Копень, мозолистими руками населення навколишніх сіл було збудовано укріплений замок, як оплот захисту від кримських татар, що вчиняли набіги по так званому Чорному шляху. А після привілею 1586 р., який дозволяв жителям будуватися в сусідстві замку і використовувати панські землі, ліси та луки, [18, с.2] біля замку виросли будівлі міста. Власник був зацікавлений в заснуванні і розбудові міста, бо з нього він міг одержувати доходи (з міських ярмарків і торгів, зростаючого населення), що в 5-10 разів перевищували прибутки, які отримували раніше з сіл [9, с.138]. Тому в 1584 році Станіслав Жолкевський добивається від короля Стефана Баторія привілею на отримання майбутньому місту маґдебурзького права [2, с.7]. Швидко зростає населення міста. В середині XVIІ ст. число жителів досягнуло 5 тис. [11, с.97], а в 1785 р. – 1698 [24].

Основою економіки міста було цехове ремісниче виробництво. В міських актах від 1628 р. згадуються цехи шевський, кушнірський, ковальський, ткацький, кравецький, шапо-вальський. Згодом засновуються цехові організації гончарів, бондарів, склярів, бляхарів, різників, пекарів [18, с.44]. Ще й донині вулиці у Бродах мають назви Бляхарська, Шевська, Млинська. Існували й инші ремісничі професії, але за малою кількістю майстрів не можна було створити окремі цехові організації. Більшість цих ремісників входили в инші цехи. Так, наприклад, в 1629 р. до місцевого ковальського цеху належали і котлярі, і слюсарі, а з другої половини XVII ст. ще й лимарі, сідельники, мечники [18, с.44]. Важко сказати до якого цеху належали малярі, гаптувальники, фарбувальники, золотарі та інші.

У XVII ст. в місті працювали також ювеліри, золотошвеї, панчішники, миловари та инші ре-місники [7, с.117].

Кожен цех мав затверджений радою міста статут, який теоретично надавав цехові монопольне право займатися окремим ремеслом, регулювати виробничу і громадську діяльність дрібних виробників. Цехи очолювали цехмістри. В 1633 р. бродівські цехи королівським привілеєм урівнювались в правах з цехами Львова, Кракова, Торуня і Любліна [2, с.18].

Нецехових ремісників (партачів) у Бродах було небагато і вони суттєво не відрізнялися від членів цехів ні технікою виробництва, ні формою організації праці. Частина їх жила в так званих юридиках – будинках і ділянках, що не підлягали під юристдикцію міста і користувались правами екстериторіальности.

Крім того, частина позацехового торгово-ремісничого люду, головним чином євреїв, мешкала і в самому місті – кравці, кушніри, золотарі, пекарі, бляхарі, виробники пергаменту, панчішники, ковалі, токарі та инші [5, с.94].

З XVII ст. численні ремісники – євреї об’єднуються у свої власні цехи в рамках кагалу під покровительством власників міста, що надали їм численні привілеї. Виникають єврейські цехи, які розглядались цеховими майстрами як «партацькі». Найбільшим з них був кравецький, який в 1764 р. нараховував 123 майстри [5, с.94].

В першій половині XVIIІ ст. найбільшим у Бродах був цех шевців. Наприклад, якщо в 1731 р. ковальський цех нараховував 28, кушнірський – 19, бондарський – 17, ткацький – 8 оподаткованих майстрів, то шевський мав їх 61. Шевські майстри були найзаможнішими з ремісників і платили найбільше податку – 1-2 злотий, 10 грошів кожний майстер. В загальному в цьому році було визначено податку на шевців 87 зл., ковалів – 30, кушнірів – 20, бондарів – 25 зл. 10 грошів, ткачів – 8 злотих [18, с.44].

