Колишня повітова дорога до Кременця

Велосипедні прогулянки часто заводять мене в мальовничі лісові урочища біля Немирівки, Сестрятина, Гнильча, в Бродівський ліс. А ось до хутора Біла Криниця Крупецької сільради навідуюсь нечасто. Можливо, тому, що польова дорога туди не в будь-яку погоду сприяє мандрівникові. А між тим від крайніх будівель міста до залізничної платформи «58 кілометр» – усього-на-всього 3 кілометри, як і до урочища «Біля ведмедів» при шляху на Броди.

Ні, дорога до Білої Криниці, якщо тільки не брати до уваги страшенно засмічений перелісок, по-своєму цікава, адже пробуджує краєзнавчі уявлення. Починається відразу за вулицею Кременецькою. І назву свою вона отримала неспроста: з 1796 року Радивилів (російською «Радзивилов») упродовж більш як 120 років входив до складу Кременецького повіту Волинської губернії (Російська імперія). У Кременці було все повітове начальство, там існували відповідного рівня навчальні заклади (Волинська духовна семінарія (з 1838 до 1902 рр.), училища: жіноче єпархіальне (1836—1921), чоловіче духовне (1885—1921), комерційне (1904—1921), двокласне міське, а ще – приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл). У повітовому місті працював суд, була в’язниця. Кременець славився великими ярмарками. Так що радивилівцям було чого туди їхати. У свою чергу, зарубіжні гості Кременця, а також місцеві поляки і євреї при поїздках за кордон вирушали на Радивилів. Наприклад, в останні дні березня чи на початку квітня 1847 року цією дорогою на Радивилів їхав угорський піаніст і композитор Ференц Ліст. У нашому місті діяла митниця, працював пункт перепуску через кордон, тут можна було обміняти гроші.

Дорога пролягала в основному полями – через Крижі, Крижеві Корчми, Білу Криницю… Карта 1867 року засвідчує, що трохи північніше Копанів був хутір Крижеві Корчми, сама назва якого вказує на те, що тут діяли шинки (корчми), а дороги, які позначені звідти в різні боки, підтверджують: місце виявилося людне, тут завжди було чимало кінних екіпажів і селянських підвід. Тепер там – Адамівка. Недалеко від Копанів (хутір Мелена) шлях з Кременця розгалужувався на Радивилів і містечко Крупець. Після спорудження залізниці (1873 р.) дорога не втратила свого значення, був відповідно облаштований переїзд. Його закрили десь у середині ХХ століття.

Незважаючи на те, що дорога забулася, її ще й тепер можна простежити на місцевості в лісовому масиві. А в Білій Криниці з півкілометра перетворено на вулицю, якою під’їжджають до електричок. На фото з конем – саме та вуличка.

Лісом я поїхав не колишньою повітовою дорогою, бо вона десь через три кілометри виводить на узлісся (знаю про це з попередніх поїздок), а далі визначає за орієнтир хутір Адамівку. Отож я, аби якомога швидше здолати лісосмугу, попрямував більш-менш навпростець через хащі, наскільки дозволяли притрушені листям рідко коли їжджені дороги і малоходжені стежки. На краю лісу побачив дві чи три хати, дві – точно заселені. Поодинокі будівлі, як свідчать старі карти, були тут і півтора століття тому. Зафіксовані тодішні назви хутірців ­ – Гаї, Приски, Дача Чорнобая, Дача Крукова.

Потім ще траплялися хати, біля однієї з них на мене зацікавлено подивилися вівці, яких тут вигулювали. Я виїхав приблизно напроти тваринницького комплексу села Башарівки. Можна було польовим путівцем вибиратися на шлях Почаїв – Радивилів, однак я віддав перевагу добре затрамбованій за теплі бездощові дні жовтня крейдянистій дорозі вздовж позначеного мітками нафтопроводу «Дружба». Певна річ, мав уявлення, що вона виведе мене до ставочка при краю міста, хоча ніколи раніше нею не їздив.

Деякі мої враження з цієї 15-кілометрової поїздки спробував передати через знімки.

Володимир ЯЩУК, м.Радивилів.

ФОТО – В ЦЬОМУ АЛЬБОМІ:  https://jasc51.io.ua/album894906

 

#РАДИВИЛІВ #КРУПЕЦЬ #КРАЄЗНАВСТВО #КРЕМЕНЕЦЬ

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.