Недоспівана пісня Валерія Циганюка

ciganyuk-valeryУ Радивилівському районі з нагоди щорічного вшанування ветеранів афганської війни згадують і полеглих наших земляків – Миколу Мужилка з села Добриводи і Володимира Стеценка з Радивилова (Червоноармійська).  А між тим на кладовищі в селі Адамівці Радивилівського району похований ще один колишній воїн-«афганець» – Валерій Циганюк. Він загинув при виконанні військового обов’язку 30 років тому. Сталося це 30 квітня 1984 року. Нині Валерію Дмитровичу могло б бути 50 літ, але судилося йому назавжди залишитися 20-літнім.

Народився у селі Крижі Кременецького району Тернопільської області 3 вересня 1963 року. До служби в армії працював у Кривому Розі – помічником машиніста електровоза у залізничному депо. Звідти призвали в армію і з січня 1984 року служив у республіці Афганістан, у військовій частині п/п 86997. Рядовий, старший гранатометник Валерій Циганюк загинув  у бою 30 квітня 1984 року. Він погасив вогневу точку противника, але при зміні вогневої позиції був смертельно поранений у голову…

 «Уважаемые Ольга Ефимовна и Дмитрий Андреевич! С глубоким прискорбием командование части вынуждено сообщить вам…»

Так починалася найстрашніша звістка, з якої  батьки довідалися, що сина більше нема. Командування писало, що Валерій Циганюк в бою вів себе мужньо, вів прицільний вогонь, неодноразово примушував противника до відступу. Але о 12 годині дня, коли бій доходив до кінця, життя хлопця обірвала куля.

 У селі Крижі (це село поряд з Адамівкою), звідки родом Валерій і де й досі живе його родина, діє музей села. Ініціатор його створення і незмінний директор Іван Краєвський кожному відвідувачеві розповідає про Крижі у різні часи й події. Окремо тут є стенд, на якому фотографії, особисті документи земляка Валерія Циганюка, поруч – його речі, листи додому.
«…Служу я за 45 кілометрів від Термеза, і за 60 – від Кабула, в Зеленій долині поблизу Панджшерської ущелини. Сюди добиралися п’ятеро діб, першу ніч навіть спати було якось не по собі, а тепер вже нічого, звикли до всього, що тут діється. З нашого полку залишилося лише 100 чоловік, решту перевели сюди, в Баграм. Звісно, нікому не хотілося майже  під кінець служби переходити сюди, але ж нас не питають. Навіть і ті, кому весною додому, теж приїхали». Цього листа рідним Валерій датував 26.03.1984 р. Написав нову адресу, сподівався на відповідь і запевнив, що під Новий рік буде дома. А за місяць хлопця не стало.
… Того дня падав дощ. Теплий, наче влітку, він зовсім не вписувався в уявлення про ранню весну. Але нею пахло… На подвір’ї Циганюків господар порався біля звичного селянського реманенту – скоро в поле! Мати чаклувала над обідом, а думки снувалися далеко, до сина! Це ж як він там, Валерик, її синочок, без рідних, на чужині? За вікном раптом золов’яніло: глянула у шибку – люди в дворі. Голова сільради, фельдшерка, ще – незнайомець у формі…Скоріше відчула – ніж зрозуміла – сина нема! Бо ж свіжою ще була новина з сусіднього села – привезли солдата. Матері щось пояснювали, намагалися заспокоїти – не витримала, зомліла…
 Валерій Циганюк у шкільні роки цікавився літературою. Йому була небайдужою історія рідного краю. Можливо, міг стати поетом чи дослідником, а можливо, обрав би для себе більш прозаїчну професію, але ж не встиг. Не тішилися батьки онуками…

Якась, мабуть, є трагічна закономірність у тому, що в один рік потрапили до Афганістану два хлопці з сусідніх сіл одного району однієї області. Більше того – загинули теж в один, та ще й прізвища мали однакові – Циганюки, хоча родичами не доводилися. Але смерть – вона ж не питає документів. Просто перериває недоспівану пісню, невижату ниву, ненароджене нове життя…

 Щороку, на проводи, коли за давнім українським звичаєм на цвинтарі в Адамівці поминають померлих, священик відправу починає з могили Валерія Циганюка. Сходяться односельчани, а, проспівавши «Вічную пам’ять», пошепки лають ту чужу війну, яка забрала стільки невинних молодих життів. І переконані: в афганській війні не було перемоги, бо війну проти народу виграти не можна…
 «За виявлені мужність і героїзм при виконанні інтернаціонального обов’язку у Демократичній Республіці Афганістан воїн Радянської Армії ЦИГАНЮК Валерій Дмитрович нагороджений орденом Червоної Зірки. (Посмертно)».

Зоя КАРП’ЮК.

Знімки з кладовища в Адамівці кілька днів тому зробив кореспондент видання «Радивилів.info» Володимир Ящук. Поряд із могилою Валерія Циганюка поховані його батьки. Впадає у вічі, що на надмогильному пам’ятнику полеглого воїна рік народження помилково вказаний інший – 1964. Публікуємо й знімки з сайту школи в селі Крижі Кременецького району Тернопільської області.

Валерій Циганюк cyhanjuk 2 cyhanjuk 3 cyhanjuk 4 cyhanjuk_cerkva_kopani

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.