Але найбільшого розвитку в Бродах дістає шапкарське ремесло. Про це свідчать хоча б дані про суму кредиту на вовну, з якої вигоготовляли шапки. Так, в 1629 р. кредиторка Файбеньова видала розписку, що Грицько – шапкар виплатив їй з решти боргу 420 зл., які був винен за 18 каменів і 10 фунтів вовни [18, с.23]. Шапок вироблялося в такій кількості, що їх вивозили на продаж до Ярослава та Бару (18, с.24).

У XVII ст. розвивається золототкацьке і зв’язані з ним ремесла. В 1640 р. була заснована в Бродах золототкацька майстерня. Тут виготовлялись шпалерні тканини та коберці, що витісняли дорогі імпортні тканини [19, с.179]. В актах 1666 р. є згадка про міщанина Івана Кириловича, власника верстату, на якому виробляли парчу [18, с.30]. Родоначальником гаптування золотом і сріблом в Бродах був, згадуваний в актах під 1639 р., Олександр Грек. Невдовзі навчились цього ремесла і місцеві жителі. Під 1649 р. згадується Іван Гаптувальник, що сріблом «робив гапти на чорнім лубі»; акти 1679 р. називають якогось Марка [18, с.30]. У другій половині XVIIІ ст. було в місті 9 гаптувальників [5, с.94].

У першій половині XVIIІ ст. в місті існувала ливарня дзвонів якогось Дублянського. В ній були вилиті дзвони громадам сіл Блудів, Городка, Малої Мощаниці та ін., про що свідчить посмертний опис майна цього міщанина, зроблений в 1747 р. [18, с. 24-25].
У першій половині XVIIІ ст. Броди були також одним з найбільших центрів виробництва сукна. В 1713 р., наприклад, російський уряд закупив тут десятки тисяч метрів сукна для військової форми [12, с.255].

Характерною рисою цехового і позацехового ремесла в XVII – XVIIІ ст. була певна стабільність рівня продуктивних сил, загальмованість економічого розвитку, яка була одним з проявів кризи всієї феодально-кріпосницької системи господарства, що чітко проявилось на території Речі Посполитої вже в першій половині XVII ст. Дріб’язковою регламентацією виробництва цехи прагнули усунути внутрішньоцехову конкуренцію. Засобом усунення позацехової конкуренції слугували монополії та монопольні права цехів. В Бродах, як і в инших містах Галичини, вони були в значній мірі підірвані конкуренцією купців вже в XVII і, особливо, в XVIIІ ст.

Ремісницьке виробництво міста орієн-тувалося на внутрішній ринок, на клієнтуру з середовища міщан, селян, шляхти. Розвиток ремесла, концентрація в місті великої кількости ремісників однієї професії, приводила до переповнення місцевого ринку, що в свою чергу спонукало ремісників реалізовувати свої вироби в инших містах і містечках.

Так у першій половині XVII ст. бродовські шаповали відправляли свої вироби на ярмарки в м. Бар, шевці – у м. Унев (Подільське воєводство), ковалі відправляли цвяхи на ярмарки м. Самбора [9, с.143].

З’являється особа скупщика. Широке скуповування виробів було розповсюджене в шевській, ткацькій справі. Дрібні крамарі продавали кравецькі, слюсарські, кушнірські, лимарські вироби, мило та ін. Скупщиками могли бути як ремісники, які продавали їх у своїх лавках так і торговці. В 1764 р., наприклад, було 29 посередників торгівлі євреїв [5, c.95]. Збут виробів ремісників поступово переходить до посередників, це було передумови виникнення мануфактур.

Вже в другій половині XVII ст. цехова організація не могла запобігти економічному занепаду ремісників. Про це свідчать випадки довгого затягування боргів лихварям [5, c.14], описи майна, продаж будинків і т.п. Наприклад, в 1660 р. продано 12 міських садиб, в 1661 р. – 21, і з кожним роком кількість їх зростає. Ремісники розорюються, продають свої будинки і переселяються на околиці міста [18, c.20-21]. Та навіть в кінці XVIIІ ст. в місті, по суті, не було сприятливих умов як для розвитку ремесла ( цехового і позацехового ), так і для розвитку мануфактур. Правда, в 1639 р. з’являється перша згадка про майстерню Мануїла з о. Корфу, грека за національністю, міщанина і купця бродівського [25]. Це була перша мануфактура по виробництву парчі і шовкової тканини. Але на ній працювали в основному греки, хоч Мануїл брав у навчання і дітей бродівських міщан [18, c.26-27].

