Козин: як же паплюжили імена вождів – справжня контрреволюція!

Коли говорять про Козин (нині село Радивилівського району Рівненської області), люди старшого віку вряди-годи згадають: колишній районний центр. Так було в довоєнних півтора року, так було і з весни 1944 року до 1959-го – ще цілих 15 літ.

Після 1959 року Козин – звичайний центр сільської ради. Але деякі номери козинської районної газети «Ленінська зірка», що збереглися в редакції радивилівської районної газети «Прапор перемоги», дають змогу в подробицях пригадати, чим жив Козин в останній період своєї «райцентрівської» біографії, тобто 55 років тому.

Кожна епоха визначає свої суспільні орієнтири, і це відображає не тільки закономірності розвитку цивілізації, але й зміни в духовному світі людини, її світогляді й соціальних потребах. Тим-то й підшивки газети більш як півстолітньої давності – не тільки відображення суспільної атмосфери, продиктованої “будівництвом соціалізму”, роллю “керівної і спрямовуюї сили”, але й іншими критеріями життєвого вибору переважної більшості тутешніх людей.

Величезного значення – і це закономірно – надавалося комуністичній фразеології. Доярок збирають просто в корівниках, і вони «з великою увагою вивчають нову програму комуністичного будівництва – тези доповіді товариша Хрущова М.С. на XXI з’їзді КПРС». У механізаторів ці тези викликають – ні більше ні менше – «хвилю трудового і політичного піднесення». Як же інакше, адже повсюдне «одностайне схвалення», жодної тіні сумніву чи недовіри.

У районі було 14 колгоспів (входили й села Вовковиї, Рогізне, Глибока Долина, які нині в Демидівському районі). І в кожному господарстві – безустанний пошук шляхів скорочення трудозатрат (трудоднів). Голова колгоспу «Прогрес» І.Бацмай ділиться секретом, що цьому служить запровадження нових, більш високих норм виробітку, скорочення адмінуправлінського апарату (все життя скорочуємо, а він тільки більшає). З метою підвищення ефективності праці запроваджується госпрозрахунок. Газета не робить секрету з того, що колгоспна система має недоліки: наприклад, в артілях імені Богдана Хмельницького та імені Калініна телята «в занедбаному стані, всі вони надто виснажені» (листопад 1958 р.). У колгоспах імені Кірова, «Правда», імені Свердлова «годують корів так, що те, що вони споживають, забезпечує їм тільки підтримку життя». У колгоспі «Ленінський шлях» насіння «через погане збереження втратило свою схожість». У колгоспі імені Сталіна (була така назва й навіть через 2 роки після розвінчання культу особи Сталіна) «з кожного гектара зібрано лише по 7,8 центнера зернових».

Як же паплюжилися імена «вождів» – чиста тобі контрреволюція! 

Виступаючи на районній нараді передовиків сільського господарства наприкінці листопада того ж 1958 року, голова Червоноармійського райвиконкому Шпаков «відверто сказав, що колгоспники Козинського району стали працювати без напруження». Звісно, чужий район, можна й покритикувати! До того ж, виходить, саме на часі – піднесення, спричинене партійними тезами. Пора брати «напружені» соціалістичні зобов’язання. Вони зайняли в районці за 9 грудня цілу сторінку.

У 1959 році вирішено боротися за 12-центнерний урожай зернових і зернобобових, за 300 центнерів цукрових буряків з кожного гектара, 100 – картоплі, 110 – овочів. Поставлено за мету довести поголів’я корів у стогектарному обчисленні до 11, надоїти від кожної 2261 літр молока, виробити в стогектарному обчисленні 41 центнер м’яса, в тому числі 21 – свинини. Цифри не вражають, але нині з деяких показників ми відкотилися на півстоліття назад.

Коли гортаєш старі номери козинської районки, не полишає думка, що люди нічим іншим не жили, окрім як роботою в колгоспах. Багато місця займають повідомлення про вивезення гною, ремонт техніки, підготовку насіння, справи в тваринництві.

