Оноре де Бальзак, щипці і скрипки… Ну й ну!..

Про те, як Оноре де Бальзак долав австро-угорсько-російський кордон у містечку Радзивилів (нині — Радивилів) сучасної Рівненщини на шляху до своєї коханої Евеліни Ганської у 1847—1849 роках, розповідають його дев’ять листів начальнику місцевої митниці Павлу Гаккелю.

Їх уперше переклав українською мовою краєзнавець, письменник із Радивилова Володимир ЯЩУК. Про цю роботу ми запитали у краєзнавця.

— Як Ви довідалися про ці листи видатного француза?

— Бальзакознавці зафіксували факт: відомий колекціонер автографів Бальзака Шпульберк де Лованжуль наприкінці XIX століття звернувся до сина Гаккеля — голови кавказького цензурного комітету Михайла Гаккеля, котрий мешкав на той час у Тифлісі, — з проханням надіслати йому всі дев’ять листів, написаних романістом до його батька. 22 жовтня 1891 року син відправив їх колекціонерові. Через кілька десятиліть вони з’явилися у французькому виданні, а згодом частину їх було опубліковано в «Литературном наследии» (Т.31—32. — М., 1937. — C.337—344). Ще в радянські часи мені надіслали цей том із бібліотеки імені М.Салтикова-Щедріна з тодішнього Ленінграда — всього на кілька днів.

Спочатку я перекладав листи з російської, а згодом скористався і надрукованим мовою оригіналу нарисом Оноре де Бальзака «Лист про Київ», який вийшов у Франції 1927 року. Ксерокопію її сторінок надав мені виходець із Радивилова Дмитро Екчинський, котрий проживав у Франції, але неодноразово бував на своїй батьківщині. До перекладу я залучив і його, і французів українського походження Жоржа Лазаренка та Ніколаса де Вонарха-Варнака, які також відвідували Радивилів. Остаточний переклад допоміг здійснити вчитель-поліглот Олександр Трофимюк. Отож, французьке джерело дозволило мені точно відтворити жвавий епістолярний стиль великого письменника.

— Кожен лист Бальзака до Гаккеля — це наростання приязні та поваги до царського чиновника…

— Справді-бо. Про цього прикордонного службовця Оноре де Бальзак дізнався ще в Парижі перед від’їздом у Росію, коли відвідав російського повіреного в справах М.Кисельова, від якого й одержав рекомендаційну записку до начальника Радзивилівського митного округу — полковника Павла Гаккеля. Саме він був найвищою посадовою особою на західному митному посту Російської імперії.

— Як складалися його стосунки з Бальзаком?

— Чиновник був попереджений про приїзд письменника, тому француза тут зустріли з почестями. І не тільки тому, що так велів протокол. Гаккель та його дружина були високоосвіченими людьми, знали кілька європейських мов і були знайомі з творчістю автора «Людської комедії». Як свідчать листи, з першої зустрічі у них зав’язалися приятельські, теплі взаємини. Декілька разів у 1847—1849 роках Бальзак переїжджав кордон у цьому місці. І завжди після того посилав добродійному офіцерові листи вдячності за гостинність і допомогу у подоланні формальностей, пов’язаних із подорожжю. Гаккель, судячи з відгуків Бальзака, старанно виконував його доручення. «Бачу у Вашій особі не начальника прикордонної сторожі, а доброго і відмінного друга», — зазначає письменник у листі, датованому січнем 1847 року.

— Чи не тому й наважується Бальзак просити начальника про допомогу у, здавалося б, дрібницях?

— Авжеж. Для французького літератора, який не знав митних правил загадкової і незрозумілої для нього країни, Гаккель був доброю знахідкою. Письменник у листах просив його щоразу звертати увагу на багаж, аби нічого не зникло. Він наголошує, що надіслав певні свої твори — частини «Людської комедії», адресовані або йому, або російському консулові в Бродах Едуарду Краузе. Знаючи високі літературні смаки пані Гаккель, Бальзак пише: «Боюся, щоб пані Гаккель не розцінила «Людську комедію» як грубий шарж».

Пишучи із Верхівні, особливо хвилювався письменник за книжку «Споруди», яка потрібна була для майстрів у цьому селі, щоб за її рецептами приготувати розчини та бетони, що мали зміцнити ставкові укріплення у маєтку Ганської.

— Хіба такі зацікавлення були властиві цьому майстрові пера?

— Як не дивно, але у Верхівні Бальзак залюбки поринає у господарські клопоти! Свідченням цього є його лист до Гаккеля у Радзивилів, де йдеться про те, що з Франції незабаром надійде на митницю велика посилка, де будуть… щипці та камін. «Мені послали цукерки разом з книжками і вклали пару щипців, зажаданих мною як зразок, аби налагодити в Росії (у листах Бальзак ніде не вживав назву «Україна») їх виробництво. Справді, цей предмет тут настільки в занедбанні, що я не зміг знайти його ніде. Ремісники, незважаючи на всі мої пояснення, навіть не збагнуть, що це таке. У Росії немає також камінів, а тому, ймовірно, не існує митної заборони на цей цілком незнайомий прилад. Ось чому я вважав за обов’язок доставити Вам взірець».

