Кожний, хто хоч раз тримав у руках сапку…
Кожний, хто хоч раз тримав у руках сапку, вважає себе спеціалістом у сільському господарстві. Мало того, вбачає моральним обов’язком висловлювати рекомендації, при першій-ліпшій потребі й без неї видавати “новаторські” ідеї. Аби й мене не запідозрили у верхоглядстві, мушу сказати, що, хоч і живу зараз у райцентрівській багатоповерхівці, родом я із села, правда, каюся: з дитинства не хотів вставати вдосвіта пасти корову, та й рвати свиням траву в кукурудзі – не сприймав за бозна-яку розвагу, а забити й оббілувати кроля було все одно, що собі прищемити пальці у дверях… Утім, і тепер журналістський хліб не з медом, тому займаюся городництвом – не на балконі, звісно.
А все ж – одна справа давати раду кільком соткам городу, інша – обробляти кілька гектарів. Зважмо, із 14,4 тисячі земельних паїв, визначених свого часу в Радивилівському районі при руйнації колгоспного ладу, 1285 забрані одноосібними господарями – в них, вважається, прокинулося прабатьківське хліборобське покликання. А це значить, що в натурі кожному дісталося від неповних двох до більш як п’яти гектарів, залежно від якості землі та розміру пайової частки.
Якщо ви, читачу, не селянин, то можу сказати, що тільки для оранки парою коней п’ятигектарного лану знадобиться днів п’ять, як-не-як, більше гектара за день навряд чи піддасться. Краще трактором, але не в кожному селі він є під рукою, а як і є, то готуйся викласти за цю агрооперацію чималі кошти! Готовий? А засіяти? А обробити? Клопоти не для слабохарактерних. Навіть міському невігласові зрозуміло: кіньми та вручну мало що осилиш.
Мабуть, тому чимало одноосібників вирішили гуртуватися наново – на більш прийнятних, справедливих засадах. Виникли більше десятка невеликих фермерських господарств, які об’єднали до чотирнадцяти паїв кожне. Добре гуртом, як є проводир. Однак у деяких селах, на жаль, не виявилося ентузіастів, готових утверджувати себе в нових формах господарювання на землі. Як наслідок, залишилося не витребуваних сотні паїв, які, проте, не залишені бездоглядними і передані сільрадами в оренду. Тепер і на рініше необроблювану землю знайшлися орендарі – з числа новоутворених приватних сільськогосподарських підприємств із значним стартовим капіталом, вітчизняним і, вочевидь, закордонним.
Бо що вдіяти, не з сапкою ж братися до діла? Не загнешся сам – поставить на коліна відсутність коштів на добрива, насіння. І як же, наприклад, старій, немічній людині впорати свої гектари?
Час показав, що із самою передачею землі в приватну власність мало що змінилося. Застаріла техніка чи її нестача – це серйозно. Відсутність належної державної підтримки сільгоспвиробників – теж немаловажно. Але не менше впливає на стан справ і те, що селянам здебільшого не вистачає знань, аби ощадливо й передбачливо вести справу. Здавалося б, займаються нею роками, що ж тут учитися? Не випадково іноді почуєш: чи потрібно садити (картоплю, городину), якщо отримуєш самі збитки?
З начальником агровідділу райсільгоспуправління, досвідченим господарником Олександром Кухарьовим ми спробували прорахувати, що, скажімо, означає нині займатися картоплярством у присадибних масштабах. Чи збитково це?
Візьмімо середню сім’ю з чотирьох чоловік. За підрахунками вчених, тільки на харчування на рік їм потрібно близько тонни бульб. Та ще на домашню худобу й живність слід припасти в середньому з півтори. При досить поширеній у нас врожайності в 200 центнерів з гектара накопують із десяти соток 2 тонни. А “нам” треба дві з половиною, отже, варто засадити картоплею 15 сотих. На садіння необхідно 9–10 мішків бульб, або 450 кг. Якщо купувати насіння за ціною нинішнього року ( 2 грн. за кг), загалом піде 900 грн. Бажано обробляти садивний матеріал стимуляторами росту й протруювати. Це недорого. На наших 450 кг знадобиться відповідно 20 грн. і 150 – 180 грн.
