Місто на давньому шляху в Європу

Дубно, якому понад 900 років, розташоване на півдні Рівненщини, південніше – тільки місто Радивилів. Колись саме через це Дубно і Радивилів пролягали основні шляхи в Європу. Старенькі будиночки, бруківка і пояс річки Ікви — таким виглядає сьогодні Дубно, коли в’їжджати в місто, повернувши із траси Київ-Чоп. На вулицях можна побачити і старовинні скульптури та будинки, потріпані часом, і радянські танки та літаки минулого століття.

Замок у Дубні

— Упродовж сотень років жодна подія — історична, культурна і будь-яка подія європейського рівня — не минала Дубна, — розповідає поет, письменник та краєзнавець Микола Пшеничний, якого ми попросили провести екскурсію Дубенщиною. — Про середньовічне місто Дубно відомо у всьому світі, та біля нього розкинулися не менш цікаві околиці.

Князі, бернардини, масони…

Перлиною Дубна вважають замок, який виник як фортеця волинян у Х ст. Проте обмежена територія замку, недостатня міцність дерев’яних стін і укріплень, часті пожежі і, найголовніше, більш низьке розташування стосовно прилеглої ділянки міста, змусили князя Костянтина Острозького почати будівництво нової, рельєфно вищої, кам’яної фортеці. Новий замок постав у 1492 році. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього Ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами.

Історики подейкують, що під замком знаходяться триярусні підземні ходи, проте лише один з них нині відкритий для туристів. Два інших — замуровані. На території розташовані два палаци: з південної сторони — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північної — князів Любомирських (замок за шість століть переходив у власність різних родин). Праворуч від входу в палац над першим поверхом зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту. — Незважаючи на те, що у замку перебував військовий гарнізон і усі гравюри на стінах були замальовані, цей орнамент чиясь дбайлива рука акуратно забила дошками, таким чином зберігши для нащадків.

У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків, Конєцпольських. Деякий час тодішні власники замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки. Нині у замках можна побачити численні картини та оздоби, а надворі помилуватися справжньою козацькою зброєю. Ті, кого не лякає напівтемне і сире підземелля, можуть спуститися і туди. Проте привидів у замку немає, запевняють працівники музею.

Не менш старовинна Луцька брама. Це рідкісний зразок оборонної споруди — баpбакану, що ніде в Україні, крім Волині, не зустрічається. Звів Луцьку браму приблизно в першій половині ХVI ст. архітектор Якуб Мадлайн за вказівкою князя Олександра Заславського. В 1785 році браму перебудували. Наприкінці XVIII століття там збиралася масонська ложа під верховенством князя Михайла Любомирського. Від брами походить назва колишнього дубенського передмістя — Забрама.

Славиться Дубно і старовинними церквами. По дорозі від центру до автовокзалу можна помилуватися костелом бернардинів (нині Миколаївська церква УПЦ КП), який заснував князь Януш Острозький 1629 року. Окрім того, збереглися донині Спасо-Преображенська церква (XVIII ст.), Свято-Юріївська церква (XVII ст.), монастир кармеліток (XVIII ст.), Георгіївська церква (XVIII ст.) та костел парафіяльний Яна Непомука (XIX ст.)

Підземні ходи та каземати

Якщо дітей в дитинстві лякають пісенькою «Не ходіть у Африку гуляти», то місцеві жителі своїх дітлахів застерігають від Тараканівського форту. Архітектурна пам’ятка ХІХ ст. розташована неподалік села Тараканів над Іквою. Під час Брусиловського прориву 1916 року укріплення частково було зруйноване.

Форт мав форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він був оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту була зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів, і щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів. Нині ходити по форту без провідника небезпечно. Можна легко заблудитися у підземеллі. Проте надзвичайна краса руїн варта того, аби ризикнути.

Навкруг містечка

— На південь від Дубна є унікальна місцина, — розповідає Микола Пшеничний, — Козацький Редут, який розкинувся поміж селами Семидуби і Плоска. Влітку 1651 року там відбулася битва, найбільша після Берестецької. Як відомо, Іван Богун очолив військо, коли Хмельницького забрали в полон татари. Саме він зробив три таємні переправи козаків, аби вивести військо з оточення. І саме на полі Козацького Редуту 300 козаків і селян стали на смертельний бій, аби затримати польське військо Яна Казимира і дати змогу козакам втекти.

