Известные евреи и Радзивилов

ЛЕВИНЗОН Ицхак Бер (акроним Рибал; 1788, Кременец, – 1860, там же), публицист, первый на территории Российской империи деятель Хаскалы. Был прозван «Мендельсоном российского еврейства» (см. М. Мендельсон) и «отцом Хаскалы в России». Писал главным образом на иврите.

Примерно с 1807 г. жил на содержании тестя в Радзивилове (ныне Радивилов, Ровенская область), где много читал, освоил немецкий и французский языки, а также латынь и частично греческий, но вскоре развелся с женой и зарабатывал частными уроками. В 1812 г. был переводчиком с иврита и идиш при русском военном коменданте города.

Стихотворение Левинзона «Аннот гвура» («Победный клич», конец 1812 г.) в честь русских побед над Наполеоном I вызвало интерес к нему некоторых правительственных чиновников. Уехав около 1813 г. лечиться в Галицию, Левинзон сдал в Тернополе экзамен на звание учителя и до 1820 г. преподавал в Бродах иврит в еврейской школе.

Зимой 1823 г. Левинзон тяжело заболел и вернулся в Кременец, который не покидал до конца жизни, будучи первые 12 лет прикован болезнью к постели.

Просвещение евреев Левинзон стремился осуществлять, заручившись поддержкой властей. Так, в 1823 г. он представил великому князю Константину Павловичу (фактическому наместнику Царства Польского) на немецком языке проект устройства школ для еврейских детей.

Свой план обновления системы еврейского образования и образа жизни евреев он изложил в книге «Те‘уда бе-Исраэль» («Миссия в Израиле», Вильно, 1828). Из множества лингвистических и литературных сочинений Левинзона при его жизни появились в печати лишь «Бет ха-оцар» («Казнохранилище», 1840), лексикографический труд, и «Диврей цаддиким» («Речения праведников», 1830), сатира на цаддиков.

ГИНСБУРГ Мойсей Якимович. Родился 5 декабря 1851 г. в местечке Радзивилов Волынской губернии в бедной еврейской семье. С 11 лет начал зарабатывать на жизнь писанием ярлыков на местной таможне. В 15 лет (ок. 1866 г.) отправился в Одессу в поисках лучшей доли, но не найдя себе прибыльного занятия, решил искать счастья за океаном. Тайно от родных, зарабатывая себе на пропитание по дороге, он добрался до Гамбурга. Сумев скопить по дороге немного денег на билет, он переправляется в Англию, затем в США (Сан-Франциско), где занимался торговлей вразнос. Через три года переехал в Японию. С 1875 г. работал в магазине корабельных припасов, где прослужил полтора года, а затем начал собственное дело. Был поставщиком российской тихоокеанской эскадры в Японии, а затем, в 1880-е – 1905 гг., главным поставщиком эскадры. Основатель и глава торгового дома “М. Гинсбург и К”. Действительный статский советник. После русско-японской войны поселился в Петербурге и занялся благотворительностью.

В родном г. Радзивилове им были построены школа, больница, синагога, баня и другие здания.

В 1915 г. по поручению военного министерства через Архангельск отправляется в США для организации снабжения русской армии вооружением. После революции эмигрировал во Францию и продолжал благотворительную деятельность. В 1924-1925 гг. оказал материальное содействие в организации Свято-Сергиевского подворья в Париже. Скончался 3 июля 1936 г. в Париже.

ГИЛБОА Амир (1917, Радзивилов, ныне Радивилов, Украина, – 1984, Тель-Авив), израильский поэт. Писал на иврите. В Израиле с 1937 г. Работал на плантациях и в каменоломнях. Во время Второй мировой войны служил в Еврейской бригаде.

Творчество Гилбоа является связующим звеном между поэзией школ А. Шлёнского, Н. Альтермана и Леи Гольдберг и новаторским направлением, которое представляют И. Амихай, Н. Зах и Д. Авидан.

Сборники стихов Гилбоа: «Ширим ба-бокер ба-бокер» («Ежеутренние стихи», 1953), «Кхулим ва-адуммим» («Синие и красные», 1963), «Рацити лихтов сифтей иешеним» («Я хотел писать устами спящих», 1968), «Аяла эшлах отах» («Лань, я отошлю тебя», 1972). Гилбоа был удостоен премии имени Х. Н. Бялика за 1971 г., Государственной премии Израиля за 1982 г.

ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ (1859 – 1916), классик еврейской литературы. Из повести «Мальчик Мотл»:

«Но я уже рассказывал вам, как мы переправлялись через границу. Мы уже давно позабыли об этом. Неохота помнить о таких вещах. Правда, женщины и сейчас еще рассказывают о чудесах, случившихся с нами. Но их перебивают мужчины, то есть мой брат Эля и наш друг Пиня, и не дают им рассказывать. Пиня говорит, что он должен написать об этом в газетах. Он уже даже начал писать нашу историю в стихах. Я вам, кажется, уже рассказывал, что Пиня пишет стихами. Стихи о границе начинаются так:

Радзивилов — городишко. Нечем похвалиться…

Здесь перебираются украдкой за границу.

