Ігор Свєшніков: Неопалимі дзвони Звенигорода

З Ігорем Кириловичем Свєшніковим, 100-річчя від дня народження якого відзначатиметься 2015 року, хороше було розмовляти – і про минувшину непроминальну, і про сьогодення чорно-біле, і про Дубно, де він закінчив гімназію року 1935-го, і про село Хотин (нині Радивилівського району), де пройшло його дитинство, і про Берестецькі Поля, кровію политі, і про стольний Звенигород, і багато-багато про що. Бо цей мудрий, чоловік знань був воістину енциклопедичних.

Із ним гарно було листуватися. Бо кожен конверт, – точніше, те, що було у конверті, – геть не нагадував таку собі приватну епістолярію, а був схожий на послання сотням, тисячам земляків, усім, хто прагнув і прагне долучитися до історії Справжньої. Завершую художньо-документальну повість про нього. І розмови, і зустрічі, і скарби духовні, які залишив нам у спадок цей вчений, знайдуть собі місце на сотні сторінок. Але більше, на жаль, залишиться, як мовиться, за кадром. Тож прийшла пора onрилюднити й те, що адресувалося, здавалося б, суто мені – краєзнавцеві, журналістові, письменникові. Гортаю листи і листівки – і наче знову балакаю з ним, чую його тихий голос, який гучніший за багато чиї крики з трибуни Верховної Ради України, який переконливіший за багато яких його хулителів і гонителів.

Мабуть, роблю правильно, що передаю оригінали цих листів на зберігання у фонди Державного історико-культурного заповідника міста Дубна, провідним науковим консультантом якого він був упродовж не одного року. Але треба й прокоментувати дещо, уточнити, підказати майбутнім дослідникам його життя й археологічного сподвижництва, чому саме тоді, саме про це він писав, чому саме це йому боліло.

Правопис оригіналу, як правило, збережений. Ясна річ, ця епістолярна спадщина друкується з певними скороченнями, враховуючи газетні можливості (уперше цей матеріал було опубліковано в газеті “Прапор перемоги”, Радивилів, 21 грудня 2001 року). Усі нижченаведені листи адресувалися або в село Мирогощу, або в місто Дубно зі Львова, Києва, Єревана. Починаючи з 1984-го й по 1995-ий роки, коли зупинилося його втомлене серце, коли він, вісімдесятирічний, очолив першу археологічну експедицію на території Дубенського замку, шукаючи тут сліди літописного Дубна-града.

 “31.08.1985р.

…Обидва Ваші листи одержав. Днями повернувся з Козацьких Могил, де провів невеликі розкопки.

Нічого особливо сенсаційного в цьому році не було, але речі хороші. До того ж, як би ми не були вже багаті на козацькі речі, вони все залишаються єдиними на Україні і, тим самим, унікальними.

З цікавістю і справжньою приємністю прочитав поему Любові Антонівни (чи не помиляюсь щодо імені, по батькові?) про Звенигород (йдеться про поетесу Любов Пшеничну. – прим.). Гарно написана, живо відтворює картини минулого, гарні думки і дуже вдало висловлені. Ніяких суттєвих історичного характеру завважень в мене нема, хіба що слово “опричник” є анахронізмом, бо постало в XVI ст.

Натомість категорично протестую проти присвячення цього твору мені і моєму 70-річчю. І нескромно це буде виглядати, і, ви ж знаєте, я своїх “дат” не визнаю (більше того – ставлюсь до них вороже) і не люблю, коли мені та іншим про них нагадують (розглядайте це, прошу, як моє дивацтво. Кожний в якійсь мірі має право на дивацтва)…

Микола Іванович! Серед книжок і паперів, що я їх привіз зі Звенигорода, я не дорахувався книжечки В.Грабовєцького “Звенигород”. Мабуть, вона десь заплуталась серед ваших паперів. А мені вона дуже потрібна саме тепер, бо до 1.10 маю здати в “Каменяр” свій “Звенигород”. Благаю вас негайно переглянути все, що ви мали з собою у Звенигороді і, коли виявите цю книжку, якнайшвидше відіслати її мені…

Справа друга: вчора одержав листа від І.Лозов’юка. Пише, що й досі не одержав від Вас ?7 журналу “Жовтень” з моїм для нього підписом, а купити вже цей номер неможливо. Шкодую, що послухав Вас і не послав цей номер по пошті. Він давно вже був би у адресата. Якщо ви його загубили, буде неприємно. Бо я шукав ще “Жовтень” по всіх львівських кіосках і ніде не дістав, а ті примірники, які мав, вже по суті розійшлись. Якщо ви ще маєте той екземпляр, то, прошу вас дуже, доручіть його адресату.