Нині на місці бою встановлено пам’ятний комплекс, стилізована дзвіниця, авторства письменника і художника Миколи Тимчака, і капличка.

— Якщо із Семидубів повернути наліво, можна потрапити у село Тростянець, біля якого розташована Божа Гора, одна з найбільших гір Дубенського району, — продовжує Микола Пшеничний. — Колись там була церква, яку радянська влада знищила бульдозером, перевернула догори дном. Проте завдяки Дубенській просвіті, братству ОУН-УПА та письменникам церкву відновили.

А поблизу Божої Гори є ще одна, котру місцеві жителі обходять — кажуть, що вночі самому туди краще не ходити. А може, просто лякають молодь…

— Давнє село Верба, де перебували і Тарас Шевченко, і Михайло Коцюбинський, і Микола Костомаров, звідки родом академік Ярослав Ісаєвич та видатна вчена-астрофізик Мотря Братійчук (вона перша дослідила штучні супутники Землі), колись було містечком. Нині там активно розвивається зелений туризм, та й мальовничі краєвиди варті того, щоб відвідати цю місцину, — радить Микола Пшеничний.

Дубенчани пишаються тим, що в їхньому краї побував Тарас Шевченко. У селі Підлужжя є джерело, з якого, за переказами, тамував спрагу Кобзар. У 70-80-х роках минулого сторіччя джерело мало не знищили, однак скільки його не засипали, воно знову пробивалось на волю.

Цього року ювілей — 450 років — відзначило село Молодаво, в якому колись бували і князі Острозькі, Заславські, Сангушки, і Оноре де Бальзак, Іван Вишенський, Григорій Сковорода.

У селі є давній православний храм — церква Різдва Богородиці, котру звели у XVI ст. Проте зберегти автентичність храму не вдалося — його тричі перебудовували, востаннє наприкінці ХІХ ст.

Старовинним і загадковим є село Варковичі, через яке в давнину пролягав основний шлях. Також там красувалися середньовічний палац та замок. А на крайній східній межі району розкинулося село Листвин, в якому залишилася згадка давньоруського городища епохи хана Батия.

— На північ від Дубна у селі Івання розташований унікальний храм, тут можна побачити козацькі хрести, витесані з каменю, —  розповідає пан Микола. — До речі, такі є і в селі Мирогоща, такими вихваляються і в селі Суботові. А наприкінці 60-х років трактористи на колгоспному полі вирили кам’яну брилу. Як потім з’ясували, це було поховання аріїв. Доктор історичних наук Ігор Свєшніков визначив, що це культура кулястих амфор. У Іванні був похований вождь з помічником, та найбільшою коштовністю був амулет з бурштину на шиї у вождя. Нині артефакти зберігаються у фондах Дубенського музею.

Найдавніше село Дубенського району — Липа. В кожній енциклопедії світу є згадка про «липські стоянки» — 30-35 тис. років тому на території села уже жили люди. До слова, дружина Миколи Пшеничного пані Любов зніматиме фільм про це поселення.

— Та найбільше я люблю гори у Мирогощі, — зізнається пан Микола. — Така краса є не всюди.

Святими дорогами

Хто б не їхав до Почаївської лаври, неодмінно повертає і до джерела Святої Анни, в село Онишківці, що на Дубенщині. Води джерела — цілющі, у цьому впевнилися прихожани. Біля святині завжди багатолюдно, з’їжджаються люди не лише з усієї України, а й з усього світу. Біля джерела було зведено невеличку церкву, а неподалік добудовується жіночий монастир.

Існує легенда, що колись серед лісу почало бити джерело, а біля нього селяни знайшли ікону Анни, матері Марії. Скільки не намагалися її перенести в інше місце, ікона таємничим чином поверталася до джерела. Після цього вирішили звести серед лісу капличку. Радянські атеїсти, вбачаючи у святому місці загрозу, наказали засипати джерело. Проте водій бульдозера несподівано помер, так і не завершивши злого наміру. Більше джерело не чіпали. Боялися.

Алла Садовник (Рівне вечірнє).

Редактор

Редактор

головний редактор Радивилів.info

Можливо, Вам це сподобається...

1 Response

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.