Здесь людей обкрадывают с головы до ног…

Все, что есть, отдашь и скажешь: «Милостив мой бог!»

Счастливо отделался! Спасибо и на том,

Что не угостили на прощанье кулаком,

Что без мордобоя дело обошлось,

Что не пробуравили тебя ножом насквозь…

Это только начало, говорит Пиня. Дальше, по его словам, гораздо интереснее. Он, говорит, и Броды описал, и Львов, и Краков. И все в рифму. Пиня по этой части мастак! У него все складывается в рифмы».

АН-СКИЙ С. (псевдоним; настоящее имя Шломо (Семен Акимович) Раппопорт; 1863, Чашники, Витебская губерния, – 1920, Варшава), писатель, фольклорист и общественный деятель.

Во время Первой мировой войны Ан-ский работал по организации комитетов помощи еврейским беженцам.

В 1915 г. из Киева Ан-ский в составе санитарных отрядов отправился в местечко Радзивилов Кременецкого уезда Волынской губернии, где бывал во время экспедиции 1912– 1913 гг. Благополучное еврейское местечко, насчитывавшее до войны более 3000 членов общины, ряд учебных заведений и несколько синагог, предстало перед этнографом в руинах. 16 января он записал в дневнике: «Радзивилов. Большое пограничное местечко. С первого взгляда оно кажется оживленным. Однако за этой внешностью скрывается полное разорение. Помимо того, что с уничтожением таможни местечко, жившее границей, лишилось главного источника существования, оно еще было разгромлено».

Собрание сочинений Ан-ского на идиш в 15 томах вышло в свет посмертно (1920–25). Оно включает стихи, пьесы, повести, мемуары, фольклорные записи и три тома, посвященных бедствиям, которые принесла Первая мировая война еврейским общинам Галиции, Буковины и Польши.

(Справка подготовлена по материалам Ин-та).

Левінзон Іцхак Бер (акронім Рибал; 1778, Кременець, – 1860, там само), публіцист, перший на території Російської імперії діяч Хаскали. Був прозваний «Мендельсоном російського єврейства» і «батьком Хаскали в Росії». Писав переважно на івриті.

Приблизно з 1807 р жив на утриманні тестя в Радзивилові (нині Радивилів, Рівненська область), де багато читав, освоїв німецьку та французьку мови, а також латинь і частково грецьку, але незабаром розлучився з дружиною і заробляв приватними уроками. У 1812 був перекладачем з івриту та ідиш при російському військовому коменданті міста.

Вірш Левінзона «Аннот гвура» ( «Переможний клич», кінець 1812 г.) на честь російських перемог над Наполеоном I викликав інтерес до нього деяких урядовців. Виїхавши близько 1813 р. лікуватися в Галичину, Левінзон склав  у Тернополі іспит на звання вчителя і до 1820 р. викладав у Бродах іврит в єврейській школі.

Узимку 1823 р. Левінзон тяжко захворів і повернувся до Кременця, який не покидав до кінця життя, будучи перших 12 років прикутим хворобою до ліжка.

Просвітництво євреїв Левінзон прагнув здійснювати, заручившись підтримкою влади. Так, у 1823 році він представив великому князю Костянтину Павловичу (фактичному намісникові Царства Польського) німецькою мовою проект улаштування шкіл для єврейських дітей.

Свій план оновлення системи єврейської освіти і способу життя євреїв він виклав у книзі «Те’уда бе-Ісраель» ( «Місія в Ізраїлі», Вільно, 1828). З безлічі лінгвістичних і літературних творів Левінзона при його житті з’явилися в пресі лише «Бет ха-оцар» ( «Скарбниця», 1840), лекикографічна праця і «Даврей цаддикім» («Вислови праведників», 1830), сатира на цаддиків.

Гінсбурга Мойсей Якимович. Народився 5 грудня 1851 в містечку Радзивилів Волинської губернії у бідній єврейській родині. З 11 років почав заробляти на життя писанням ярликів на місцевій митниці. У 15 років (бл. 1866 г.) відправився до Одеси в пошуках кращої долі, але, не знайшовши собі прибуткового заняття, вирішив шукати щастя за океаном. Таємно від рідних, заробляючи собі на прожиток по дорозі, він дістався до Гамбурга. Зумівши зібрати по дорозі трохи грошей на квиток, він переправляється в Англію, потім у США (Сан-Франциско), де займався торгівлею на рознос. Через три роки переїхав до Японії. З 1875 року працював у магазині корабельних припасів, де прослужив півтора року, а потім почав власну справу. Був постачальником російської тихоокеанської ескадри в Японії, а потім, у 1880-і – 1905 рр., головним постачальником ескадри. Засновник і глава торгового дому “М. Гинсбург і К “. Дійсний статський радник. Після російсько-японської війни оселився в Петербурзі і зайнявся благодійністю.