Далі за розпорядком – угноєння ділянки, оранка й садіння. У кожного це відбувається по-різному, але, як правило, удобрення влітає не менш як у 300 грн., за розорювання сотки треба платити по 6 грн. Множимо на 15, дорівнює 90 грн., плюс витрати на обід помічникам. Агротехніка вимагає 3–4 або й 5 боронувань площ або внесення гербіцидів – у цілому набігає ще 45 грн. Два-три підгортання рядків – знову 60 – 90 грн. Настає пора обробітку проти колорадського жука й фітофтори. Якщо личинок можна вивести й за два обприскування, то з фітофторою, котра спричинює передчасне почорніння й загибель ботвиння, рекомендується ставати “до боротьби” 3–4 рази. Затрати складуть відповідно 30 грн. і 60 – 100 грн., залежно від виду препарату.
І ось уже настає пора збирати врожай. Скосити бадилля, якщо не візьметься за це хтось із сім’ї, – 50 – 75 грн. Розорати рядки – ще стільки ж. Відвезти з поля зібрану картоплю – знову трать гроші.
Зрозуміло, в кожній сім’ї цифри свої, але приблизно все ж такі, як тут подані. Однак при такій скрупульозній агротехніці й врожайність буде не в 200 ц з гектара, а принаймні вдвічі більша. Значить, вдасться накопати приблизно 5 тонн бульб. Половина – собі, із припасеним насінням – 3 т , решту – на продаж.
Легко можна виручити всю суму, вкладену у вирощування картоплі, навіть із відчутним надлишком. Залежно від того, як складеться ціна. А гроші потрібні не тільки на свої потреби, а й на підтримання господарства. Гривня за гривнею – назбируються чималі суми. За паспортизацію корови – 60 грн,, за її осіменіння – 55, за виводку – 15, додайте до цього платню за дослідження на приховані форми маститів, за вакцинацію всієї домашньої живності…
Між іншим, бульби окупляться і в приростах живої ваги свиней. Можна, певна річ, вигодувати їх і без картоплі, але тоді слід віддати в середньому по 3 кг зерна на свиню за день. За місяць на двох піде 180 кг. Вважається, що на центнер приросту свині необхідно 700 кг зерна. При наявності картоплі в раціоні потреби в комбікормах значно скоротяться.
Та й у меню сім’ї картоплю неспроста називають “другим хлібом” – маючи її, ми економимо на дорожчих за ціною крупах, вермішелі.
І, нарешті, не скидаймо з рахунку, що витрати на вирощування картоплі в реальних умовах менші принаймні на третину проти наших розрахунків (на ділі менше кропимо, менше підгортаємо). А купити для своїх потреб дві з половиною тонни – сягне не мало не багато – 3000 гривень.
Ось і поміркуймо. Я так докладно спинився на підрахунках неспроста, адже мало в якій сім’ї ведеться точний облік затрат за всіма культурами і підсобним тваринництвом. До того ж у сільське господарство нині прийшли нові люди, “блудні сини” з міст, і їм потрібно в усьому розібратися. Живемо спрадавна за принципом: як би менше потратитися.
А можливо, начебто зайво вкладена сотня гривень окупиться кількома сотнями? Хто в цьому порадить? У наших умовах, очевидно, дещо могла зробити і робила районна сільськогосподарська дорадча служба, але через відсутність фінансування вона припинила існування, залишилася тільки обласна, а туди достукатися вельми клопітно.
Безумовно, можна звертатися і до спеціалістів управління агропромислового розвитку райдержадміністрації, вони охоче дають консультації, але й сюди таких звернень було обмаль.
І не тільки щодо рослинництва. Адже в районі реалізуються програми створення культурних пасовищ, сервісного обслуговування худоби, створено спілку молоковиробників – здавачів молока – і все це для того, аби господар не почував себе залишеним напризволяще і навіть за цілком несприятливих законодавчо-суспільних обставин бодай у своєму районі, в рідному селі мав деяке полегшення.
Одне слово, селянин повинен мати умови для достойного, забезпеченого життя. І, озброївшись знаннями, заручившись підтримкою місцевих органів влади й дуже бажано – верховних, які нині поглинуті виключно незаземленою політикою, вирощувати врожаї та доглядати худобу не тільки для власного прохарчування.
Володимир Ящук, м. Радивилів.
Володимир ЯЩУК. 1951 р.н., с.Надчиці Млинівського району. Закінчив Клеванську школу №2 (1968) і Рівненський педінститут (1973). З 1973 року – в пресі (Дубровиця, Радивилів, Рівне). Член Національної спілки журналістів України. Автор книги “Радивилів” (Рівне, “Волинські обереги”, 2004), а також поетичних збірок у пресі та на Інтернет-ресурсах. Живе в місті Радивилові на Рівненщині.