Від мене вимагає дирекція у вересні продовжити розкопки Звенигорода (гроші ще залишилися). Не знаю, чи вдасться це зорганізувати, бо я ж маю у Києві з 16 по 27 вересня Міжнародний конгрес. Як це поєднати? Крім конгресу, маю підготувати відгук на докторську дисертацію, по якій у жовтні буду опонувати у Києві. Ну, і замовлення “Каменяра”. Про відпустку ще й думати не можу.

З великою приємністю згадую наше з вами життя у Звенигороді. З вами якось жилося і працювалось легко, а у польових умовах це дуже важливий фактор. Займаючись трохи між ділом консервацією речей з розкопок, з симпатією згадую вас, коли трапляється консервувати знайдений вами предмет…

Ваш І.Свешніков”.

Йдеться про поему “Любавин дзвін” Любові Пшеничної. Ця річ друкувалася у пустомитівській районці (саме на території цього району й розташований літописний Звенигород).

Присвята І.К.Свешнікову до його ювілею таки відбулася, саме в інтервалі між відправленням і отриманням цього листа. Пригадую, як працював я у складі Звенигородської археологічної експедиції, яку очолював земляк, і довелося тоді, року 1984-го, святкувати своє всього-на-всього 30-річчя. Під час чергового тосту Ігор Кирилович мовив:

– Вітаю ювіляра! Але перепрошую: при чому тут він? Ну, розумію: тато-мама причетні якоюсь мірою до оної оказії. Проте – яке відношення особисто має до цього Микола?

Стосовно книжки “Звенигород”, про яку йдеться, то це ще й ще раз говорить, що крали, крадуть і крастимуть не лише в роззяв, а й у видатних людей, що сталося і того разу.

Ігор Лозов’юк – односельчанин І. К.Свєшнікова (з села Хотина), найближчий його приятель дитинства, теж навчався в Дубенській гімназії, лауреат освітянської премії імені Грицька Чубая.

Той часопис я, звісно, передав Ігореві Дмитровичу, а виконати вчасно прохання не зміг лише тому, що був далеко за межами України – в пустелі Гобі, у черговому творчому відрядженні в горах Саянах.

 “… Сьогодні був у Звенигородці, де мені розповіли, що у пустомитівській районній газеті вже в третьому номері підряд друкується ваша стаття про Звенигород – “Неопалимі довони”. Чи не можна було б з вашою допомогою одержати ці номери? – у Львові пустомитівську газету можна дістати хіба у бібліотечній підшивці. Вашого листа одержав. Дякую. А ось і розгадка загадки з книжкою Грабовецького: Володя Чорноус (наш звенигородський архітектор) розказав, що одна знайома у поштовому відділенні Львівського залізничного вокзалу знайшла книжку Грабовецького “Звенигород” з авторським написом, адресованим мені. І що ви на це скажете?

Цієї книжки мені ще не віддали і не знаю, чи віддадуть, бо з родиною цієї знайомої у мене пожовані дипломатичні відносини. І сміх і гріх, а світ все-таки дуже малий…

З привітом І. Свєшніков. 9.09.1985 p.”.

На листівці “Перший сніг”, зі Львова:

“16.11.1985 р.

…Дякую за газети з цікавими статтями. І.Л.Мізюк з СШ ? 13 м.Ровна (я) відповів, що при плануванні роботи на 1986 р. буду її мати на увазі. Але вона пропонує п’ятикласників, а їх мені приймати на розкопки категорично заборонено. Ну, ще не час про це думати. Книжку Грабовецького нарешті одержав. З привітом І.Свєшніков”.

Ірина Леонтіївна Мізюк, яка вчителювала тоді у Рівному, попросила якось мене вивести її на І.К.Свєшнікова, позаяк її вихованці справді мали бажання попрацювати на розкопках переправи Івана Богуна біля села Острова.

До цього, між іншим, школярики Ппяшевської школи – п’ятикласники теж, – активно допомагали Ігореві Кириловичу. А_потім “ніззя”. Бувало й не таке…

 “12.10.1988р.

…Дякую за “Осторогу”, вітаю з виходом її в світ і бажаю нових досягнень.

Щось давненько не були Ви у Звенигороді. А тепер цього села не пізнали б: дев’ятсотріччя зробило своє діло, і село відмінилося. Копаємо й далі це старе місто і так, як Ви колись, знаходимо й взуття, й інші речі, покинуті пращурами. А цього року знайшли лисмт на березовій корі, його у першій половині ХІІ ст. Хтось прислав одному зі звенигородців. Перший такий лист у Південній Русі. Багато шуму наробив серед науковців…

Ваш І.Свєшніков”.

