Осиковий кілок у серце Московії

Здавалося б, ну що такого особливого сталося для населення, влади і ЗМІ сусідньої країни? Релігійні справи українців – це внутрішня справа самих українців: у кого вірити або не вірити взагалі, в якій церкві молитися, як вінчатися і хреститися. Але ж ні !!! Ви тільки подивіться на конвульсії росіян, істерику всіх без винятку російських ЗМІ і, головне, шаленство і оскаженіння російської еліти і влади РФ. Кремлівська «ОПГ» з приводу справ однієї з релігійних конфесій чужої для них країни екстрено збирає Раду безпеки, а первосвященик російської церкви заради українських справ проклинає Вселенського патріарха і палить мости з вселенським православ’ям, відмовившись на Синоді РПЦ (а це все-таки документ, від якого вже НЕ відхреститися!) від євхаристійного молебню з першим серед рівних, забороняє росіянам (як своїм рабам) відвідувати храми світового значення і ставить ультиматум, мовляв, відмовимося брати благодатний вогонь! Все, мости спалені. І причина тому не зовсім релігія, а осиковий кілок у серце московської імперії, який українці таки вбили в тіло свого одвічного ворога.

Багато хто порівнює наш Томос з Актом Незалежності. Це не зовсім так. Незалежність держави можна оголосити, не завдаючи смертельного удару супернику, незалежність також можна втратити з огляду на війни, референдум, поглинання імперією, можна втратити частково або на певній території, яку окупує агресор. Україна в різні часи була могутньою державою та / або мала свою незалежність (необхідні атрибути суверенності для даної епохи) за часів Русі, Козацького доби – Гетьманщини, УНР, Директорії… І ця незалежність унаслідок зовнішніх або внутрішніх причин була втрачена. Як сьогодні тимчасово втрачений контроль над окупованими територіями Криму та Донбасу. З Томосом усе кардинально інакше.

Спробую коротко пояснити. По-перше, незалежність церкви дається раз і назавжди. Томос не можна відкликати, скасувати указом, відмовитися самим або передати управління своєю церквою зовнішнім силам. Це на століття, якщо не на тисячоліття. Але і цей факт не найголовніший.

Я постійно говорю і стверджую, що наша війна з Московією (нині РФ) почалася не сьогодні і не п’ять років тому. Московитсько-українська війна налічує, як мінімум, 400 років. Зараз ми просто свідки останнього епізоду цієї війни, яка теж не зовсім звичайна. Війна Русі з Москвою – це клінч, з якого вийде один переможець і один мрець. Нічиї бути не може. Ми зможемо деокупувати ОРДЛо і Крим, лише знищивши Росію. Україна бореться зі злодієм, який украв у Русі не тільки історію, територію, фольклор, ім’я, але і церкву. Московія може існувати лише в чужому обличчі, тобто в нашому, руському, українському. Без нас московити ніщо і звати їх ніяк. І ось у цьому аспекті Томос виявився осиковим кілком, який перерубав навпіл голку, яка перебувала в тухлому яйці Кощія з московських боліт.

Тепер за порядком:

1. Томос демонструє, що Україна – це Русь, яка хрестилася за багато століть до Московії. І всі ці понти Путіна з пам’ятником Володимиру біля стін Кремля або його хвастощі Ганною Київської – королевою Франції перед Макроном виявилися непотрібним і дурним фарсом.

2. Томос показав світу, що Україна, а не якась Московія – найпотужніша православна держава в світі. Це можна побачити на будь-якому християнському святі в Києві, Львові чи Черкасах і порівняти кількість дійсно віруючих українців у вишиванках на Великдень або Різдво з кількістю офіційних ряс у погонах за поребриком і з величезною кількістю мусульман на Ураза Байрам у Москві. Більш того, недалекоглядна істерична політика РПЦ скинула Московію на задвірки православного світу, перетворивши їх на розкольників, а в Україні – на неканонічний московський патріархат.

3. В України Томос є, а ось у Москви (“Росії”) його немає. Як так, запитують московити? Та дуже просто.