Більше мануфактур, в період, що розглядається, не виникало. Та це і не дивно. Кріпосна залежність селянства зводила до мінімуму притік вихідців із села в місто. Феодали, за допомогою системи повинностей, забирали майже всі ті гроші, які селяни отримували від продажі продуктів сільського господарства. В зв’язку з цим, якогось помітного збільшення попиту на міські вироби відбуватись не могло і всі потреби цілком задовольнялись ремісниками, які досить широко все ж пристосувалися до потреб товарно-грошового господарства в тій мірі, в якій це було необхідно для обслуговування феодального способу виробництва.

У місті розвивалися і різні промисли: виробництво цегли, дьогтю, селітри, пороху. Значного розвитку набрало варіння пива, меду, горілки. Міщанам належало багато виноградних садів, що дозволяло їм займатися виноробством [16, c.60]. Привілей від 1629 р. Станіслава Конецпольського дозволяв міщанам мати свої власні броварні, солодівні, винниці, гуральні. «А якщо хто-небудь з міщан, – говорилося в привілеї, – захоче варити пиво, повинен заплатити відвару, що має робитись з півшоста маці бродівської міри, три злотих, те ж стосуєься і щодо солоду робленого з такої ж міри…» [3]. З кінця 20-х років XVII ст. виділяється навіть професія ремісників-винникарів, пивоварів, солодівників. Серед них були власники броварень, ґуралень і наймані ремісники на них [18, c.23]. Власники міста мали свої гуральні як в місті, так і в селах, що їм належали [21]. Про значний розвиток горілчано-пивоварного виробництва свідчить і те, що в львівську касу від поборців чопового в 1646 і в 1648 роках з Бродів і Станіслава поступило 72 000 злотих, а в попередні роки – 46 000 злотих, що засвідчив львівський писар [1 т. ХХІ c.76].

Дедалі зростаючу роль в економіці міста починає відігравати торгівля, якою займалась більшість городян. Турецький мандрівник Евлія Челебі, який побував в Бродах в 1657р., був вражений великою кількістю («тисяччю») базарів і ринків, критих гонтою [28, c.57]. Якщо відкинути явне перебільшення, то і тоді видно, що місто було значним торговим центром. В кінці XVIIІ ст. на «старім торговищі» було більше 200 кам’яних буд купецьких, покритих дахівкою [16, c.286].

На початку австрійського панування (1772 р.) 11-12 тис. мешканців займалися виключно торгівлею [15, № 95]. В 1785 р. населення становило 16 898 чол. [24, c.44].

За привілеєм Стефана Баторія, наданим місту 22 серпня 1584 р., воно одержувало маґдебурзьке право. Дозволялося проводити три триденні річні ярмарки і щотижневі торги в неділю та п’ятницю (з другої половини XVIIІ ст. ярмарки проводяться через 8-10 тижнів) [15, № 97]. Гарантувалася безпека і вольности купця. Щоб збільшити приплив товарів на ярмарки і торги, привабити купців з різних міст торгувати в Бродах, привілей звільняв їх від оплати мостового і гребельного, але не від королівського і державного [2, c.7]. Ці привілеї були підтвердженні і в наступні роки [3, № 51]. Привілеєм 1633 р. Броди отримували так зване «право складу», за яким усі купці, що проїжджали через місто, повинні були зупинятися тут на 3 дні і виставляти товар для оптового продажу [2, c.15].

