Кого розіпнули на горі біля Дранчі?

Чим глибше занурюємося в історію свого роду, краю, народу, тим більше відкриваємо малознаного, недостатньо дослідженого. З особливими труднощами доводиться стикатися, коли пробуємо встановити, як і чим жили наші предки в далекі історичні часи, про які збереглося дуже мало писемних джерел, а археологічні напрацювання не сприяють однозначним висновкам.

Д.Чобіт про СтиборівкуУ цьому відношенні справді сенсаційною стала випущена кілька років тому книга бродівського історика Дмитра Чобота «Стиборівка: готи та їх нащадки. До питання про населення Волино-Подільського пограниччя ІІ – Y ст. н.е.” (Броди, 2013, 350 сторінок). Адже автор узагальнив матеріали археології, топоніміки, фольклору, етнографії, нумізматики та інших наук і на прикладі невеликого села Стиборівка Бродівського району показав, як впливали на наш край, на інші землі нинішньої України у ІІ – ІІІ століттях етногерманські народи під спільною назвою готи.

Цікаво, що в своєму дослідженні історик торкнувся і фактів, які напряму стосуються нинішнього Радивилівського району.

Цей край був заселений ще в дуже далекі часи, це підтверджують пам’ятки археології, починаючи з епохи пізнього палеоліту, яка була 40 тисяч років тому. Тут пролягали старовинні шляхи.

Як опинилися в цьому краї, населеному слов’янами, готи? Античний історик готського походження Йордан пояснив це «пошуком кращих місць і сприятливіших земель». За добре датованими артефактами, готи прийшли на Волинь в останній чверті ІІ століття. Осівши тут, вони продовжили експансію на інші слов’янські землі. Пам’ятки вельбарської археологічної культури (саме з цими пам’ятками пов’язують готів) виявлені у багатьох місцях Волині – від Західного Бугу до Горині. Такі пам’ятки, між іншим, свідчать про доволі примітивний загальний рівень культури їх носіїв порівняно з пам’ятками зубрицької і черняхівської культур у нашому краї – ці культури пов’язують зі слов’янами.

Здобутки археології Дмитро Чобіт пов’язує з даними топоніміки. Він вважає, що назви сіл Немяч (у Бродівському районі) і Немирівка (в Радивилівському) виразно вказують на проживання там готів, адже праслов’яни називали їх “нєми», «німці» – давалося взнаки повне нерозуміння їхньої мови, через що прибульці залишалися для місцевого населення «німими». Назви Берлин і Барилів, на думку дослідника, зберігають пам’ять про те, що там перебували готські вожді, котрі користувалися таким знаком влади, як берло. Назви сіл Стоянів (Радехівський район) і Стоянівка (Радивилівський) можуть свідчити про те, що там перебували стояни (у перекладі з готської «стоян» – «суддя»). Ймовірно, що так могли називати й управителів певних територій. Готські топооснови виразно проглядають у назвах гір Голда (Говда) Бродівського і Дранча (було й село з такою назвою) Радивилівського районів.

Аналізуючи антропоніми села Стиборівки, починаючи від архівних записів ХYІІІ століття і дотепер, автор книги спиняється на прізвищах германського походження. Деякі з цих прізвищ ( у більш давні часи – прізвиськ) поширилися і на території Радивилівського району.

Ось тлумачення значень: Саган – від слова «саго» – «крупа», Саква – в перекладі «мішок», Гук – від «huchke» – «кошик для носіння на спині», Герус – «меч», Сех – «леміш плуга», Шуст – від «sdhuster» – «швець», Гетьман – від «haupt» – «головний» та «mann» – «керівник великого воєнізованого загону», Штеюк – «stehen» – «стояти»… До прізвищ неукраїнського походження, яким поки що не знайдено пояснення, автор відносить і такі: Юзва, Шеремета, Регеша, Жмур, Федун…

