Експедиція, яка стала історією

45 років тому розпочалися археологічні дослідження місць Берестецької битви 1651 року.

Сьогодні ця земля оповита тишею. Шумлять, оповідаючи про минуле, розкидані на пагорбах ліси, а річка Пляшівка, яка 364 роки тому закипіла-забагрянилася кров’ю козаків та селян, котрі полягли у Берестецькій битві 1651 року, як і колись, несе до Стиру свої тихі води. І лише зелені луки на обох берегах річки Пляшівки в селі Острів,здається, оповиті якоюсь особливою святістю і магнетизмом.

Але ця свята земля пам’ятає й інше – вона пам’ятає про страшну трагедію, яка сталася тут і на довгі століття затамувала в собі людський біль та відчай.

Ця земля пам’ятає і про те, як 45 років тому, влітку 1970 року, сюди вперше прибули археологи, яким судилося повернути з небуття загублені сліди давно минулої битви. І хоча за цей час дослідникам вдалося розкрити багато невідомих сторінок з її історії, все ж до сьогодні для археологів залишаються нерозгаданими ще чимало таємниць.

Захоплюючі сторінки з історії археологічної експедиції 1970 – 1990 рр. на місцях Берестецької битви 1651 відкриває сучасникам книга працівників Рівненського обласного краєзнавчого музею Т.О. Пономарьової та О.С. Булиги «Переправа незабутня» (Рівне, 2014 р.).

Пляшева - ОстрівЧи то на щастя, чи то на лихо, але все розпочалося з того, що у 1967 році тишу на лугах річки Пляшівки поблизу села Острів раптом сколихнула робота меліоративної техніки. Під її вагою тремтіла і, здавалося, стогнала земля. А в 1968 році, в урочищі За Фосою, меліораторні плуги,порушивши віковічний спокій козаків та селян-повстанців, що полягли тут 1651 року, безжально викидали на поверхню людські кістки,козацькі речі та зброю. Небайдужі люди, учні збирали останки та знайдені речі і відносили їх до музею «Козацькі могили». Місцева громадськість та інтелігенція не могли миритися з такою наругою і мовчати далі.

Завідувач відділу Рівненського краєзнавчого музею «Козацькі могили» П.Я.Лотоцький відразу ж повідомив про все, що відбувалося, дирекцію обласного музею та звернувся з проханням про допомогу.

km2У серпні 1968 року порушену меліораторами територію оглянув археолог І.К.Свєшніков, а у вересні 1969 року на місце Берестецької битви прибула обласна комісія, яка складалася з працівників Рівненського краєзнавчого музею В.Я.Сидоренка, Г.В.Бухала, директора Дубенського краєзнавчого музею В.Д.Селедця та заступника голови Рівненського правління обласної організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури (УТОПІК) В.В. Мельничука. Було встановлено, що порушена меліораторами територія – це місце, де, ймовірно, пролягала одна з переправ козацько-селянського війська, якою воно відходило з оточеного польською шляхтою табору в ніч на 10 липня 1651 року.

km3Під час огляду місцевості стало зрозумілим, що несподіване втручання меліораторів завдало і може завдати ще великої та непоправної шкоди цим визначним історичним місцям, а цьому потрібно було негайно запобігти.

Комісія порушила клопотання до влади про передання території урочища За Фосою під охорону держави та про сприяння у наданні І.К.Свєшнікову дозволу на проведення розкопок на місці битви 1651 року та про вирішення інших організаційних питань для проведення експедиції. Навесні 1970 року, у листі до Міністерства культури,І.К.Свєшніков визначив мету та завдання археологічної експедиції, які полягали у вивченні характеру укріплень козацького табору, виявленні місць козацьких переправ, місця поховання грецького митрополита Йоасафа, дослідженні козацьких могил та місць, де були знайдені людські кістяки, зброя та інші речі.

Вже у червні 1970 року на місці Берестецької битви розпочався перший сезон археологічної експедиції на чолі з її керівником І.К.Свєшніковим. До складу експедиції увійшли О.М.Лець (Оліфер), Е.Ф.Киян, В.Д.Селедець, Я.А.Мічуда, В.І.Кондрасьта, робітники-землекопи – студенти і солдати.

