Обрав для постановки поему «Берестечко»

Майстерня українського театру «ҐЕРЦЬ» назвою своєю одразу народжує питання, про який, власне, двобій йдеться. Між театром і глядачем, між режисером і акторами, між постановчою групою і автором обраного літературного твору? До честі керівника театру Данила Слюсаря, який пише вірші і досить серйозно ставиться до цього поки що захоплення, він обрав для постановки поетичну поему геніальної поетеси Ліни Костенко «Берестечко». Писати самому й приклонятися перед колегою — безумовна ознака таланту. До того є проголошений трьома фундаторами, які поки що і є усім творчим колективом, символ віри, котрий засвідчує повагу до визнаного не через наслідування, а як віднаходження його в собі.

Berest4Сакральні тексти, потойбіччя та поразка як відлік до нової перемоги — основний ґрунт вистави майстерні українського театру «ҐЕРЦЬ» «Берестечко».

Навіть не вистави, а уламків вистави, фрагментів — спроба вистави. Збирання звуків, літер, слів, смислів після поразки у єдиний сакральний текст.

Чітко відмежована і водночас історія, яка повсякчас виливається зі своїх берегів, накочуючись хвилею на своє оточення — така давня з одного боку й зовсім свіжа рана, яка належно — абсолютно не проговорена.

Майстерня «ҐЕРЦЬ» вливає у цю історію свою кров і душу, щоби крізь туман і дим історії побачити й відчути бодай дещицю тих смислів, які по сей день залишаються не осягнутими, що й спричиняє череду помилок і зрад сьогодення.

Навіщо? Про що? І для чого? Ці питання, як ворожий ятаган, розрізають тканину цієї історії, тим самим даючи змогу глядачам зазирнути по той бік питань й віднайти для себе зовсім інші відповіді, на зовсім інші питання, яких, можливо, ви й не ставили…

Данило Слюсар (режисер), Володимир Клименко та Катаріна Срібницька (актори) воліють бути незалежними від будь-якої постійності за проживанням, за роботою чи то за існуванням. Щось на зразок мандруючого театру. Чи, може, просто життя, як вервечка сценічних пришесть.

Якщо геній поетеси потужним словом вихоплює нас із сьогодення і розчиняє в давнині, то «ҐЕРЦЬ» гіпнотизує, інфекціонує несвідомим, невизначеним, скоріш – відлунням тексту, ніж змістом, тим паче – логічністю його. Сонячне світло з вікна, три свічки біля прикамінного дзеркала і відблиск місяця, обрамлений чорним колом з просіяної землі, являють антураж для спіритичного сеансу.

Чи медіуми-актори, чи привиди, які з’явилися на виклик здивування, з’ясовувати марно. Розчинися. Вознесись. Не відай, що, навіщо і для чого. Такий театр. Театр як «ҐЕРЦЬ» із зрозумілим, прорахованим і передбачуваним. Театр як «ҐЕРЦЬ» з театром на смерть задля його життя.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України. (“День”).

Наталя Мелих

кореспондент

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.