Йшла історія по Довгій вулиці. Крупець: крізь призму часу

Вулиця Довга, Місто, Свидники, Старики –
Тут, як фортеця міцно, Крупець стоїть віки…

Вулиця Довга – острівок мого дитинства. По ній крокувала довга історія мого села, його людей, обпечених двома світовими війнами. Неймовірно трагічна  історія. В яку хату не зайди – своя історія, своя пам’ять, свої долі і тривоги.
Чіткими кадрами десь там в нейронах мозку спливає раннє дитинство: Люди, події, обличчя. Всі ж ми починаємося з дитинства. З четвертого року себе добре пам’ятаю. Це кінець війни. Словом, на очах мого покоління промайнула друга половина двадцятого століття.
На крутих віражах історії загубилося чимало етносів, а не тільки окремих людей. Історична пам’ять сягає двох-трьох поколінь. Не більше. Є однак люди, які не вірять історичним міфам, а справжню правду пізнають з першоджерел – живих свідків подій.
Час і простір – саме вони наші історичні координати, і саме в них пізнаються люди. Каток історії, страшний і невблаганний, попрасував не таку вже й довгу вулицю мого дитинства.
Каліки, вдови, сироти, жертви Гулагу, страх і відчай – все це пам’ятає моя вулиця.
Сьогодні це вулиця вдів. Більше двадцяти їх тут живе. Більшості з них, вже минуло вісімдесят, але ж пам’ять дитинства цупка. Вони пам’ятають, як в Сибір вивозили Катерину, а в хаті її, яка сиротіє досі на нашій вулиці, відкрили медпункт. А навпроти під яблунею енкаведист розстріляв дружину Павла Пастуха, а немовля повзало по мертвій матері. Страшні історії – і їх повідають вам жінки – героїні моєї вулиці, бо жахливе обличчя війни бачили у кожній хаті.
На щастя, серед цих жінок є Семенюк Ганна Марківна, дівоче прізвище Гулій. Сестра її Надія Марківна, інвалід дитинства, вчила мене історії. Чоловік Ганни Марківни вчителював у Сестрятині.
Влітку вона любить посидіти на лавчині з сусідками. Її пошматоване бідами серце, добра і щира душа викликає захоплення. Це вона передала мені ці документи, які не потребують особливих коментарів.
Сьогодні нас хочуть поділити на Схід і Захід, звести в зударі. Думаю, що не вийде. Східняки народ чудовий, але на їхньому історичному шляху страшні віхи – громадянська, розкуркулення, голодомор, репресії. Список можна продовжити.
На її очах «забрані на Сибір», як повідомляють польські джерела, з приходом «визволителів» 21 польську родину (118 осіб) з Понятувки, дещо менше із Зигмонтувки, Сарнови. Це сім’ї польських осадників (Радковські, Камінські, Ціхоцькі, Розвадовські і ін.), які жили довкола Крупця. За ними настала черга класових ворогів (куркулі, націоналісти – аж до шпигунів).
Так от. Час і простір, а в перехресті людина. Сталін і Гітлер поділили Польщу. Червона армія прийшла в Західну Україну. Загалом стрічали її радо, хоч тюрми заповнились швидко, а перші ешелони з «ворожими елементами» прямували в безкрайні простори Гулагу. Тіла їх бальзамувала вічна мерзлота.
В 1940 році прислали до Крупця молоду вчительку родом зі станції Лозової Харківської області – Кулик Наталію Степанівну. Тут і застала її війна. Вчила дітей, тремтіла щоночі. Потрапила в поле зору служби безпеки бандерівців, побувала в Сестратині на допитах, але крупчани виручили вчительку і в 1942-43 р.р вона працювала в школі УПА.
Коли ж вигнали німців – тут як тут НКВД: співпрацювала з ворогами?
Чим це загрожувало? Строку менше 10 років тоді не існувало, але і тут крупчани заступились за вчительку, врятували від лап НКВД з ризиком для свого життя і допомогли повернутись на Харківщину.
Вочевидь, героїчними слід назвати такі вчинки. Допомогла самітній дівчині в цей час сім’я Гулійчуків: «Івасі» їх називали по- вуличному. Це Гулійчук Михайло Іванович і його дружина Надія Михайлівна. Жили вони на Стариках, а згодом певний час – у Львові. Після виходу на пенсію повернулись до Крупця, де й спочивають на нашому цвинтарі. Їхня донька Тамара з сім’єю мешкає у Львові, а її сестра Надія у – Греці. А далі хай говорять документи.
Іде Історія по Довгій вулиці.

Євген Гудима.

Фото – тут!

Євген ГУДИМА

вчитель

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.