Екзамен на людяність і боротьба із страхом

Війна знищила багато особистих та загальнонаціональних ілюзій. У 1991 році українці лиш проголосили незалежність, а у 2022 ми її виборюємо.

Ми мали свободу, але мало її цінували. Багато української молоді жило із бажанням дременути десь за кордон і спокійно там жити. Старше покоління, навпаки, здебільшого, хотіло повернутися в радянське минуле і ні про що не думати.

Коли прийшла війна, то переважна більшість українців швидко збагнула, як багато вартує земля, на якій вони живуть. Хто любить своїх дітей, той бажає, щоб вони жили тут краще, ніж ми.

Росіяни котяться в прірву гордині свого темного минулого. Українці обирають інше майбутнє. Тому відчайдушно борються, аби їхні діти не росли рабами.

Україна – то територія свободи. В цій війні усі ми стали єдиним тілом української нації, яке бореться за свободу кожного. Кожен, хто зміг здолати страх і залишився в Україні, – справжній герой. Сьогодні все просто – або, або!

Війна – то екзамен на людяність і боротьба із страхом перед кардинальними змінами в житті. В поганих обставинах хороші люди стають ще кращими. Війна показала, як багато в нас хороших людей, а значить – зміни в державі обов’язково будуть на краще!

Багато хто через війну втратив рідних, квартиру, бізнес…, але залишився живим і дякує за це Богу, хоча, можливо, до того в Нього не вірив.

Багато хто досягнув неабияких успіхів у житті, але, втративши через війну перспективи в Україні, не опустив рук, а проявив себе як Людина, допомагаючи нужденним. Людина досягає справжнього успіху у житті, коли її люблять.

Війна підірвала у багатьох землю з-під ніг. Але ж руки і голова залишилися на місці. І багато хто зрозумів, що настала пора пора їх задіяти якось інакше, а не жити по накатаній.

Під час війни стало набагато менше самовпевненості. Майже ніхто не знав, що таке може трапитися. Бгаторічні плани за один день зійшли нанівець. Війна неабияк розхитала стабільність, але в людях натомість пробудилася віра у свої сили та неймовірна довіра до ближніх.

Війна – то витримка та терпіння. Коли потрібно трішки стриматися, то дратуєшся, бо звик отримувати все і одразу. Але коли себе обмежуєш, щоб поділитися із ближнім, то відчуваєш справжній смак любові та інший сенс життя.

На Захід не втечеш від війни. Там немає нічого готовенького і ніхто там нас не чекає. Західні партнери нам просто допомагають з надією, що ми колись повернемося до дому. Але допомагати то не означає повиснути в когось на шиї.

В Україні є що робити. У світі на нас дивляться з повагою доки ми живемо і боремося на своїй землі.

Так є геополітичні розрахунки політиків у цій війні. Але є й те, що ніяк не передбачиш – це добрий вибір кожної людини і воля всього народу до хорошого. Якщо ця щаслива комбінація в історії співпадає то в дію вступає Промисел Божий і обставини склаються так, що усе веде до перемоги добра.

Україна розбудила від сплячки весь світ. Україна сьогодні приклад для всіх. Головне не зупинятися і діяти далі. Усі українці відчули які ми взаємозалежні і потрібні одне одному.

Наша влада говорить устами людей. Держава і народ стали заодно. Це не містичне чудо, а результат тридцяти років спільної праці і пошуків свого місця у сім’ї народів.

Ми вже не зможемо жити як раніше і плакати за минулим, як євреї, яким Бог дав свободу, а вони нарікали: “Ой як же ж добре було в рабстві у Єгипті де ми їли м’ясо з часником”. Не можна боятися російського фараона, який женеться за українцями на своїй механізованій колісниці. Бо Бог вже приготував для нього кінець, а нам ще далі жити.

Війна то не тільки втрати, але й поворот у іншу сторону. Україна не Північна Корея і це наш вибір. Росіяни заходять у російськомовні міста на Півдні України і задихаються від свіжого повітря свободи. Люди їх виганяють, як примар минулого, бо усі ми чітко знаємо, що вороття назад вже немає.

З росіянами б’ється вільна армія нового покоління – ЗСУ. У нас є новий уряд, нова країна, нова церква і нові люди. Урок цієї війни простий – тебе тоді поважатимуть, якщо цінуватимеш своє і західняк любитиме східняка, як себе. Ця війна не тільки пробудила любов, але й зруйнувала комплекс меншовартості перед російським деспотизмом:

А люде виростуть. Умруть

Ще незачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

(Т.Г. Шевченко)

Денис ТАРГОНСЬКИЙ.

м. Радивилів – м. Рівне.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.