Недоспівана пісня Валерія Циганюка
У Радивилівському районі з нагоди щорічного вшанування ветеранів афганської війни згадують і полеглих наших земляків – Миколу Мужилка з села Добриводи і Володимира Стеценка з Радивилова (Червоноармійська). А між тим на кладовищі в селі Адамівці Радивилівського району похований ще один колишній воїн-«афганець» – Валерій Циганюк. Він загинув при виконанні військового обов’язку 30 років тому. Сталося це 30 квітня 1984 року. Нині Валерію Дмитровичу могло б бути 50 літ, але судилося йому назавжди залишитися 20-літнім.
Народився у селі Крижі Кременецького району Тернопільської області 3 вересня 1963 року. До служби в армії працював у Кривому Розі – помічником машиніста електровоза у залізничному депо. Звідти призвали в армію і з січня 1984 року служив у республіці Афганістан, у військовій частині п/п 86997. Рядовий, старший гранатометник Валерій Циганюк загинув у бою 30 квітня 1984 року. Він погасив вогневу точку противника, але при зміні вогневої позиції був смертельно поранений у голову…
Так починалася найстрашніша звістка, з якої батьки довідалися, що сина більше нема. Командування писало, що Валерій Циганюк в бою вів себе мужньо, вів прицільний вогонь, неодноразово примушував противника до відступу. Але о 12 годині дня, коли бій доходив до кінця, життя хлопця обірвала куля.
«…Служу я за 45 кілометрів від Термеза, і за 60 – від Кабула, в Зеленій долині поблизу Панджшерської ущелини. Сюди добиралися п’ятеро діб, першу ніч навіть спати було якось не по собі, а тепер вже нічого, звикли до всього, що тут діється. З нашого полку залишилося лише 100 чоловік, решту перевели сюди, в Баграм. Звісно, нікому не хотілося майже під кінець служби переходити сюди, але ж нас не питають. Навіть і ті, кому весною додому, теж приїхали». Цього листа рідним Валерій датував 26.03.1984 р. Написав нову адресу, сподівався на відповідь і запевнив, що під Новий рік буде дома. А за місяць хлопця не стало.
Якась, мабуть, є трагічна закономірність у тому, що в один рік потрапили до Афганістану два хлопці з сусідніх сіл одного району однієї області. Більше того – загинули теж в один, та ще й прізвища мали однакові – Циганюки, хоча родичами не доводилися. Але смерть – вона ж не питає документів. Просто перериває недоспівану пісню, невижату ниву, ненароджене нове життя…
Знімки з кладовища в Адамівці кілька днів тому зробив кореспондент видання «Радивилів.info» Володимир Ящук. Поряд із могилою Валерія Циганюка поховані його батьки. Впадає у вічі, що на надмогильному пам’ятнику полеглого воїна рік народження помилково вказаний інший – 1964. Публікуємо й знімки з сайту школи в селі Крижі Кременецького району Тернопільської області.