— Які обставини змусили Бальзака в одному з листів запитувати Гаккеля про митний збір за перевезення через кордон скрипок?

— Річ у тому, що письменник хотів зробити подарунок для місцевих музикантів у Верхівні. Тому й запитував у високопоставленого друга: «Чи обкладають у вас митним збором скрипки? Я чекаю прибуття двох—трьох скрипок… Чи візьмуть із мене за право ввозу? Як чинять у вас із королем інструментів?»

Бальзак також просив Гаккеля проконтролювати проходження посилок, які були адресовані письменникові. І за це теж уклінно дякував. «Прелюб’язний і ласкавий п.Гаккель, складаю Вам тисячу подяк за Вашу доброту і запевняю Вас, що вона принесла свої плоди: мої речі вже зі мною, особливих пошкоджень немає, — писав він із Верхівні 6 грудня 1848 року. — …Я отримав лист від мого видавця з повідомленням, що Вам надісланий на адресу п.Краузе в Бродах примірник мого Повного зібрання творів, який я прошу Вашу дружину прийняти. Посилка перебуває в дорозі. У ній є, крім того, наукова праця і дві книжки для мене, які я просив би опломбувати для цензури в Києві і при нагоді відіслати мені. Я вважатиму за щастя першого ж разу, коли буду проїздом у Радзивилові, зробити на кожній книжці невеличку згадку про підношення… Передайте, будь ласка, моє глибоке пошанування Вашій дружині, нагадайте про мене панночкам і прийміть висловлення сердечної поваги, з якими я маю за честь бути в(ашим) н(айнижчим) і п(окірним) (слугою)».

— Тобто світовий класик дуже цінував можливість бувати у цій родині?

— Безумовно. Хоч би як він натерпівся, їдучи з Парижа на схід, але тут забував про свої муки. Перебування у Гаккеля вселяло йому душевну рівновагу й полегшувало стан непевності та тривоги, у якому він перебував, наближаючись до своєї «Північної зірки» (так він називав прекрасну Евеліну). В одному з листів він відкрився Гаккелю, сказавши, що ця нова для нього земля — його кохана, а Франція — законна дружина. «За прикладом багатьох чоловіків я частіше буватиму в коханої, аніж у дружини».

— Що сьогодні у Радивилові нагадує про Оноре де Бальзака?

— Тут з’явилася нова вулиця, яка носить його ім’я — щойно на ній зведено кілька будинків. У місцевому музеї теж є згадка про перебування письменника у цих місцях.

 

Сьогодні ніхто не може точно вказати, де стояв прикордонний стовп, повз який проїжджав диліжанс зі знаменитим пасажиром. Про колишню міждержавну межу нагадує лише назва одного із тутешніх сіл — Митниця.


Віктор МАЗАНИЙ, письменник.
м.Рівне.

                                                                                                 (Газета “Літературна Україна”, № 7\5436).

Париж, Пер-Лашез, могила Бальзака

Біля могили Бальзака на кладовищі Пер-Лашез у Парижі. Фото Наталії Мелих (м.Радивилів).

Додаткова інформація http://jasc51.io.ua/s91108/radiviliv_radziviliv_-_z_istorie_mitnici

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

You may also like...

6 коментарів

  1. Грудень 20, 2014

    […] Радивилів не міг не привернути особливої уваги Ференца Ліста, адже це було не просто містечко на шляху подорожі, тут була зупинка для оформлення документів, важлива зупинка, необхідна для перетину кордону між Російською імперією і Австро-Угорською монархією. Всього через півроку цей же кордон, тільки в зворотньому напрямку, перетне інші європейська знаменитість – французький письменник Оноре де Бальзак. У нього можна знайти й опис цього кордону та його прави… […]

  2. Грудень 29, 2014

    […] начальником Радзивилівської митниці Павлом Гаккелем підтримував Оноре де Бальзак майже три ро­ки. Остання їх зустріч відбулася в Радзивилові […]

  3. Січень 27, 2015

    […] Оноре де Бальзак, щипці і скрипки… Ну й ну!.. […]

  4. Серпень 27, 2015

    […] ДИВ.: Віктор Мазаний. Оноре де Бальзак, щипці і скрипки… Ну … […]

  5. Січень 3, 2016

    […] ось якою побачив французький письменник Оноре де Бальзак Радзивилівську митницю у 1847 році (з дорожніх нотаток […]

  6. Липень 24, 2016

    […] Оноре де Бальзак. Щипці і скрипки… Ну й ну!.. […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.