Невеликий екскурс в історію:
Було хрещення Русі, а не Московії. На землях сьогоднішньої Росії хрестили різні угро-фінські племена і татар набагато пізніше, коли Київська Митрополія Царгородського Патріархату існувала вже століття. А землі теперішньої Московської патріархії належали цій самій Київській Митрополії. У 1448 р єпископи Московського царства розривають канонічний зв’язок з Києвом. І призначають собі митрополита Йону. Московську Митрополію і Йону Вселенський патріархат не визнав. І тільки через 141 рік, коли Візантія була пограбована османами, царгородці змушені були просити грошову допомогу і в 1589 році Московська церква отримала самоврядування, але Київ до нього не входив.

На час приєднання Києва до Москви в Українських землях був митрополит Київський – Діонісій Балабан. Він підтримував гетьмана Дорошенка в боротьбі проти Москви і приєднання Київської митрополії до Московського патріархату.

Існує звернення московських патріархів до Царгородського Патріарха в 1663 році (історія російської церкви митрополита Макарія). У цій грамоті Москва просила передати Київську митрополію під крило Москви. Мовляв, рятувати треба українців-козаків від католиків. Але отримала відмову.
Через 22 роки, в 1685-му, “москвичі” на чужій канонічній території самочинно проводять елекційний собор, де неканонічно обрали неканонічного митрополита Київського – Гедеона Святополка Четвертинського – родич гетьмана Самойловича.

Схематично:
988 рік – Хрещення Київської Русі.
1147 – Перша згадка про Москву в літописах
1448 рік – Відділення Московської митрополії від Київської. Природно, Московську митрополію Константинополь тоді не визнав – розкольники все ж таки …
1589 рік – Створення Московської митрополії і визнання її Константинополем.
1686 рік – загарбницьке, неканонічне приєднання Київської митрополії до Московського патріархату …

В 1687 Патріарший Собор Константинополя засуджує аферу з передачею Київської митрополії Москві і називає це – “актом сіммонії”, тобто хабарництвом, а самого патріарха Діонісія, який прийняв хабар “три сорока соболів і двісті червінців”, позбавив патріаршої гідності. Тобто передачу Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату через рік було визнано “актом сіммонії”, тобто протиправним неканонічним діянням. Після 1687 року ніякого документа, який би підтвердив канонічно законну передачу Константинополем Київської митрополії Московському патріархату, не було, як і не існує в природі Томосу про автокефалію РПЦ.

4. Українська автокефалія виявляє величезну, але приховану армію агентів Луб’янки, які закамуфльовані під рясами МП. Це важливіше навіть, ніж виявлення запроданців, зрадників і шпигунів у цивільному житті, бо священики-перевертні – небезпечніші за світських ворогів.

Цікавий момент у зв’язку з цим фактом: Верховна Рада запропонувала МП перейменуватися з обов’язковим згадуванням прив’язки до Росії. І тут виник дисонанс. Ті попи, які начебто люблять Росію і вважають себе патріотами Москви, “раптом” не хочуть, упираються називати себе тими, ким насправді є, і чіпляються за назву “українська”. Хоча, за твердженнями самих московітів, українців немає в природі або, в кращому випадку, українці – «адіннарот» з росіянами. Немає українців – ну й немає. Тоді чому московські попи соромляться, як прокаженого, імені Росії? Скринька відкривається просто: під вивіскою перевертнів легше творити свої чорні імперські справи.

5. Український Томос вказує шлях духовного звільнення та очищення для Бєларуської автокефальної церкви, шлях Молдові, церквам Чорногорії, Македонії та іншим, яких закабалили союзники Москви – імперці серби.
6. Томос зриває вікові маски, під якими були заховані міфічна історія Московії, штучна культура росіян. Томос повертає правду на нашу землю, перевертаючи постколоніальну Україну з голови на ноги.

Олег Лоусенко.

Наведені факти і аргументи варто знати й тим жителям Радивилова та Радивилівського району, які поки що не вникали в цю проблему.

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

2 коментарі

  1. Анонім сказав:

    Роздрукуйте в вигляді листівок і розклейте по стінах церкви О.Невського

  2. Анонім сказав:

    Повністю підтримую, відвідувачам не вистачає інформаційної свідомості.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.