Неминущий поетичний дивосвіт Євгена Гудими

Жовтень – місяць сумовитий, адже наповнений відтінками осіннього в’янення природи. А ще він навіює сумні почуття через те, що саме в таку пору два роки тому скінчився життєвий шлях талановитого рівненського педагога, поета, громадського діяча Євгена Петровича Гудими (1941 – 2018). Понад 20 років він завідував відділом освіти Червоноармійського (Радивилівського) району і як громадський активіст, якого неодноразово обирали депутатом райради, був причетним до вирішення багатьох важливих проблем Радивилова і Радивилівщини. Особливим проявом його творчого самовираження стала поетична творчість, отож упорядкував та видав двотомник своїх талановитих творів «Довга дорога до себе».

Євген Гудима, поет, Радивилів

ПОЕЗІЯ, ЯК ТА ПРИМАРА

Поезія, як та примара,

Ночами бродить за вікном,

В ній – Божа іскра, в ній і кара –

За все платити треба сном.

 

А вже коли зайде до хати

І всядеться десь у кутку,

Буде радіти чи ридати,

– Сприймай мене, –

Скаже, – таку.

 

Блукаю світом споконвіку

І воду п’ю із двох криниць.

Криницям сліз немає ліку,

Тут матері вклякають ниць.

 

Трапляються й криниці щастя,

Вода в них чиста, помічна,

Кому напитись вволю вдасться,

Чекає слава їх гучна.

 

Життя під знаком Зодіака

Сортує долі, в даль іде,

Буває, той, хто вчора плакав,

Сьогодні в усмішці цвіте.

 

З’ЯВИВСЯ ВІРШ

Слова, немов бійці,

Шикуються в колону,

А вже на папірці

Гудуть веселим дзвоном

 

Готові рушити у путь –

У безвість чи до слави.

Вони серцям несуть

Буденне й величаве.

 

Б’є сумнів: – Новий вірш?

А він комусь потрібен?

Ти паляницю з’їж,

А вірші – після хліба.

 

Та мозок, як свердло,

Сягнув в пласти глибокі,

В житті всього було.

Хіба ж окинеш оком?

 

Здавалось, все, синок.

В капкан, як миш, загнали,

І тут, як дзвін, рядок! –

І сили прибували.

 

З’явився вірш на світ,

Як той молодик в небі,

І проситься в похід,

Але обжитись треба,

 

І визріть,  як вино,

Щоби осіли шлаки,

І жмих пішов на дно,

Й слова цвіли – як маки.

 

Хороший вірш, як та ріка,

Збирає всі струмки,

Думки формує, а рука

Шикує їх в рядки.

 

І пломенить твоя душа

Гаряча, як черінь.

Брехня не варта ні гроша,

Бо є ж суд поколінь.

 

Тобі повірять, а чи ні –

Це скаже тільки час,

Ти на детекторі брехні –

Такий вже цех у нас.

 

АХ, ТОЙ ПОГЛЯД!

Ах, той погляд!

Все він може:

Вирує полум’ям, зове,

Гіпнотизує і триножить, –

Якась в нім магія живе.

 

І ми коритися готові

У сутінках солодких мук,

Хай спалахне душі обнова

Він доторку очей і рук.

 

Ах, погляд, погляд! Індикатор

Він ницих пристрастей, бажань?

Провидець він чи провокатор?

Веде на небо чи у твань?

 

Та, зрештою, яка різниця,

Якщо січе він все на дерть:

В серцях – вогонь, мужність – на лицях

А будь-що-буде! Навіть смерть.

 

POETA SEMPЕR TIRO

(ПОЕТ ЗАВЖДИ УЧЕНЬ)

Здається, все є: ритм і рима,

І правильні усі слова –

Нема того, яке незриме,

Яке з глибин душі сплива,

 

Тієї ноти, яка пісню

Несе, як жайвір, до небес –

І серцю в грудях стає тісно,

Неначе з небуття воскрес.

 

В тій пісні радощі і горе,

І трепет серця, і жалі,

Молитва щира, піст суворий –

Усе, як є на цій землі.

 

У ній і сподівання юні,

Що рвуться в даль, за виднокруг –

В краї смарагдові і рунні,

І радість стріч, і біль розлук.

 

Poeta sempеr tiro* – учень,

А вчитель лиш один – життя.

І той, хто суть його озвучить, –

Здобуде шанс.

 

НА ЗАХИСТ МАТЕРІ ВСТАВАЙ!

 Свою Україну любіть,

Любіть її…

           Во врем’я люте,

В останню

             тяжкую минуту

За неї Господа моліть

Т.Шевченко (“В казематі”).

 

Гул канонад бентежить нас,

Відлуння в світ іде,

Стікає кров’ю весь Донбас.

Дзвін пам’яті гуде.

 

Ще не відчув увесь народ

Масштаб тої біди.

А Волноваха – епізод,

Такі ще будуть, жди.

 

І «Ел-ен-ер і Де-ен-ер» –

Повії, пішаки.

У них кремлівський сутенер, –

В його руках віжки.

 

Згадаймо жертви всіх віків –

Могили і хрести.

За честь, за гідність, за батьків

Зумій нас повести.

 

Вітчизно, на священний бій

Зови усіх! Зови!

Тобі ми віримо одній,

Ти нас благослови.

 

Очисть від скверни свій народ

І він верне, повір,

Сторицею за дух свобод,

За німб небесних зір,

 

За твого неба голубінь,

За усміх малюків,

За міцність стін, дверей, склепінь

В домі своїх батьків.

