Ніколи не забував про містечко свого дитинства

У ці дні сповнилося 170 років від народження мецената Мойсея Гінсбурга, який свого часу багато зробив для розвитку Радивилова (Радзивилова). Мойсей побачив світ 19 грудня 1851 року в цьому, тоді прикордонному містечку, в бідній єврейській сім’ї Мес.

Назвали хлопця на честь діда Мойсея Менделя. Батько носив ім’я Акива. За слов’янською традицією у зрілому віці іменувався Мойсеєм Якимовичем. А прізвище Гінсбург отримав уже в дорослому віці, коли опинився в Америці, там далекий родич Гінсбург підказав, що Мес по-англійському звучить погано, отож для майбутньої кар’єри треба придумати щось більш благозвучне (mess – безладдя, бардак). Відтак прізвище родича стало й прізвищем Мойсея.

У п’ять років Мойсей потрапив у Радивилові в хедер – єврейську релігійну початкову школу, але інтересу до навчання не проявляв. І батьки вирішили, що сина варто хоч би залучити до торгової справи. У Радивилові, як і повсюдно в маленьких містечках, громадська думка не була прихильною до перекупників, тому одинадцятирічного Мойсея відвезли до його дядька – у Вінницю. Там він і почав заробляти собі на життя – як хлопчик на побігеньках.

Через два роки батьки забрали сина в Радивилів, де він почав відвідувати народну школу. Оскільки навчання велося лише російською мовою, то мусив опанувати її. Одночасно став підзаробляти на місцевій митниці: єврейські купці й торговці, не знаючи російської мови, при заповнюванні квитанцій, фактур чи адрес стикалися з неабиякими труднощами, отож Мойсей і взяв на себе обов’язки писаря, за це щоденно отримував від 20 до 30 копійок. На ту пору це були певні гроші, які допомагали підтримувати прожитковий рівень сім’ї.

Але хлопець підростав, і незабаром з’ясувалося, що йому неможливо сповна проявити себе в притиснутому до кордону малонаселеному Радивилові. Зібравши вузлик із харчами та деяким одягом, вирушив на Одесу, відомий у ту пору центр єврейства. Грошей на дорогу не мав, тому, де була змога, йшов пішки, ночував у добрих людей. У Кишиневі випадково зустрів знайомого своїх батьків, і той дав трохи грошей. В Одесі мав адресу одного радивилівця, який допоміг улаштуватися писарем до старого єврея. Затим удалося потрапити на службу до іменитого купця, де зарплата вже становила 20, а то й 30 рублів на місяць.

У віці сімнадцять років Мойсей, наслухавшись розповідей про людей, які емігрували до Америки, запалюється думкою і собі спробувати заокеанського щастя. Їде в Радивилів, прощається з батьками, адже, можливо, вже більше не судилося їх побачити. Далі були Гамбург, Ліверпуль, до Америки плив юнгою на парусному судні, подорож тривала 46 діб.

У 1880 році загострилися російсько-китайські відносини, на Далекий Схід прибула велика кількість суден під командуванням адмірала Лісовського, і Мойсей уже з прізвищем Гінсбург постачав їх усім необхідним. У 1885 році прибула вся ескадра адмірала Крона, обслуговувати кораблі доручається фірмі Мойсея Якимовича. Він стає єдиним постачальником російського флоту на Тихому океані. Після того, як російська ескадра в 1898 році зайняла Порт-Артур, створює там великі склади вугілля і інших предметів першої необхідності.

Доводилося фрахтувати велике число пароплавів, невдовзі в розпорядженні Гінсбурга була ціла флотилія, проте мусив діяти так, аби не привертати уваги японців. Почалася російсько-японська війна. Однак гарнізон Порт-Артура не страждав від нестачі продовольства – Гінсбург був людиною завбачливою. За це його високо ставив адмірал Макаров. Для вирішення проблем постачання Мойсей Гінсбург бував у Петербурзі, у морського міністра Авелана. Після поразки Росії змушений був переїхати в це місто на постійне проживання.