Розвиткові торгівлі сприяли і власники міста, оскільки отримували з неї великі прибутки. Купцям же краще було мати справу з одним власником, ніж з міськими властями і старостою, як, наприклад, у Львові, де з купців стягували різноманітні податки. Ще однією причиною піднесення Бродів, як торгового центру, був занепад торгового значення Львова, особливо уXVIIІ ст., пов’язаного, перш за все, з абсолютним правом складу [8, с.47,63]. В умовах розвитку товарно-грошових відносин ця феодальна монополія виявилась анахронізмом і гальмувала подальший прогрес. Уникаючи монопольних прав Львова, купці, зв’язані з «східною торгівлею», об’їжджали його і воліли продати свої товари в Бродах, користуючись захистом могутніх феодалів, власників міста.
Зручне географічне розміщення Бродів – на перехресті торгових шляхів, що йшли з Волині, Польщі, Литви до Руського, Брацлавського воєводств, до Києва, в Молдавію, до Чорного моря і в Туреччину – також сприяло розвиткові міста, його торгівлі.

На центральній площі міста – Ринку – тягнулися довгі ряди крамниць, складів з товарами. Численні крамниці, ятки, клітки, були відкриті для покупців кожного дня, крім певних свят [2, c.167]. Більшість з них були невеликими і багато товару не мали. Але були і багаті купці, які розпоряджалися досить значним капіталом, здійснюючи вагомі, як на той час, торгові операції. Машицький, П.Коцельський, К.Сеневич, А.Емерович торгували сотнями пудів анісу, баржами пшениці, десятками бочок поташу, здійснювали тогові операції на десятки тисяч злотих [14, c.27].

Населення навколишніх сіл і міста Радивилів могло купити необхідну продукцію міського ремесла і продати продукти свого господарства кожного тижня в неділю і п’ятницю на торгах [2, c.7]. На них зосереджувалася сільськогосподарська продукція і ремісничі вироби, що надходили в оптовий продаж на ярамарки. Тут же роздрібно збувалися товари, які до цього були закуплені оптом на ярмарку. Ця торгівля була показником розвитку товарно-грошових відносин між містом і селом. Але основна торгівля відбувалася на ярмарках.

Значного розмаху набрала торгівля товарами сільськогосподарського виробництва. На ярмарках у Бродах продавалася велика кількість худоби – в основому коней та волів. Великий воловий ярмарок у місті приваблював купців з Подніпров’я, Поділля, Молдавії.

Бродівські купці тисячами голів купували волів, щоб перепродувати їх на ринках Центральної Европи. Лише через одну Калішську комору бродівські купці ще в 1647 – 1650 рр. перегнали 7 108 волів [10].

Особливо жвава була торгівля кіньми: їх приганяли сюди з Правобережної України, Молдавії, Криму, Туреччини і продавали польським, прусським, та шведським купцям [7, c.118]. Для постою коней в місті було 150 стаєнь [2, c.121].

З Волині на бродівські ярмарки надходили пшениця [13, c.209], жито, вино, мед, віск, риба. В другій половині XVIIІ ст. корець жита коштував 2 зл., пшениці – 3 1/3 зл. [6, c.62-63]. Бродівські купці скуповували мед та віск у навколишніх феодальних господарствах, який потім йшов на продаж на далекі ринки і за кордон, в Краків, Вроцлав, Сілезію. Так в 1736 р. з Вишневецького воєводства відвезли в Броди 16 полубок меду і продали їх там під час ярмарку [6, c.83]. Возили мед і віск з Вишневецького князівства в Броди і пізніше. Інколи купці самі їздили по фільварках і на місці скуповували мед та инші товари, причому, самі ж встановлювали на них ціни [6, c.84].

Бродівські купці везли всі скуплені товари до Львова [10, c.85], у міста Волині і Поділля, у Гданськ, на Лейпцігські та Вроцлавські ярмарки [4, c.168]. В 30-х роках XVIIІ ст. бродовські купці на Лейпцігських ярмарках становили 40% усіх купців Речі Посполитої [2, c.71].
Велася жвава торгівля і з Росією, яку Броди фактично монополізували у XVIIІ ст. Тут завжди можна було зустріти російських купців. Бродовські купці відвідували російські ярмарки, найчастіше в прикордонних містах. Так, в 1681 р. вірменин з Бродів Лазар Каспарович возив свої товари до Севська [17, c.87].

