Ідеї козаччини на переломному рубежі: 30 літ тому

На початку липня відзначається 370-річчя Берестецької битви 1651 року, однієї з найбільших у Національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Відбулася ця битва на території, яка до 2020 року входила до Радивилівського району, а нині перебуває в складі Дубенського. У газеті «Прапор Перемоги», яка видається в Радивилові (раніше Червоноармійську) вже 80 років, однією з важливих стала тема Берестечка, козацької слави.

З часу відкриття в 1967 р. музею-заповідника «Козацькі могили» (нині Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви») газета раз у раз публікує матеріали про Берестець­ку битву. Однак у них аж до кінця 80-х років, як правило, перебільшувалося значення соціальних факторів, натомість притушовувався національно-визвольний характер боротьби.

Та й кількість уміщуваних матеріалів не могла задоволь­няти читачів. Утім, будь-які спроби розширити козацьку те­матику розцінювалися тодішніми видавцями газети, зокре­ма райкомом КПУ, як «прояв націоналізму». Навіть передрукування тоді ще журнального уривка з роману Павла Загребельного «Я, Богдан» спричинило застереження з обкому КПУ.

Надію на національне пробудження заронила перебудова. І в номерах за 11 і 13 липня 1985 р. «Прапор Пе­ремоги» (редактор Антон Лісничий) подає велику статтю «На полі ратному під Пляшевою», де її автор, бродівський історик і краєзнавець Дмитро Чобіт на основі нових, виявлених ним у польських архівах фактів робить спробу заповнити деякі «білі плями» у висвітлені ходу битви 1651 р.

А вже з 1988 року тема Берестечка посідає доволі чільне місце. Своє цікаве дослідження «Віч-на-віч з Кобзарем» до 140-річчя написання Тарасом Шевченком «Ой чого ти почорні­ло…» в номерах за 7, 9, 12 і 14 липня друкує дубенський письменник Ми­кола Пшеничний. Він розповідає про обставини написання відомого вірша, присвяченого Берестецькій битві, аналізує його смислові акценти, розмірковує над пожовклим часопи­сом «Основа» за 1861 рік, де цей твір уперше був опублікований, інформує про його переклади іншими мовами, про по­кладення на музику такими композиторами, як Микола Лисенко, Сидір Воробкевич, Григорій Фінаровський, Костянтин Данькевич, Левко Ревуцький. У номері за 20 липня Микола Пшеничний уміщує іще одну статтю, де провідною стала тема Берестеч­ка, – «Пам’ятаю Пляшеву – наче пісню, умиту сльозою».

У матеріалі «Те містечко Берестечко…» (1 вересня) док­тор мистецтвознавства Олександр Правдюк розповідає про малові­дому пісню, записану на Волині Миколою Костомаровим, во­на – про поразку козацьких військ і дуже відповідає наст­роям 1651 року. «Зачаровані вогнем. «Козацькі могили»: історія, пам’ять» – так називається велика стаття, подана га­зетою 6, 8 і 10 вересня. А в матеріалі «Козацькі портрети» журналіста Володимира Ящука (20 вересня) йдеться про антропологічні дослідження черепів, знайдених на місці козацьких переправ.

Із публікацій 1989 року привертають увагу ті, які з’явили­ся під час кампанії захисту «Козацьких могил» від затоп­лення внаслідок планованого будівництва водосховища для Рівненської АЕС. Започаткував розмову кандидат історичних наук з Рівного Гурій Бухало – статтею «Врятуймо нашу святиню!» (3 лютого). Після цього з’являються пристрасні роздуми тодішньо­го завідувача музею-заповідника Павла Лотоцького «Хто ми такі і чиї ми діти» (11 лютого), кореспонденції «Відкидаючи мораль пристосуванства» та «Бесіда з проектантами» (21 лютого). У номері за 14 березня друкуються «Відгуки чи­тачів». Проблема, що називається, зачепила людей за живе. Свідчення тому – і публіцистичні нотатки «Не буде прощення» (15 квітня). Було видно, що «Козацькі могили» дедалі помітніше починають усвідомлюватися багатьма як свя­тиня нашого духу.

Важливою акцією стало й те, що через музей-заповідник проліг маршрут Всеукраїнського Шевченківського свята. В районі побували письменники Всеволод Нестайко, Віктор Кава, Євген Шморгун, Микола Сом, Анатолій Костецький та інші. Про цей захід газета розповіла в матеріалах «Шевченківське свято» (20 травня), «Слово письменників» (23 травня).

А в замітці «Розмова на «Козацьких могилах» (6 черв­ня) знаходимо першу згадку про те, що приїжджі, перед якими виступив, зокрема, письменник Роман Іваничук, роз­горнули жовто-блакитні прапори. Деякі цікаві факти слав­ного минулого висвітлені в кореспонденції «Солонів: побли­зу Берестечка» (10 червня).

«Козацькі могили» стають місцем протистояння комуністичних і народжуваних демократичних сил, що знаходить своє відображення в статтях «Під жовто-блакитними прапо­рами», «Національна свідомість: надбання, пошуки», «Ваша слава не вмре, не загине…» (опубліковані в червні). Тут панує офіційна точка зору, у двох перших матеріалах заявлене несприйняття національної символіки.