У рідному м.Радзивилові ним були побудовані школа, лікарня, синагога, лазня та інші будівлі.

У 1915 р. за дорученням військового міністерства через Архангельськ відправляється в США для організації постачання російської армії озброєнням. Після революції емігрував до Франції і продовжував благодійну діяльність. У 1924-1925 рр. надав матеріальне сприяння в організації Свято-Сергіївського подвір’я в Парижі. Помер 3 липня 1936 року у Парижі.

Гілбоа Амір (1917, Радзивилів, нині Радивилів, Україна, – 1984, Тель-Авів), ізраїльський поет. Писав на івриті. В Ізраїлі з 1937 р. Працював на плантаціях і в каменоломнях. Під час Другої світової війни служив в Єврейській бригаді.

Творчість Гілбоа є сполучною ланкою між поезією шкіл А. Шльонського, Н. Альтермана і Леї Гольдберг і новаторським напрямком, яку представляють І. Аміхай, Н. Зах і Д. Авидан.

Збірки поезій Гілбоа: «ширімо ба-Бокер ба-Бокер» ( «Щоранкові вірші», 1953), «Кхул ва-адуммім» ( «Сині і червоні», 1963), «Раціті Ліхт Сіфт іешенім» ( «Я хотів писати устами сплячих », 1968),« Аяла ешлах отах »(«Лань, я відішлю тебе», 1972). Гілбоа був удостоєний премії імені Х.Н.Бялика за 1971 р. Державної премії Ізраїлю за 1982 р.

ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ (1859 – 1916), класик єврейської літератури. З повісті «Хлопчик Мотл»:

«Але я вже розповідав вам, як ми переправлялися через кордон. Ми вже давно забули про це. Не хочеться пам’ятати про такі речі. Правда, жінки і зараз ще розповідають про чудеса, що сталися з нами. Але їх перебивають чоловіки, тобто мій брат Еля і наш друг Пиня, і не дають їм розповідати. Пиня каже, що він повинен написати про це в газетах. Він уже навіть почав писати нашу історію у віршах. Я вам, здається, вже розповідав, що Пиня пише віршами. Вірші про кордон починаються так:

Радзивилів – містечко. Нічим похвалитися …

Тут перебираються крадькома за кордон.

Тут людей обкрадають з голови до ніг …

Все, що є, віддаси і скажеш: «Милостивий мій бог!»

Щасливо відбувся! Спасибі і на тому,

Що не пригостили на прощання кулаком,

Що без мордобою справа обійшлася,

Що не просвердлили тебе ножем наскрізь …

(переклад підрядковий)

Це тільки початок, каже Пиня. Далі, за його словами, набагато цікавіше. Він, каже, і Броди описав, і Львів, і Краків. І все в риму. Пиня щодо цього мастак! У нього все складається в рими…

АН-ський С. (псевдонім; справжнє ім’я Шломо (Семен Якимович) Раппопорт; 1863 Чашники, Вітебська губернія, – 1920, Варшава), письменник, фольклорист і громадський діяч.

Під час Першої світової війни Ан-ський працював по організації комітетів допомоги єврейським біженцям. У 1915 р. з Києва Ан-ський у складі санітарних загонів вирушив у містечко Радзивилів Кременецького повіту Волинської губернії, де бував під час експедиції 1912 – 1913 рр. Благополучне єврейське містечко, що налічувало до війни більше 3000 членів громади, ряд навчальних закладів і кілька синагог, постало перед етнографом у руїнах. 16 січня він записав у щоденнику: «Радзивилів. Велике прикордонне містечко. З першого погляду воно здається жвавим. Однак за цією зовнішністю ховається повне розорення. Крім того, що зі знищенням митниці містечко, яке жило кордоном, позбулося головного джерела існування, воно ще було розгромлене».

Зібрання творів Ан-ського на ідиш у 15 томах вийшло в світ посмертно (1920-25). Воно включає вірші, п’єси, повісті, мемуари, фольклорні записи і три томи, присвячені лихам, які принесла Перша світова війна єврейським громадам Галичини, Буковини і Польщі.

(Довідка підготовлена ​​за матеріалами Ін-ту).

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

3 Responses

  1. sell-out.org сказав:

    3-го ноября 1941-го года оккупанты подготовили и осуществили очередной массовый расстрел евреев Бердичева. Жертвами этого расстрела стало около 2 тысяч узников Бердического гетто, среди которых были и 400 специалистов разных профессий и члены их семей, отобранных городской управой во время проведения предыдущих кровавых акций.

  1. Грудень 31, 2014

    […] Известные евреи и Радивилов […]

  2. Червень 28, 2015

    […] Докладніше про євреїв у Радивилові читайте тут: http://www.radyvyliv.info/izvestnye-evrei-i-radzivilov.html […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.