Неподалік Радивилова, за Фільварським лісом

У”Прапорі перемоги” не раз розповідалося про поселення, які прилягають до Радивилівського району, а відтак вони раз у раз зринають у спогадах радивилівців, в історичних документах, що стосуються Радзивилова (Радивилова), у повідомленнях про теперішні події.

Зокрема, йшла мова про Почаїв, Вербу, Берес­течко, Лешнів, Демидівку, Підкамінь тощо. До близьких від Радивилова належить і село Дітківці, розташоване всього за 7 км, їх розділяє лісовий масив, який колись називався Фільварським лісом (він тоді й опинився на кордоні між Австрією, згодом – Австро-Угорщиною і Російською імперією). Відстань до Бродів – 3 км, туди ведуть вулиці Великі Фільварки і Старобрідська. До залізничної станції Броди – 4 км. Село Гаї-Дітковецькі неподалік від Бродів межує з селом Гаї-Лев’ятинські Радивилівської об’єднаної територіальної громади.

Дітківці сьогодні – це лише 520 жителів.

Бродівськи історик Дмитро Чобіт на основі старовинних документів довів, що ще в XVIII столітті через село Дітківці про­лягала жвава найкоротша путь на Кременець – Київ. Згід­но з описом Йосифін­ської метрики 1788 р., шлях із Бродів на Дранчу (нині село Дружба Радивилівсь­кого району) – Лідихів – Кременець називався у Дітківцях Лідихівським гос­тинцем. Лідихівським гос­тин­цем його називає і Францисканська метрика 1820 р. Адже Лідихів ще в XVII ст. отримав статус міста на підставі магде­бургського права. Термін “гостинець” говорить про добре вторований шлях, де їхали “гості”, купці.

До 1950-х років неподалік Дітківців існувала піщана гора Голда висотою до 30 м, приблизно 200х200 м при основі, з неї було видно й Радивилів. Її розібрали при будівельних роботах.

У “Шематизмі” 1832 року теж знаходимо деяку інформацію про село.

У церковних шематизмах подаються списки духовних осіб, зазвичай – з найважливішими даними, деколи й інших осіб, зайнятих у церкві, списки парафій, кількість вірних та церковних товариств, стан церковного майна тощо. Такі шематизми з цінними матеріалами щодо минулого Української церкви почали друкуватися вперше в єпархіях Австро-Угорщини. Найстарший друкований шематизм – з 1814 року (Мукачівськіа єпархія). У Львівській архієпархії такі документи з’явилися з 1832 року.

Отже, вже 1832 року в Дітківцях існувала дерев’яна церква Святого Архистратига Михаїла (попередниця нинішньої), яка згоріла під час пожежі. Власником села був Міхал Радзієвський, а парохом (священиком) – отець Миколай Дорожинський. Греко-католицька парафія налічувала 1472 особи, з них 794 особи являли собою сільську громаду Дітківців, а 678 осіб жили в Старих Бродах. При парафії існувала парафіяльна церква.

У “Словнику географічному Королівства Польсь­кого та інших країв слов’янських” (Варшава, 1881) читаємо: “Дітківці та Гаї-Дітковецькі – села Бродівського повіту, віддалені від староства, суду повітового, нотаріального, поштового та телеграфного управління, залізничної станції та римо-католицької парафії в Бродах на півмилі австрійської (приблизно 3,71 км); великі наділи орної землі займають територію у 1010, луки та сади – 33, пасовиська – 122, ліси – 1033; малі наділи орної землі – 1426, луки та сади – 93, пасовиська – 86; ліси – 49 австрійських моргів. Чисельність населення – 1308 осіб, з них: 75 римо-католиків (поляків), 1090 – греко-католиків (українців) та 143 євреї. До греко-католицької парафії на Дітківцях належать, крім Гаїв-Дітковецьких, філія у Старих Бродах з 501 та Новічизна з 71 особою греко-католицького обряду. В тому селі є кредитна каса з фондом обігових коштів у сумі 217 злотих австрійських”.

Парафія належала до Брідського деканату Золочівського протопресвітерату. В селі була дерев’яна церква Святого Михаїла, збудована 1869-го, а освячена 1904 року. Власницею села була Юлія Марія Радзієвська, а парохом села служив москвофіл отець Іван Мриглодович, який під час Першої світової війни у 1914 році перейшов у православну віру. Його місце 1918 року зайняв отець Олександр Чубатий (народився 1869 року, рукоположений у священики – 1896-го). До парафії Дітківців належали тоді, як і раніше, парафії села Гаї Дітковецькі з церквою Святого Дмитра (1879) та Старих Бродів і Новочизни з церквою Собору Пресвятої Богородиці (1743).