Колишня столиця удільного князівства – Звенигород – неабияк оновилася, воскресла завдяки І.Свєшнікову. Працювалося із ним справді гарно, незабутньо. Щось написалося, щось видрукувалось, зокрема й у “Літературній Україні”, – фрагменти із художньо-документальної повісті про вченого.

Адже тут – коріння Духу Нашого Українського.

 “24.11.1988 р.

…Сьогодні повернувся з Києва, одержав Вашого листа й сьогодні ж відповідаю на нього. З радістю підписав лист-звернення. Це хороша справа, я готовий разом з Вами за неї боротися. Якщо ще щось буде потрібне від мене, пишіть. Я лише відправив наші з Возницьким “титули”: я провідний науковий співробітник (це вище як старший), а Б.Г.Возницький не кандидат, але зате заслужений діяч культури. Бажаю успіхів у хорошому ділі… Ваш І.Свєшніков”.

Йдеться про відкритий лист-звернення щодо порятунку Дубенського замку. Цей лист, між іншим, спрацював і став своєрідним підмурівком, на якому згодом з’явився Державний історико-культурний заповідник міста Дубна.

 “29.12.1988р.

…В січні – лютому у Рівному відкриється виставка речей з розкопок Звенигорода. Надіюся, приїдете її оглянути. В листопаді зразу в Польщі, а потім у Львові буде виставка “Козаччина”, побудована в основному на матеріалах з Козацьких Могил. У вид. “Каменяр” здав путівник по місцях Берестецької битви (вийде щойно у 1990 році), у вид. “Мистецтво” – буклет на цю ж тему.

Ще раз бажаю Вам всього найкращого у Новому році.

Ваш І.Свєшніков”.

Була така виставка. Навіть літала за океан, в Канаду, у США. Бо все це – оригінали, здобуті зі століття сімнадцятого, яких донедавна й археологічними пам’ятками не вважали. Все ж таки – це реліквії!

 “…Дякую за “Наш край”! Я уважно читаю кожний його номер і вивчаю настрої дубенчан.

Посилаю Вам примірник буклета, бо з Вашого листа зрозумів, що Ви його не бачили. Думаю, що поки не розійшовся тираж цього буклета ( а він – 180.000!), недоцільно видавати новий, тим більше, що дубнівські друкарські можливості навряд чи зможуть конкурувати з видавництвом “Мистецтво”. Буклет поки що є у необмеженій кількості у продажу на “Козацьких могилах”, у магазині “Мистецтво” у Києві і, мабуть, у Рівному. Лише у Львові він розійшовся протягом кількох днів, і наша торговельна система не може чи не хоче подбати про новий транспорт…

Ваш І.Свєшніков.

3.12.1990 р.”

“Наш край”. То була перша прирадянська-пострадянська газета в Дубні, яку я мав честь_редагувати. Публікувався там і І.К.Свєшніков. І ми, дубенчани, тим гордилися.

 “Дорогих Любов Антонівну і Миколу Івановича з Родиною сердечно вітаю з Новим Роком і Різдвом Христовим… Миколі Івановичу дуже дякую за рекламу моєї книжки і клопоти по її розповсюдженні. Аж боюся, чи виправдаю ваші сподівання? Шлю сердечний привіт.

Ваш І.Свєшніков.

26.12.1991 p.”.

Вітальних листівок є десятки від нього. Цитувати, мабуть, усі й не треба. Але в кожній фразі, у кожному слові присутня Душа, висока Людяність.

 Готувалася до друку його монографія про битву під Берестечком. Як же було її не пропагувати!

Пройде кілька років – й автора оберуть дійсним членом Краківської Академії наук, зокрема – і за це видання теж. Диплом, на жаль, отримали вже рідні…


Микола Пшеничний, письменник.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

3 коментарі

  1. Січень 11, 2015

    […] ДИВ.: Ігор Свєшніков: Неопалимі дзвони Звенигорода […]

  2. Січень 22, 2015

    […] Ігор Свєшніков: Неопалимі дзвони Звенигорода […]

  3. Червень 18, 2015

    […] Основна наукова діяльність Ігоря Кириловича Свєшнікова була пов’язана з роботою у відділі археології Інституту суспільних наук у Львові (працював там з 1959 року). Історик також досліджував пам’ятки доби бронзи в селах Городок, Здовбиця, Озліїв, Костянець Рівненської області, курган тшинецько-комарівської культури та гробницю культури кулястих амфор у селі Івання, могильник вельбарської культури в селі Дитиничі Дубенського району. Понад 20 років керував науковими експедиціями на розкопках переправ Берестецької битви, результати праці узагальнив у монографії «Битва під Берестечком». А ще – досліджував давньоруське літописне місто Звенигород біля Львова, де виявив перші в Україні берестяні грамоти. І про це цікаво розповів у Радивилів.info учасник того до… […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.