Нововстановлені факти про лікаря Петра Шепченка

Подаю кілька нововстановлених фактів про знаного на Волині хірурга Петра Шепченка, який жив і похований у Радивилові.

Петро Дмитрович Шепченко (29.06.1870 – 06.05.1933) народився в містечку Зятківці Кислянської волості Гайсинського повіту Подільської губернії (нині с.Зятківці Немирівського р-ну Вінницької області), в сім’ї священника Дмитра Івановича(?) Шепченка 1 благочинного округу м.Зятківці.

Навчався в початковій школі в 1879 – 1880 роках, духовному училищі (1880-1884) та в  Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1890 року. В 1893 році шукає роботу в Києві. У 1895 році – вчитель Тульчинського духовного училища (в місті Тульчин, Брацлавского повіту. Podolia Address Calendar 1895- Page 451, c.442.).

У 1898 році поступив на навчання в Томський університет (медичний факультет). За участь у студенських заворушеннях був відрахований з університету і висланий на поруки до старшого брата Костянтина Дмитровича  Шепченка, який працював священним законовчителем 2-ї  Житомирської чоловічої гімназії*( Волинські Відомості. 11 липня 1900р., №20, стор. 437). В 1900 році з ініціативи колишнього однокурсника по Томському університеті Соловйова Миколи Васильовича (теж, до речі, відрахованого) поступив разом з ним на навчання на медичний факультет Дерптського (Юр’ївського) університету ( нині м.Тарту, Естонія), який закінчив у 1902 році. Працював лікарем у Києві.

У Російському  медичному списку за 1905 рік не значиться, оскільки брав участь у російсько-японській війні (1904-1905 років). Захворів на туберкульоз, лікувався. В 1908-1909 роках – земський лікар Слобідки Рихтівської Каменецької волості Подільської губернії. *(Российский Медицинский список на 1908 год. 449, на 1909 год , Шепченко Петр Дм. 70.Л. 902.(Хир.). Зем. вр. С.Рихта. Каменецк, Подольск.) За участь у діяльності  Київської «Просвіти», членом якої був, разом із земляком із Поділля Модестом Пилиповичем Левицьким*(Євген Букет. На захист мови і культури. Початок діяльності «Просвіти» в Києві, стор.6-7.)  в січні 1907 року заарештований як сепаратист, невдовзі звільнений і отримує призначення земського лікаря на Херсонщині  в м.Єлисаветгад (теперішній Кропивницький).

М.П.Левицький  у березні цього ж року отримує призначення на посаду залізничного лікаря в прикордонне містечко Радзивилів (Радивилів), де проживає до 1912 року. З ініціативи Модеста Левицького П.Д.Шепченко в 1910 році поселяється в м.Радзивилів і працює хірургом земської лікарні до 1920 року*(дані – Российский медицинский список на 1910, 1911, 1912, 1913, 1914, 1916 гг.), а пізніше – залізничним лікарем на відтинку Здолбунів – Львів.

Про діяльність П.Д.Шепченка  в часи УНР згадує Л.М. Жванко у монографії «Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали. (1914 – 1918 рр.): монографія /Л.М.Жванко; Харк. нац. акад. міськ. господ., 2010, -стор.349.»:  «Окремо слід назвати діяльність медико-харчової комісії, до складу якої увійшли Раковський, Рутковський, Левицький, Соболев, Шкетин, О.Корчак-Чепурківський і П.Шепченко, представники медико-санітарного департаменту МВС; Майданський, Писарев, Мінц, представники медико-санітарного відділу ВЗС та ВСМ; Ільницький від Волинського губернського земства, Левін від Єврейських організацій, М.Вітерова від галицько-буковинських біженців (352). Члени комісій на своїх засіданнях займалися розробкою конкретних заходів допомоги біженцям на шляхах їх руху, складанням відповідних кошторисів, визначенням напрямків руху різними видами транспорту та ін.»

Петро Шепченко організував і очолював Радзивилівський осередок «Просвіти». Активний член і учасник УЛТ (Українське лікарське товариство у Львові), з 1921 року. З метою популяризації медичних знань серед населення і запобігання венеричних хвороб видав у 1923 році книгу «Тяжке лихо, або Що таке пранці та як від них боронитися». В Радзивилові Петро Дмитрович працював у різних ділянках громадського життя. Симон Наріжний у книзі  «Українська еміграція» (Прага , 1942, стор. 226-227) згадує: «Менш відомим, провінціяльним діячем, був Д-р Петро Шепченко, родом  з Гайсинського пов. на Поділлі, що закінчив своє життя як залізничний лікар в Радивилові на Волині 6 травня 1933 р». «Після реактивування Українського Лікарського Товариства у Львові в 1920 р. д-р П. Шепченко стає його членом і бере навіть участь у його засіданнях, приїздячи для цього спеціяльно до Львова. Свою цінну бібліотеку він заповів Українському Лікарському Товариству, а свої лікарські прилади – «Народній Лічниці» у Львові. Працював покійний також на полі популяризації медицини й видав книжку про «Страшне лихо» (Некролоґ у «Лікарському Вістнику», 1933 р., ч. 1).

Згадку про П.Д. Шепченка залишив його найближчий друг, письменник і лікар М.Левицький, який писав: «Він робив багато добра, а завжди так, що ліва рука не знала, що робить права. Він ніколи не перся на авансцену, а тихо робив своє висококультурне діло» (Наріжний С., Українська еміграція, Прага, 1942, ч.1), 2-ге вид.: С.Наріжний, під ред. О.Купчинський, Л.Винар. Львів – Кент – Острог, 2008.-367, с.16. Посмертні згадки//Лікарський вісник(Львів) . -1933. -20лютого. -ч.1.-с.27-28.

Підготував Василь Ярмусь, краєзнавець, м.Радивилів.

Модест Левицький, Петро Шепченко, Радивилів

Модест Левицький (зліва) і Петро Шепченко

Радивилів, Могила Петра ШепченкаРадивилів. Під цими хрестами упокоїлися Петро Шепченко і його дружина. Встановити достойний пам’ятник радивилівська спільнота лікарів не спромоглася.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.