Робота експедиції розпочалася із поглибленої розвідки всієї території, зокрема, навколишніх урочищ, що прилягали до сіл Пляшева та Острів (Банівщина, За Острівочком, Попів Горб, Гайок, За Фосою, Журавлиха, Курасівщина, Козакова Яма, Плісня, Вал, Волиця, Циганівка, Монастирщина, Манжурія, узбережжя річок Пляшівка і Стир та ін.). Вологий і важкий ґрунт (а це було колишнє болото) та ґрунтова вода, яка швидко заливала археологічні розкопи, дуже ускладнювали роботу археологів. Та вже з початком розкопок дослідникам пощастило здобути унікальні артефакти – колоди, дошки, частки возів та сідел, побутові речі та зброю учасників битви, людські та кінські останки. Фіксацію, фотозйомку, замальовку та креслення знахідок виконував І.К.Свєшніков, який за весь період роботи експедиції зробив десятки цінних фото, сотні малюнків, на яких уміло передав вигляд та розміри знайдених предметів, їх найдрібніші деталі.

Проте однією з перших і найбільших проблем, з якою відразу ж зіткнулися археологи, стало подальше збереження знайдених речей, особливо виробів зі шкіри та дерева, які пролежали в землі більше 300 років і, хоча й законсервувалися у торф’яному ґрунті, вже змінили свої природні якості. На поверхні, куди вони потрапили після розкопок, різко змінився вологісний, температурний та світловий режими,тому знахідки, пересихаючи, стали розсипатися на попіл.

Дослідники докладали максимум зусиль, щоб продовжити життя унікальним артефактам: знайдені речі відразу пакували в целофанові пакети, щоб до них не потрапляв кисень, увечері того ж дня проводили санітарну обробку знахідок чистою водою та знову упаковували їх у целофанові пакети.

Наступну реставрацію речей пізніше проводив особисто І.К.Свєшніков. На початковому етапі, в справі порятунку шкіряних речей, музейним працівникам та археологам деякий час допомагали провідні фахівці реставраційної майстерні Ермітажу (м.Ленінград) на чолі з Дмитром Миколайовичем Марковським. Але складність реставрації цих речей і великі затрати, яких вона вимагала, спонукали І.К.Свєшнікова знайти власну унікальну і водночас набагато ефективнішу методику консервації та реставрації виробів із дерева та шкіри.

Археологічна експедиція на місця битви надалі виїжджала щороку. Переважно в липні – серпні, а інколи й у першій декаді вересня, майже протягом місяця, тривали розкопки на місцях Берестецької битви. Для їх проведення, з першого і до останнього року, Рівненським правлінням обласної організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури і Рівненським краєзнавчим музеєм виділялися значні кошти. У проведенні розкопок археологам часто із задоволенням допомагали звичайні люди, учні місцевих шкіл, студенти і солдати, навіть друзі членів експедиції, не вимагаючи за виконану роботу ніякої плати. До роботи експедицій з роками долучилося ще багато науковців та музейних працівників з Львівської, Волинської та Рівненської областей: Ю.М.Нікольченко, Е.Ф.Киян, Ю.А.Мицик, П.М. Жолтовський, Б.Г.Возницький, В.Й.Козак, Ж.Д.Симферовська, В.М.Конопля, Б.Л.Солтис-Шолудько, А.М.Українець та багато інших.

Мудрий та досвідчений керівник експедиції, не шкодуючи свого часу, часто проводив екскурсії для усіх, хто прибував на місце, де проходили розкопки. Тому в тих, кому тоді пощастило спілкуватися з Ігорем Кириловичем Свєшніковим, назавжди залишилися про нього найбільш теплі і незабутні враження, а ще велике бажання повернутися до цих місць знову.

Були випадки, коли в роботу експедиції грубо втручалися меліоратори. Однак тим самим вони, водночас, і підштовхували археологів до подальших досліджень нових територій та їх охорони від подальшого розорювання та порушення.