У 1909 році Дітковецька парафія налічувала 1955 греко-католиків, 18 римо-католиків та 215 євреїв, з них у Дітківцях було 500 греко-католиків, 12 римо-католиків та 8 євреїв; у Гаях-Дітковецьких – 780 греко-католиків, 6 римо-католиків та 7 євреїв; на Старих Бродах і Новичизні жили 675 греко-католиків, 150 римо-католиків та 210 єв­реїв. Сестри-служниці ла­тин­ського обряду мали свою капличку.

На початку ХХ століття в селі школи не було, діти відвідували двокласну шко­лу в Бродах. Серед учнів було й 60 українських дітей, з часом кількість український учнів збільшилася до 120. На Старих Бродах була однокласна школа з двома вчителями, які викладали й руську мову. В школі навчалося 106 учнів, переважно представників греко-католицької громади села. У Гаях-Дітковецьких також була однокласна школа, у якій викладалася й руська мова, тут навчалося 104 учні.

За 2 км від Дітківців зберігся палац в англійському стилі, споруджений 1909 року в передмісті Старі Броди графинею Тишкевич.

Парафія Дітківців на той час мала городів 3 морги 636 сажнів, орного поля – 200 моргів, сіножатей – 16 моргів, лісу – 17 моргів 1147 саженів. Прибуток з орного поля становив 772 австрійські крони, відсоток капіталу за облігаціями та ощадними книжками становив 4814 австрійських крон.

У 1935 році, вже за часів Польщі, у Дітківцях налічувалося 660 греко-католиків, 50 римо-католиків та 7 осіб інших віросповідань. В час Другої світової війни парохом у Дітківцях був о. Володимир Жолкевич, відомий у краї дирегент хорів (помер 1984 року в місті Торонто, Канада).

З Дітківцями пов’язані молоді роки дітей о. Олександра Чубатого, які після Другої світової війни опинилися в США. Доктор Володимир Чубатий, який практикував лікарську справу в Тернополі, та колишній директор Брідського повітового союзу кооперативів і громадський діяч Юрій Чубатий опинилися у Вінніпезі, а гімназійний вчитель Данило Чубатий помер у Детройті.

Володимир Чубатий відомий на Брідщині як учасник національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років, старшина української армії, громадський діяч, засновник філії товариства “Просвіта”, церковного хору на Великих Фільварках, один з активних учасників музичного товариства “Боян”, товариства “Сільський господар”, засновник ряду сільських організацій “Луг” на Брідщині. Був редактором газети “Брідські вісті” (1936 – 1937). Займався фотографією. У США диригував хором у Бетлехемі в штаті Пенсильванія, тривалий час головував у відділі Українського конгресового комітету у Бриджпорті на північному сході США, в штаті Коннектикут. Помер у Вінніпезі у 1965 році.

У червні 1941 році, під час відступу Червоної армії, на околицях Дітківців відбулися масові розстріли рекрутів цієї армії з числа місцевої молоді, здійснені військами НКВС.

У 1946 році на парафії села Дітківці служив о. Миргодович, який після Львівського псевдособору 1946 року перейшов до РПЦ. Ініціаторами віднов­лення УГКЦ були Іван Матерецький, дяк Тома Олійник та отець Ярослав Царик. Без конфліктів у роки незалежності України парафія перейшла до УГКЦ.

1960 – 1980-х роках поблизу села, в лісі в напрямку Радивилова, існувала радянська військова частина військ стратегічного призначення, де на чергуванні перебували ракети з ядерними боєго­ловками, за деякими даними, вони були націлені на Великобританію як країну НАТО.

У 2011 році Дмитро Чобіт випустив “Словник застарілих і рідковживаних слів сіл Дітківці, Гаї-Діт­ко­вецькі і хутора Соколівка”. Звідси походили предки автора, в Дітківцях 1911 року народився його батько Василь Пилипович Чобіт. Словник дає уявлення про народну лексику Волино-Подільського пограниччя з давніх часів і до середини ХХ століття.

(“Прапор перемоги” за 23 лютого 2018 р.).