Нарешті, з’являється можливість регулярно приїздити в рідний Радивилів, де він востаннє побував у 1885 році. Про місто, про свою матір Расю не забував Мойсей ніколи, надходили листи із Сан-Франциско, надходили гроші з Йокогами.

І ось тепер Гінсбург жертвує на потреби Радивилова великі кошти з тим, щоб підняти його з бідності, відкрити ряд громадських установ. З’являється фабрика перламутрових ґудзиків (нині це місце на вул. Олександра Невського, напроти церкви). Будуються початкова школа для єврейських хлопчиків, єврейське жіноче початкове училище (кожний заклад на 100 – 150 учнів). Відкривається народна школа для місцевих українських і російських дітей на 200 учнів (нині частина приміщення в добудованому вигляді використовується для дитсадка «Усмішка»), ремісниче училище – як для євреїв, так і для не євреїв (до 2010-х років це дерев’яне приміщення існувало за корпусом колишньої народної школи). Старі корпуси районної лікарні теж були споруджені за участю Гінсбурга, до речі, до Першої світової війни над входом на територію лікарні висіла величезна таблиця з написом: «Земская больница имени коммерции советника Моисея Акимовича Гинсбурга». Крім цієї, була збудована єврейська лікарня, де давалася суворо ритуальна їжа. Громадська лазня, яка ще два десятки років тому діяла в Радивилові, – це ще та, що теж з’явилася завдяки старанням багатого земляка, головним чином – для потреб 12-го Донського козачого полку, розквартированого в містечку.

Крім того, він усіляко підтримував жителів міста, які гостро потребували допомоги, причому не лише євреїв. Благодійницькій діяльності присвятила свої похилі літа й мати. На прохання єврейської громади було збільшено кладовище, його обнесли камінною стіною, упорядкували дорогу. Нині територія колишнього єврейського кладовища – біля меморіалу Слави на околиці міста. Очивидно, саме тут поховані й батьки Мойсея Гінсбурга та його радивилівські родичі.

Немало зробив радивилівець і для єврейських громад у Петербурзі та інших містах.

Моисей Гинсбург, Радзивилов, Радивилів

Лютнева революція 1917 року змусила сім’ю Мойсея Гінсбурга втікати з Петербурга в Японію, звідти в 1920 році вона переїхала в Париж, де Мойсей Якимович і провів решту своїх днів.

І в Парижі він, між іншим, не забував про Радивилів. Коли наприкінці 20-х років єврейська громада надумала взятися за спорудження нової синагоги замість старої, що була зруйнована під час війни, Гінсбург виділив 5000 доларів. А коли їх забракло, дав ще 2500 доларів. Для того часу це були великі кошти. Релігійне приміщення зазнало суттєвого руйнування в роки Другої світової війни, згодом відновлене в 50-і роки було перероблене під міський кінотеатр. Про те, що саме тут була колись синагога, нагадує меморіальна таблиця на стіні.

У 1931 році друзі і знайомі, широка громадськість відзначили 80-річчя Гінсбурга. З цієї нагоди магістрат Радивилова, який уже перебував у складі Польщі, присвоїв ювілярові звання почесного громадянина міста, про що й повідомив його дипломом за підписами віце-бурмістра й бурмістра. Ім’я Гінсбурга 18 квітня 1931 p. було присвоєне вулиці Кременецькій від злиття вулиць 3 Травня і Костельної до вулиці 11 Листопада.

З нагоди ювілею була підготовлена до друку і в 1933 році в Парижі видрукувана книжка “Моисей Акимович Гинсбург. Его жизнь и деятельность. С предисловием Г. Б. Слиозберга. Издание кружка друзей М. А. Гинсбурга”. У книжці – 11 фотографій з видами Радивилова. Уміщені також фотокопії згаданого диплома і офіційного повідомлення влади Радивилова про присвоєння імені Мойсея Гінсбурга одній з вулиць. Помер Мойсей Якимович у Франції 3 липня 1936 року.

Розповідь про Гінсбурга опублікована в книгах Володимира ЯЩУКА «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» (2004) і «Радивилів у перегуках віків» (2014, друге видання – 2020).

 

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.