У 1972 році, під час третього сезону розкопок, біля кладовища с.Острова було прокопано кілька меліоративних ровів та проведено оранку лівого флангу козацько-селянської переправи, в результаті чого на поверхню знову було викинуто багато людських та кінських кістяків. Археологи вдарили на сполох і їм довелося докласти значних зусиль для того, щоб зберегти недоторканими пам’ятні місця Берестецької битви, доки вони не будуть досліджені повністю. І хоч із значними труднощами, все ж у 1973 році територія, яка являла собою науково-дослідницький інтерес, була вилучена з колгоспного землекористування та передана заповідникові на основі відповідних документів.

Робота археологічної експедиції на місцях битви 1651 року тривала по 1990 рік. За цей тривалий період її учасникам вдалося визначити та дослідити лише місце однієї з трьох переправ козацько-селянського війська. В усі ці роки, починаючи з 1982 року, археологи безуспішно намагалися виявити місця локалізації двох інших переправ, про існування яких згадується в ряді писемних та картографічних джерел ХVІІ ст. Але земля не відкрила людям усіх своїх таємниць, бо і досі залишаються не виявленими місця ще двох переправ.

На жаль, не принесли успіхів і наступні пошуково-розвідувальні експедиції на місцях Берестецької битви, що були організовані тут ДІМЗ «Поле Берестецької битви» в 1996 році (керівник С.В.Ревуцький) та в 2003 році (керівник Б.А.Прищепа), хоча й під час цих короткотривалих досліджень було знайдено зброю, побутові предмети та інші цікаві речі, що належали учасникам Берестецької битви. Керівник експедиції 2003 року Б.А.Прищепа у звіті експедиції зазначив, що в результаті зміни водного режиму в заплаві річки Пляшівки за останні три десятки років помітно погіршилися консервуючі властивості торфу, а це, відповідно, негативно відобразилося на стані речей, виготовлених з різних матеріалів, а особливо згубним стало для виробів зі шкіри, шансів знайти які сьогодні в археологів практично немає.

Останній сезон роботи археологічної експедиції на місцях битви на чолі з І.К. Свєшніковим пройшов улітку 1990 року. Археолог планував продовжувати її роботу і надалі, але події 1991 року і розвал державних структур стали на заваді його намірам.

За роки роботи було розкрито 2,5 га суцільної площі, відкрито 91 людський та 56 кінських кістяків, знайдено понад п’ять тисяч речей, у тому числі їх окремих фрагментів. Підсумком багаторічної експедиції на місцях Берестецької битви стала документальна монографія І.К.Свєшнікова «Битва під Берестечком» (Львів, «Слово», 1993 р.), над якою археолог невтомно працював більше 10 років. Праця стала одним з найцінніших джерел про історію битви та найцікавішою книгою не лише для музейників, а й для всіх тих, хто цікавиться рідною історією.

Зі знайдених речей до музею потрапили і були взяті на державний облік лише близько трьох тисяч. Археологи пояснили це тим, що велика кількість знахідок, зареєстрованих в археологічних звітах, іноді не підлягала реставрації або їх було важко визначити, а в окремих випадках одна річ складалася з кількох фрагментів-знахідок – і з них реставратори потім намагалися відтворити одну. Саме це і стало причиною розбіжностей у статистиці результатів розкопок та надходженнями до музейних фондів. До того ж багато центральних українських історичних музеїв у минулому виявили бажання мати в своїх музейних збірках та експозиціях речі – знахідки з місць Берестецької битви 1651 року.

Перші партії таких речей у різний час отримали: Львівський історичний музей (1972 рік), Рівненський краєзнавчий музей та Державний історико-культурний заповідник на острові Хортиця (1978 рік). Значна частина речей з фондів Рівненського обласного краєзнавчого музею (91 експонат) була передана під час створення Музею археології у Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» (м.Батурин) у 2008 році. Там вони зберігаються і досі.