У 1759 р. через Переяславську та инші митниці до Бродів було перевезено понад 20 тис. «штук» різного хутра, велику кількість ситцю, юхти, каракуля і т.д. У 1763 р. лише через Васильківську митницю до Бродів було вивезено 750 «штук» московських вовняних поясів, 435 українських килимів, 33 тис. «штук» українського каракуля, біля 56 тис. «штук» хутра, 57 925 аршин лляного полотна, 64 800 аршин ситцю. Крім того в Бродах було продано 135 пудів російської міді, 12 пудів 30 фунтів олова [27, c.47-48].

В той же час із Бродів до Росії, через ту ж митницю, в 1768 р. було провезено 222 500 шпильок, 16 пудів і 10 фунтів бісеру, 88 бритви, 14 дюжин намиста, велика кількість турецької набійки, голок, кумачу, фарб, обрусів, парцелянового посуду, парчі, оксамиту, тафти, стрічок і т.д. [27, c.51].
Бродівські купці вели торгівлю з Кримом. З Криму привозили сюди сірі заячі хутра і міняли їх на инші товари [15, № 96]. Разом з тим Броди стягують до себе головні торгові шляхи, що з’єднували Захід зі Сходом. Із Сандомира до Білої Церкви купці їдуть через Золочів, Броди, ігноруючи Львів [22].
Нові шляхи узаконювались Коронним скарбом. В універсалі коронного підскарбія в 1748 р. вказувалося: « … оскільки шлях купця м. Бродів маєтності краківського Каштеляна Потоцького, як тим, що їдуть до Вроцлава, так і тим, що повертаються звідти через Кротошин (володіння того ж Потоцького) лежать в першу чергу на м. Володислав, де є комора Речі Посполитої, повідомлює «… щоб не турбували і не завертали названих бродівських купців на инші шляхи, але дозволяли їм доставляти товар на ревізію у Володиславську комору і там же брати з них мито» [20].

Завдяки високому становищу своїх покровителів, бродівські купці користувалися особливою прихильністю Скарбу. Так, Коронний скарб давав пільги бродівському купцю І.Гершковичу та його компаньйону М.Ізраїлевучу в зв’язку з збитками від пожежі. Вони дістали 25% знижку в митах, митникам пропонувалося не затримувати їх довго, щоб вони не запізнювалися на ярмарки [8, c.65]. Цим же купцям дозволялося провозити товар на шести возах одночасно. Вони доправляли з Росії віск, коней, селітру, китайку, хутра, які могли збувати по всій території Польщі або вивозити за кордон у Вроцлав. Із Вроцлава вони доставляли сукно, полотна та дрібні товари [8, c.65].

Броди відвідували східні купці, тут вони мали постійні комерційні зв’язки і відпускали в кредит товари купцям з різних міст. Так, «східний» купець Ісаак Іракосович у 1739 р. відпустив під розписку купцю-кримчаку досить велику партію товару – 97 «штук» різноманітних східних тканин: шовк-сирець 720 «штук», перського каракуля, поясів, кушаків тощо. Купець із Жванця взяв в борг товару на 940 злотих.

Тоді ж, в 1741 р., тисьменницький купець В.Волошин відпустив у борг маріампільському купцю товару на 3499 злотих та 20 грошей, у тому числі 300 «штук» перського каракуля, 650 «штук» мосольського, 40 «штук» кримського чорного каракуля, 164 пояси і т.д. [8, c.64].

Проїжджаючи через західноукраїнські міста до Росії, східні купці частину своїх товарів реалізовували в Белзі, Львові, Бродах, а в цих містах купували місцеві товари, щоб продавати їх на російських ринках [17, c.107].