У публікації «Радянські письменники на «Козацьких мо­гилах» дає інтерв’ю, зокрема, Євгеній Долматовський (8 лип­ня). А в матеріалі «І кожного разу – нові враження» (10 серпня) йдеться про перебування на місці Берестецької бит­ви делегації канадських українців. “«Та ще мене гайворони укрили…» «Козацькі могили»: маловідомі   факти»” – так озаглавлено інтерв’ю з завідувачем музею-заповідника Павлом Лотоцьким (14 листопада), де наведено приклади зневаж­ливого ставлення компартійних зверхників до важливої па­м’ятки української історії.

Отже, 1989 рік, як це видно й на прикладі газети «Прапор Перемоги», виявився переломним в оцінюванні «Козацьких могил» та їх ролі в національному пробудженні народу.

У 1990 році битві під Берестечком газета присвятила май­же весь номер за 14 червня, а також випустила додаток «Козацька слава» (формату районки, на 4-х сторінках). Тут і думки доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова, і розповіді про мистецьку цінність робіт Івана Їжакевича в селі Пляшева, про перспективи заповідника. Вміщено відгуки видатних діячів літератури та культури, що їх вони залишили в книгах відгуків.

У звіті про вшанування козаків («Дні поминання», 23 червня) уже не знайти ідеологічних ярликів, розповідь під­кріплена знімками: на них — маєво прапорів, дає автограф народний депутат України Левко Лук’яненко… У такому ж неортодоксальному ключі витримано звіт журналіста Володимира Ящука з першої республіканської науково-теоретичної конференції «Берестецька битва в історії України», яка відбулася в селі Острів («На скрижалях історії», 26 червня).

А от на зустрічі за «круглим столом», про яку газета розповіла у звіті «Вивчаймо, горді­мося, не заплямуймо» (7 липня), була спроба – з ініціативи райкому КПУ після відзначення річниці битви – змістити деякі акценти в сторону узви­чаєних тлумачень, у номері за 17 липня надрукована стаття «Богдан Хмельницький», у якій стверджувалося, що Пере­яславська Рада була для гетьмана єдиним виходом у тій по­літичній ситуації, що склалася.

Про чергову наукову археологічну експедицію в села Пляшева і Острів на чолі з Ігорем Свєшніковим іде мова в кореспонденції Володимира Ящука «На місці переправи» (4 серпня). 4 вересня газета вмістила «Думу козацьку про війну з козаками під Берестечком…» – твір XVII століття. А 18 жовтня опубліковано історичний нарис «Іван Богун», де особлива увага приділена його ролі в битві 1651 р. Про вивчення обставин цієї битви відомим істориком і письмен­ником розповідає розвідка «Микола Костомаров» (10 ли­стопада).

Особливо великий інтерес до «Козацьких могил» виявив­ся в 1991 році, коли відзначалося 340-річчя битви. І газета, по­чинаючи з першого номера («Триста сорок років тому»), постійно вела важливу тему.

Серед найбільш цікавих були та­кі публікації: «Під містечком Берестечком» (21 лютого, про перебування на місці битви Лесі Українки), «Поле козаць­кої звитяги» (8 березня, про ймовірний приїзд у село Пляшева Тараса Шевченка), «В оцінці Михайла Грушевського» (16 квітня), «Оновлення і розбудова» (25 квітня), «Зерно, з яко­го виросла воля до боротьби» письменника Євгена Сверстюка (7 травня), «Ян Казимир» (11 червня), добірки віршів.

До 340-річчя битви вийшов спеціальний номер «Прапо­ра Перемоги», був випущений і додаток до нього «Козацька слава». Тут і статті про мистецькі скарби музею-заповідника, про історію Берестечка…

А про самі урочистості, на яких побували до пів мільйона чоловік, газета розповіла на двох сторінках у матеріалі «Сила духу народного» (репортаж робили Володимир Ящук і фотограф Василь Грицайчук).

У своєму виступі тоді при відкритті пам’ятника козакам і селянам-повстанцям Голова Верховної Ради Леонід Кравчук зазначив (за редакційним записом його виступу на диктофон):

«Ми маємо відвоювати суверенність нашої України. Ми відвоюємо, завоюємо її, тому що вона нам належить по праву. Але ми маємо бути всі разом, ми маємо бути разом для того, щоб пройти цю велику й складну дорогу».

Текст виступу було повністю надруковано в районній газеті «Прапорі Перемоги» за 20 червня 1991 p., ніде більше він не публікувався.

Незважаючи на делікатність формулювань, він цілком пройнятий думкою про неминучість дальшої суверенізації України. Під час виступу та по його закінченні над натовпом пронеслося скандування: «Україні – волю!», «Ні – союзному договору!» Хтось пробував підігріти пристрасті й образливими вигуками на адресу Л. Кравчука. Дев’яностап’ятилітній Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав зауважив:

«Я вірю тим синьо-жовтим нашим кольорам, там є радість, там є надія, там є творчість. Хотів би потиснути руку й нашому Президентові Леонідові Макаровичу… Своїм ділом покажемо, що ми таки дбаємо про великі справи». Кравчук відгукнувся на це реплікою: «Треба всім працювати разом на ту ціль, яку маємо».

До проголошення незалежності України залишалися лічені дні.

Підготував Володимир ЯЩУК, почесний член Національної спілки краєзнавців України, журналіст.