До речі, в Стиборівці і навколишній селах зафіксовані такі прізвища готського походження (назвемо деякі з незвичних, не всі збережені до наших днів): Цінцірук, Піх, Бенкаб, Брек, Бускан, Гнип, Кльос, Срач (!), Гармидер, Діттун, Гонсрат , Мендервег, Смаль, Гавра, Лясорвег…

Дмитро Чобіт аналізує і такі теми, як «Спадщина готів в українській мові», «Німецькі запозичення з української мови», звертається до етнографічних і нумізматичних джерел, висловлює власне бачення слов’янської торгівлі з античним світом, доводить спадкоємність археологічних культур першого тисячоліття на території України.

До теми перебування готів у нашому краї бродівський історик звертався і в інших дослідженнях. Наприклад, 2014 року в альманасі «Броди і Брідщина – край на межі Волині й Галичини» (з матеріалами науково-краєзнавчої конференції) він вмістив статтю «Про топоніми з основами -бож і -красн Волино-Подільського пограниччя», де є і таке твердження: «Топоніми з основами -красн, -кросн вказують на місця розпинання готами слов’янських вождів у 375 році». Саме так він пояснює і назву гори Красна біля села Дружба (колись Дранча) Радивилівського району. Справа в тому, що біля південного підніжжя гори пролягав праісторичний шлях із Волині у Подніпров’я, який в «Описі границі Великого князівства Литовського і Польського королівства» 1546 року названо було «Королівською дорогою». Отож і в 375 році цей шлях мав відзначатися інтенсивними пересуваннями людей. Неспроста готи вирішили використати це видне місце для застрашування слов’ян, розіп’явши на хресті на цій горі одного зі слов’янських вождів.

Цитати зі статті:

«Про те, що в основі назви гори Красна лежить занесена готами основа krosn вказує і попередня назва села Дружба Радивилівського району Рівненської області – до 1947 року воно називалося Дранча; таку ж назву має і гора, на якій розташоване село…»

«Назва Дранча виводиться від готського слова drauhtion – «племінні вожді». Сама назва  вказує, що вона пов’язана не з одним, а кількома вождями племен. Ці вожді не могли бути готами, бо для власних проводирів вони мали свої терміни: rex – король і stojan – суддя. Виходить, що назва Дранча (drauhtion) стосувалася інших етнічних груп, якими тут були слов’яни. Звідси випливає, що назва Дранча стосувалася вождів слов’янських племен. Аби назва Дранча міцно зафіксувалася в пам’яті тутешніх слов’ян, тут мусила відбутися якась дуже резонансна подія».

Далі Дмитро Чобіт, спираючись на свідчення древнього історика Йордана про захоплення короля антів Божа, його синів і 70 старійшин (вождів), доходить висновку, що одним із пунктів страти готами полонених могла стати гора Красна, тим паче, що поряд розташоване поселення Стоянівка, де згідно з етимологією назви готського походження могли перебувати «судді» або «суддя», в тодішньому розумінні – готський управитель певної території. На те, що тут були готи, вказує не тільки назва Дранча, а й розташована за 4 кілометри від гори Дранчі гора Голда. В основі цієї назви лежить готське поняття «присяга на вірність», звідки випливає висновок, що саме на цій горі готи могли приймати присягу місцевого населення на вірність.

За 20 кілометрів від Дранчі є гора Божа (в Кременецькому районі), назва якої теж може мати відношення до згаданого короля антів Божа. Можливо, саме там і розп’яли його та його синів.

Підготував Володимир Ящук, м.Радивилів.

На фото: вдалині – Божа гора, справа – Красна гора біля села Дружба.

Дранча

 

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

1 Response

  1. Анонім сказав:

    на рахунок Стоянівки можна сперечатися, оскільки село рохташоване поблизу королівського шляху, то і назва говорить сама за себе. А саме село є невеликим і якихось значних архзнахідок там не було. Тож воно не є таким давгим, яким ми хотіли б його бачити.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.