Про те, яку роль відігравали Броди в східній торгівлі вже у 40-х роках XVIIIст., свідчить той резонанс, який мала пожежа у 1744 р. в Бродах. Один купець говорив, що про це лихо знає вся Польща, бо майже всі купці погоріли в Бродах, а другий додав, що ця подія всьому світові відома, бо там були різні купці з Туреччини, Персії та инших країн і також зазнали збитків [8, c.63-64].

Ще у XVII ст. бродівські купці бували в італійських містах: Флоренції, Болонії, Венеції [12, c.340]. А в другій половиніXVIII ст.з Венеції через Броди проходило два шляхи в Росію [4, c.168]. Безперечно, що венеціанські купці продавали свої товари і в Бродах.

Бродівські купці возили свої товари і купували товари в Саксонії [4, c.168], Угорщині [18, c.31], Амстердамі [12, c.340].

Як бачимо, географія бродівських купців була дуже розширена. Одночасно ярмарки м.Броди відвідували купці з міст України, Росії, Західної Европи і Сходу.

Однак, для розвитку торгівлі було ряд перешкод. Це – напади і грабежі шляхтичів і жовнірів,які «безцеремонно нападали на купецькі валки і грабували, що попало» [18, c.30-31], свавілля власників міст. Так купці, які самі їхали за кордон по товари як для себе, так і для инших бродівських купців, змушені були платити власникові міста за дворічне перебування за кордоном і за взяття на себе чужих кредитів 1000 злотих [15, № 97]. В другій половині XVIII ст. в Бродах було багато маклерів-євреїв, які за сприяння в торгових операціях брали один відсоток від товару як з продавця так і з покупця [15, № 97]. Були і ряд инших причин, які привели до занепаду Бродів як торгового центру вже в ХІХ ст. А в XVII – XVIII ст. Броди не втрачали слави торгового міста.

Це були основні проблеми економічного розвитку м. Броди у XVII – XVIII ст. (до 1772 р.)

З наведених фактів вимальовується картина складного розвитку ремесла і торгівлі. І хоча контури цієї картини ще не зовсім чіткі, це не заважає зробити висновок про те, що XVII – XVIII ст. були періодом економічного піднесення Бродів. Це піднесення відбувається на фоні занепаду цехового ремесла і торгівлі у Львові та инших західноукраїнських містах. Причина такої виключности криється не тільки в розташуванні Бродів на важливих торгових шляхах, але і в тому, що тут цехова регламентація виступала у послабленому вигляді, а торгівельні монополії не були такими суворими, як в инших містах. В Бродах ми бачимо, особливо у XVIII ст., тенденції буржуазного розвитку. Місцеві можновладні феодали, виходячи з егоїстичних, користолюбних інтересів, проводили досить гнучку політику на порушення монополій та привілеїв сусідніх міст.

Промисловість Бродів була типово феодальною з цеховим ладом, представлена великою сукупністю найрізноманітніших ремесел. Представники різних ремісничих професій об’єднувалися в цехові організації, які контролювали і регламентували всю діяльність дрібних виробників. Але одночасно уповільнювали розвиток виробничої техніки, не допускали організації розширеного виробництва. Характерною рисою розвитку ремесел була наявність позацехових ремесел, які виникали в результаті національно-релігійних обмежень та зростаючих потреб зовнішнього і внутрішнього ринків. На прикладі вивчення стану ремесла в Бродах, добре видно певну стабільність рівня продуктивних сил, повільність економічного розвитку, що характерно для феодальних виробничих відносин взагалі.

Значного розвитку у XVII – XVIII ст. досягла торгівля, особливо транзитна. У Бродах на ярмарках бували турецькі, грецькі, перські, італійські купці; вони привозили східні товари, шовкові тканини, різні прикраси, що задовільняли смаки пануючого класу. В свою чергу бродівські купці везли товари на західноевропейські ярмарки. Багаті бродівські купці вели жваву торгівлю з Росією, особливо ця торгівля активізувалася у XVIII ст.
Як промислове місто Броди у торгівлі майже не виступає. Феодальні виробничі відносини, економічна слабкість міста, вузькість внутрішнього і зовнішнього ринку, перешкоджали розвиткові капіталістичних відносин і привели до занепаду міста в ХІХ ст.