Дивно: сьогодні таких повідомлень у пресі Радивилівського району взагалі майже нема, але в сільському господарстві стало набагато більше ініціативи і підприємливості – як-не-як, приватна власність дається взнаки.

Була в Козині і певна промисловість: райпромкомбінат, підбиваючи підсумки 1958-го, «планує побудувати кільцеву піч з тим, щоб щороку випускати близько 1,5 мільйона штук цегли і довести її собівартість до 170 крб. за тисячу замість 360 крб.».; у райхарчпромі кращих результатів добилися робітники пивоварного цеху (!), цеху з виробництва безалкогольних напоїв і борошномельного. Причому сказано, що харчовики свої успіхи «вважають подарунком XXI з’їздові КПРС».

А що, пиво – теж непоганий подарунок! І його любителям, і тій-таки комуністичній партії. За рік його випустили 73 тисячі декалітрів.

У Козині 55 років тому часто проводили різні наради, збори активу, семінари. У дусі часу виступали голова райвиконкому Хуторянський, секретар райкому Рудик, керівники Бацмай, Черевко, Чичук, Рудаков, Кононов, Мельничук, Зайченко та інші. Але вже й тоді багатьом була зрозуміла невисока ефективність, а то й непотрібність такого роду зібрань. Наприклад, 4 січня 1959 року газета надрукувала досить сміливий колективний лист:

«В грудні минулого року інспекція сільського господарства скликала семиденний семінар працівників колгоспних лабораторій на молочнотоварних фермах… Протягом перших трьох днів ми тинялися по райцентру, ніхто з нами ніяких занять не проводив… Однак треба сказати, що і в останні дні роботи семінару заняття в основному присвячувались читанню лекцій на політичні теми… А тому цей семінар, як ми переконалися, нам по спеціальності нічого корисного не дав».

Делікатний проглядається підтекст: слід гадати, що «по спеціальності нічого корисного не дав», а от не по спеціальності він щось-таки дав. Все одно, по суті, рубонули з плеча: працівникам села, мовляв, не політичні лекції потрібні. Як мовиться в народі: скільки не кажи «халва», в роті солодко не стане.

На січневій нараді в 1959-му вчителі обговорюють тези ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про зміцнення зв’язку школи з життям. (І тепер, через 55 років, подібні теми вельми актуальні). У школах створюють виробничі бригади, які на колгоспній землі беруться вирощувати картоплю, кукурудзу. Скажімо, учні Козинської школи оброблятимуть 10 гектарів. Директор Теслугівської семирічки Семенюк визнає, що «відсутність спеціалістів у школах по веденню уроків праці призводить до того, що в шкільних майстернях учні займаються в більшості хто чим хоче». Критично говорив про шкільні справи секретар райкому партії Дейч (згодом поміняв прізвище на Антоненко), зокрема, він дорікав за те, що «багато вчителів не підвищує свого ідейно-політичного рівня, не навчається в політгуртках та політшколах, мало виступають з лекціями перед колгоспниками».

Якось нелогічно виходило: мало виступали перед колгоспниками, але їм, недовченим, не бракувало ні «одностайності», ні «політичного піднесення» у відповідь на чергові партійні рішення і документи. І це – підкреслимо – при тому, що навіть учителі не підвищували свого політичного рівня, тобто слабо вникали, що їм необхідно «одностайно схвалювати».

Початок року в ті часи – це й звітно-виборна кампанія в колгоспах. З кращими показниками, за повідомленням старої газети, до неї підійшли артілі імені Фрунзе (голова Гладкевич), імені Леніна (Атнаєва), імені Калініна (Зимін), «Прогрес» (Бацмай), «Україна» (Захаров), імені Шевченка (Мороз).

Я спробував представити життя Козинського району, яким воно було 55 років тому, лише кількома характерними штрихами. Звичайно, життя було значно барвистішим, але «Козинський райком Компартії України та районна рада депутатів трудящих», чиїм «органом» була газета, націлювали саме на таке висвітлення віх «комуністичного будівництва».

Ми перегриземо горло буржуям - Козин



Володимир ЯЩУК, член Національної спілки журналістів України.

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.