 

Благослови! Народ піде

За волю до кінця,

Ти чуєш, як земля гуде,

І як горять серця?

 

Ми не забули Іловайськ,

В крові його поля.

Катам на відсіч піднімайсь,

Нескорена земля!

 

Ми все повернем: Крим, Донбас,

Мир під дахами хат,

Бо з нами Бог, за нами час,

Нас не злякає «Град».

 

І Буратіно-смертонос,

Його жахливий свист,

І ти, міфічний новорос,

Насправді ж – терорист.

 

Благослови, матусю, всіх

З любов’ю обніми,

Щоб мужньо у степах твоїх

За гідність бились ми.

 

Від Лондона і по Донбас

Зови людей на прю,

Бо йдеться тут вже не про нас,

А про Європу всю.

 

Вони нас кидали не раз,

І рвали на шматки.

Москаль тасує, вона – пас,

Ми знаєм ці витки.

 

Ми знову в грі цій пішаки?

А ви, гаранти, де?

Чекаєм вашої руки

І гинем…Час іде.

 

Донбас весь порохом пропах,

Міста його в огні.

Дитячий плач, і смерть, і страх

У нашій стороні.

 

Нас Путін до стіни припер,

Нам битись до кінця,

Бо лінія вогню тепер

Проходить крізь серця.

 

Вам не сховатися за ріг –

Розклад тепер такий.

Він стане і на ваш поріг

Неадекватний, злий.

 

«Во врем’я люте» любіть край, –

Це крізь віки до нас, –

На захист Матері вставай!, –

Звертається Тарас.

 

Вітчизно! На священний бій

Зови усіх! Зови!

Тобі ми віримо одній,

Ти нас благослови.

 

З НАГОДИ 200-РІЧЧЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ КОМПОЗИТОРА,

АВТОРА ГІМНУ УКРАЇНИ М.ВЕРБИЦЬКОГО

І 150-РІЧЧЯ ПЕРШОГО ВИКОНАННЯ ГІМНУ УКРАЇНИ

Ти скажи нам, скажи, Україно…

Знову й знову пісні ці я чую,

І пливуть через душу мою,

Де той хмель зелененький ночує,

Чи зозуля кує у гаю,

Чи у лузі розквітла калина,

Чи згасає у сутінках день, –

Ти скажи нам, скажи, Україно,

В чому сила народних пісень?

Чи слова їх, сердечні, нехитрі,

І мотив просівають віки,

Що тремкі, як тополі на вітрі,

І дзвінкі, як весняні струмки?

І чому так за душу хапають

Ці тополі і ці ясени

І криниці, що в полі копають

Козаки – твої вірні сини?

Вони світ вже давно полонили,

В них і тиша, і радість, і грім.

Розмаїття яке! Скільки сили! –

Тож безсмертний Вербицького гімн.

Заспіваймо всіма голосами,

Всім народом – і Захід, і Схід –

Батьки й діти, умиті сльозами.

Ворогам не здолати  наш рід!

 

БІЖИТЬ, НАСПІВУЄ СТРУМОК

 

Біжить, наспівує струмок

Свою просту мелодію

Схиливсь косар, від поту змок

– Хлюпнуть води, добродію?

 

Я щойно вибіг з-під землі,

Вода ще не прогрілася.

І піт обмиє, й мозолі,

Бери, коли вже стрілися.

 

Он джерело, там під горбом,

На сонечку виблискує.

Вода холодна б’є цюрком

І є мені колискою.

 

Візьми барильце і сходи –

Махать ще довго косами.

Ковток джерельної води

Як ліки в спеку. Просимо.

 

На тім бувай, сіно не жде.

Земля дощу випрошує,

Он, куди стежечка веде,

Жінки покіс зворушують.

 

Побіг, співаючи, в’юнкий

Між осокою й лозами,

І прохолодний, і прудкий,

І ляканий морозами.

 

Косар замилувався вслід

І враз йому згадалося,

Як научав його ще дід:

– Щоб ця краса зосталася,

 

Як дар небесний, знай, внучок,

Для всіх людей нетлінною,

Бо луг, і джерело, й струмок

Все зветься Україною.

 

НАРОДИЛАСЯ ПІСНЯ НАРОДНА

 

Сінокіс минув. Отави

Заросились на лугу,

Попливли пісні над ставом,

Місяць вигнувся в дугу

 

І заслухався. О  Боже,

Який спів – вінець краси!

На феєрію щось схоже –

Фантастичні голоси!

 

Кожна пісня – справжнє диво,

Чи весела, чи сумна,

Музика й слова правдиві

Душу сповнюють до дна.

 

Пісні ллються над рікою,

Аж відлунюють горби.

Комиш рижою щокою

Притулився до верби.

 

Сяють сріблом осокори,

Задивляються в ставок.

Вітерець озвався скоро –

Очерет пішов в танок.

 

Річка слухає, все чує,

Зачарована до дна.

Чиясь юність тут гарцює,

Чиясь молодість сумна.

 

Завели нову дівчата,

Підхопили парубки –

Пішла пісня з хати в хату,

Всі співають залюбки.

 

Навіть рак у ямі свиснув,

Взяв октаву старий дуб.

Виявляється, ця пісня

Народилась саме тут.

 

Не могла не зазвучати,

Не було таких підстав

Серед цих лугів клечатих

І таких співучих трав.

Євген ГУДИМА.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.