Галина ІВАНЮХА. http://www.ji.lviv.ua/n69texts/Ivanyuha_Ekonomichna_istoriya_Brodiv.htm

1. Akta grodzkie I ziemskie z crasow Rzecrypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardy’skiego we Lwowie. T. XXI – Lwow 1911 – 757; T. XXII, Lwow. 1914 – 849s.
2. Baracz S.Wolne miasto handlowe Brody. – Lwow, 1865.- 198s.
3. Dodatek tygodniowy Gazety Lwowskiej; 1857 – №№50,51
4. Lutman T. Studia nad dziejami handlu Brodow w latach 1773-1880. – Lwow – Warszawa, 1937. – 364s.
5. Wurm D. Z dziejow zydowstwa Brodzkiego za czasow dawnej Rzeczypospolitej polskiej (do r.1772). – Brody, 1935. – 119s.
6. Баранович А.И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в. М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 183 с.
7. Броди. – В кн.: Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл. – К.: Головна редакція УРЕ, 1968,с 116-132.
8. Інкін В.Ф. Нарис економічного розвитку Львова у XVIII ст. – Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1959. 91с.
9. Історія народного господарства Української РСР, у 3-х т. 4-х кн. Т.І. К.: Наукова думка, 1983. – 463с.
10. Кісь Я.П. З історії торговельних зв’язків України в XVI- першій половині XVII ст. – Історичні дослідження. Вітчизняна історія. Вип. 8. – К.: Наукова думка. 1982, с.82-87.
11. Кісь Я.П. Участь міст західноукраїнських земель у Визвольній війні українського народу.– Питання історії СРСР. Збірник статей. – Львів, 1958, с. 96 – 106
12. Компан О.С. Міста України в другій половині XVIIст. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963 –387 с.
13. Маркина В.А. Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины XVIII ст. /социально-экономическое развитие/. К.: Изд-во Киев. Ун-та, 1961. – 234с.
14. Михайлина П.В. Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569-1654). – К.: Наукова думка, 1975. – 229с.
15. Площанский В.М. Бродская торговля в начале австрийского владения. – Слово, Львов, 1874, №№95, 96,97.
16. Площанский В.М. Галицко-русский торговельный город Броды. – Наук. сборник издаваемий Галицко-русскою матицею. Вип. I-IV. Львов, 1868, с. 56-69, 273-288.
17. Подградская Е.М. Экономические связи Молдавского княжества и Балканских стран с Русским государством вXVII веке. – Кишинев.: Изд-во Штинница, 1980. – 160с.
18. Созанський І. З минувшини м.Бродів. Причинки до історії міста в XVII в., з посмертною згадкою про автора. – Львів, 1911. – 69с.
19. Торжество історичної справедливості. – Львів. Вид-во Львів. ун-ту, 1968. – 803с.
20) Центральний державний історичний архів у Львові:
20. ф. 9. оп, 1, спр. 378
21. ф. 19, оп. XVIII, од. зб. 14,15
22. ф. 24, оп. I, спр. 31, арк. 13
23. ф. 25, оп. І, спр. 12, арк. 48
24. ф. 146, оп. 88, од. зб. 188
25. ф. 401, оп. 1, спр. 20.
26. Шиян Р. Від Москви до Константинополя. Торговельні зв ’язки західноукраїнських міст у XVI- XVIIст. – Жовтень, 1983, №5, с. 106-109.
27. Шульга І.Г. До питання про економічні зв ’язки між західноукраїнськими землями та Лівобережною Україною і Росією в другій половині XVIII ст. – Наукові записки Ужгородського ун-ту, т. ХХ, 1956, с. 45-52.
28. Эвлия Челеби. Книга путешествий. / Извлечения из соч. турецкого путешественника XVIIв./ Вып. І Земли Молдавии и Украины. – М.: Изд-во вост. лит., 1961. – 338с.

Адміністратор

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.