Микола Грицак, журналіст і літератор за покликом душі

Микола Грицак, журналіст, Радивилів

Микола Грицак.

У ці дні йому могло б сповнитися шістдесят п’ять. Однак доля відміряла вік надто короткий – лише 35 літ. Прожив Микола Грицак їх повнокровно, натхненно, самозречено, віддаючись як своїм творчим, так і громадським обов’язкам. Був талановитим журналістом, публіцистом, писав гуморески, вірші. Радивилівську (Червоноармійську) районну газету «Прапор перемоги» 70-х – першої половини 80-х років значною мірою формували різнопланові статті, кореспонденції, нариси, художні твори саме М.Грицака. З ним у колективі працювали редактори Федір Поліщук, затим Володимир Садовенко-Черніговський, фотокореспондент Василь Грицайчук, відповідальний секретар Ярослав Пуківський, кореспонденти Олена Кондратенко, Роман Матвіїв та інші.

Народився Микола Федорович Грицак 3 вересня 1949 року в селі Буща Дубенського району. Трудитися почав із шістнадцяти літ – був токарем-металістом, токарем на деревообробному комбінаті в Смизі, слюсарем в управлінні нафтопроводу «Дружба». Після служби в армії працював слюсарем-ремонтником і машиністом Прикарпатського управління магістральних трубопроводів.

Захоплювався літературою, пробував у письменстві власні сили. Прагнучи самовдосконалення, поступив на заочне навчання у Львівський державний університет імені Івана Франка, на філологічний факультет. А в 1973 році прийшов на роботу в редакцію «Прапора перемоги»в тодішній Червоноармійськ. Відтоді починається стрімке становлення Миколи Грицака як літературного працівника. Незабаром запропонували очолити відділ листів і масової роботи, а згодом став ‘заступником редактора.

Буваючи в різних кінцях району (здебільшого їздив мотоциклом), Микола Федорович добре знав життя селян, компетентно й зацікавлено писав про їхні проблеми. У відрядженнях народжувалися і теми фейлетонів, гуморесок, публіцистичних нотаток, у яких, мабуть, найбільш повно розкрилися непересічні здібності журналіста, літератора.

Герої публікацій Миколи Грицака поважали його за об’єктивність, зваженість інтонацій у газетних матеріалах.

Однак, звичайно, не все було так безхмарно в його творчій долі. Не все в біографії його, а точніше його батька влаштовувало «власть імущих», мовляв, мав той свого часу зв’язки з Українською повстанською армією. Або такий факт. Опинився Микола разом з усім колективом і в центрі конфлікту, який стався в середині 70-х між редакцією і райкомом компартії – журналістів, проти яких розгорнулося затяте цькування, тоді підтримали журнал «Перець», всесоюзний журнал «Журналист».

На жаль, талант Миколи Грицака не встиг розкритися сповна. Він помер від серцевого нападу внаслідок аритмії 13 листопада 1984 року, всього через рік після смерті батька, який мав таку ж хворобу. Похований М.Грицак у Радивилові. Нещодавно на його могилі встановлено новий пам’ятник.

Радивилів, газета Прапор перемоги

На знімку другий зліва – Микола Грицак, далі – Антон Лісничий, Євген Белей, Володимир Ящук, Олена Кондратенко. Поч. 1980-х.

За три десятиліття, що минули, газета “Прапор перемоги” не раз передруковувала матеріали здібного журналіста і літератора, зберігаючи його добрий слід у житті району.


Володимир ЯЩУК, член Національної спілки журналістів України.

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.