Варто сказати, що з великим успіхом виставки козацьких речей, знахідок з місць Берестецької битви експонувалися у стінах Львівської картинної галереї та залах Олеського замку (1983 р.), у Польщі та Канаді.

І все ж сотні знайдених на місцях битви унікальних речей залишилися на своїй батьківщині – у музеї «Козацькі могили» (сьогодні Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви») у Пляшевій. Вони стали безцінним скарбом для всього українського народу, для вітчизняної історичної та археологічної науки, бо не лише значно поповнили і розширили знання істориків, археологів та краєзнавців про події, які відбувалися під Берестечком улітку 1651 року, а й дали можливість музейним працівникам Рівненського обласного краєзнавчого музею та музею «Козацькі могили» спільними зусиллями створити унікальну експозицію на острові Журавлиха у Пляшевій.

З того часу на поклін до козацьких могил, до музею, як до великої святині, приходять тисячі людей. А сучасні археологи, сподіваючись на успіх, намагаються зазирнути у далеке минуле, щоб відшукати сліди козацьких переправ і дати відповіді на багато запитань, які так їх хвилюють сьогодні.

Світлана Скруха, науковий співробітник Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», с. Пляшева Радивилівського району.


Пляшева, Козацька переправаСвітлана Скруха, с. Пляшева

 ***

На місцях Берестецької битви 1651 року в серпні 2015 року працювала пошуково-розвідувальна експедиція

Копають археологи розкопи.

Палюче сонце. Пил. На дні – вода.

Сьогодні тут – історія, минуле.

А сотні літ назад – чиясь біда.

Козацький ґудзик… Кулі… Ось – перстеник…

З землею серце б’ється в унісон.

Над берегом – немов душа – метелик.

Ах, скільки ж тих метеликів разом?!

Де плакала та мати?.. Де – дружина?..

Де татка виглядав з дороги син?..

І вже душа – накручена пружина:

Штик за штиком – допоки стане сил.

Козацький ґудзик… Кулі… Срібний хрестик…

Що, земле, хочеш нам розповісти

Про тих Героїв, що свій хрест тут несли,

Про долі їх загублені й хрести?

Про щось святе ти хочеш й помовчати.

Вже стихнув біль. Нехай його не рвуть.

Не можеш людям ти усе віддати –

Не всі ж сюди вклонятись тільки йдуть…

Копають археологи розкопи.

Здається, й сонце вже не так пече.

Штик за штиком, і буде сил допоки –

Бо ж той метелик душу – так пече.

 

***

Герою ХХІ століття,

який повернувся з Донецького аеропорту

 і побував на екскурсії у музеї

 заповідника «Поле Берестецької битви»

5 серпня 2015 року

 

Вкотре серце ятрить Берестечко –

То одна з найтрагічніших тем.

А тобою вона пережита:

Схід. Війна. І Донецький котел.

Цей війною обпалений погляд.

Слава Богу, вернувся живий!

А тебе ж вже, під аеропортом,

Поховали усі… Боже мій! –

Як та мати до Тебе молилась!

Скільки щирих обітниць дала!

Їй й в страшнішому сні не наснилось

Те, що з сином розлучить війна.

Ти мовчиш. Скам’яніло обличчя…

Бо й останній з трьохсот козаків –

Як вмирав, то пощади не кликав –

Він – як ти – жить рабом не хотів.

Хтось вмирає від вигляду крові.

Хтось по крові в війні цій – як брат.

Захистив ти цю землю собою,

Щоб її не розп’яв лютий кат.

 

 На місці козацької переправи в селі Острів

Магічне місце. Береги і річка.

Берізки збились в зграйку на лужку.

Тут пам’яті горить незгасна свічка,

Й не раз козак привидівсь пастушку.

Тут все мовчить. І все говорить болем.

Кістки козацькі – доленька чия?..

І тільки в небо дивиться сумними

Очима річки бистра течія.

Магічне місце – слухати і чути.

Молитись й очищатись, щоб рости –

Щоб на землі святій оцій і грішній

Берізки виростали – не хрести.

2015 рік.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.