Пам’ять родоводу. Дослідження родоводу однієї радивилівської родини

 Рано чи пізно на певному етапі життя кожна людина питає себе, хто вона і звідки. Внутрішнє прагнення до самопізнання спонукає її до дослідження свого генеалогічного дерева. Першим кроком під час дослідження родоводу є опитування родичів, а потім і старожилів, які могли б пам’ятати про деякі деталі, яких не вистачає для відображення повної картини родоводу. Народна пам’ять добре фіксує лише останні 100 років, тобто свідчення про три покоління, тому слід продовжувати дослідження в архівах. Для найбільш повного формування архівного запиту треба звернути увагу на переселення, шлюби, дати народження дітей, точне місце проживання тощо. Це підвищить вірогідність знайдення свідчень про минуле. Великий внесок до дослідження мають старі документи, які стосуються предків родини. Також не можна залишати без уваги край, звідки походять родичі, історію окремих сіл, місцеву пресу. Люди, які вирішили дослідити своє генеалогічне дерево, звертаються за інформацією до музеїв, у тому числі до Радивилівського. Вивчати власний родовід надзвичайно цікаво, і труднощі, що виникають, лише спонукають глибше досліджувати своє коріння.

Малюжкевич Анатолій Борисович є одним із постійних відвідувачів районного історичного музею. Поспілкувавшись з ним можна багато дізнатись з історії літератури, етнографії. Він і знавець історії свого рідного краю. Багато цікавих фото можна знайти в його сімейному архіві. Це світлини старих будівель Радивилова, жителів міста, родичів, церковних діячів. В альбомах прослідковується життя району в сфері культури. А от однією із цікавинок домашнього архіву є пісенник, в якому датовані записи ще з 1901року.

“Необхідно дослідити мій родовід” – це основна мету, яку поставив перед собою Анатолій Борисович. Разом з родичкою Марією Білоус зі Львова було опрацьовано багато архівних джерел України. Ось що ми дізнаємось з історії роду Малюжковичів.

Поріднилися Волосевичі з Малюжковичами через заміжжя Віри Тимофіївни Волосевич (13.03.1887р.н.) з Орестом Володимировичем Малюжковичом (23.03.1879р.н.) в с.Башуки Кременецького повіту Волинської губернії. За сімейною легендою, рід Малюжковичів своїми коренями історично пов’язаний із родом Петра Могили. Як мовиться в легенді, на певному історичному етапі предки нинішніх Малюжкевичів мали подвійне прізвище Могила-Малюжкович. Незадовго до революції один із братів Ореста Малюжковича – Микола, базуючись на архівних матеріалах, документально довів цей факт і навіть звернувся у відповідні інстанції з клопотанням про відновлення історично подвійного прізвища – Могила–Малюжкович. Але невдовзі вибухнула революція, всі зібрані документи десь загубилися, а потім настали такі трагічні події, що вже було не до цього. Вимагає перевірки ще одна родовідна лінія. У книзі «Мартирологія Українських Церков», розділ «Мученики за віру», виданій у Канаді, згадано архієпископа Костянтина Малюжкевича (цілком імовірно, це фонетичний варіант прізвища Малюжкович), який народився в селі Жилинцях на Волині і в 1927р. був обраний другим заступником Митрополита Київського і всієї України, а в 1937р. був арештований і розстріляний чи загинув на засланні. Олег Бакальчук , внук Ореста Малюжковича , згадує, що колись Віталій Малюжкович розповів йому по секрету про загиблого «дядю Костю».

Поки що, на основі даних журналу «Волинські Єпархіальні відомості» (1795- 1884) установлено такі факти. Дід Ореста Малюжковича – Сильвестр Констянтинович у 1839р. закінчив Волинську духовну семінарію, був священиком у селі Башуках Кременецького повіту Волинської губернії ( тепер Тернопільська обл.), де помер 1874р. Доти був настоятелем парафії в с.Хотовиці Кременецького повіту від 1860р. до грудня 1861р. Очевидно, у 1861р. його перевели в село Башуки. По його смерті парафію перейняв його син Володимир у 1874р., яий по закінченні духовної семінарії служив священиком в с. Лосятин . До вступу в духовну семінарію Володимир Малюжкович був директором Лаврського наукового-ремісничого училища.

Другий син Сильвестра – Никанор від 1875р. був дяком у с. Башуках. Володимир Сильвестрович Малюжкович у 1871р. закінчив Волинську духовну семінарію, був одружений з Пульхерією – дівоче призвіще, за словами Марії Маляри (дочки Ореста Малюжковича), фон Крейц. У «Волинських єпархіальних відомостях» згадано про нагородження орденом Святого Володимира 3 ступеня священика Олександра Крейца , який проживав у с.Тростянці Дубенського повіту. Крім того, згадуються в 1871р. вихованки Волинського духовного училища Крейц Ольга і Крейц Домінікія.

У Володимира Малюжковича було троє синів: Андронік, Микола , Орест і дочка Анна. Усі сини були православними священиками й закінчили своє життя в сані протоієреїв, як їхній батько. Вивчаючи родовід, дальше ми дізнаємося що Микола Малюжкович був дідом Анатолію Борисовичу який мав парафію в с.Ванжулів Лановецького повіту (тепер Тернопільська обл.). Помер 4 листопада 1911р., похований біля церкви в с.Ванжулів. Його дружина Цецілія Олександрівна, дочка священика О.В.Дашкевича, народилася 21 вересня 1884р., закінчила Волинське єпархіальне училище в 1901р., померла 1959р. Микола і Цецілія мали двох дітей: сина Бориса (12.08.1908- 13.12.1990) і дочку Зою (померла 2.12.1987р.).

Батько Анатолія Малюжкевича до 1923р. проживав у Луцьку, пізніше переїхав у Батьків. Він закінчив загальноосвітню 7-літню школу, дальше продовжував навчання в Брідській гімназії. Перебував на службі у Польській армії. В 1944р. воював в складі другого Прибалтійського фронту, мінометником, 6 квітня 1945р. при штурмі Кенінсберга двічі поранений. По виписці з госпіталю повернувся додому. Працював бригадиром в комунальному господарстві. Мама після закінчення 7-ми класної школи працювала в Рівному в фешенебельному ресторані, касиром до 1938р., коли розпочалися розмови про війну. Пізніше турки, які були власниками ресторану, продають його і виїжджають за кордон. Батьки одружились в 1946р. Зоя Миколаївна Малюжкович сестра Бориса Миколайовича народилась в 1910р. Навчалась в Бродівській гімназії. За часів окупації працювала вчителькою Немирівської школи. По закінченню війни працювала завідуючою будинком культури, а потім директором будинку піонерів, який знаходився на місці нашого музею. Вона досить гарно співала, танцювала і вела багато гуртків.

Наш відвідувач музею та дослідник свого родоводу Малюжковичів – Малюжкевичів Анатолій Борисович народився в нашому місті і працював електрослюсарем на електростанції. Одружений з Анною має двох дочок Антоніну і Олену. Антоніна закінчила духовну семінарію в Луцьку, одружена зі священиком в с.Батькові, має трьох синів. Олена після закінчення гуманітарного університету, проживає в м. Радивилові, одружена, має дочку. Сестра Валя народилася в 1946р., проживала в м. Радивилові. Після закінчення школи працювала у військкоматі, пізніше білетним касиром, померла в 2005р.

Із автобіографії Малюжковичів відомо, що рід їхній пов’язаний з покликанням бути священнослужителями. Адже в їхньому роді нараховується більше десятка духівників. Існувала традиція, що дочок священиків видавали заміж за дияконів чи священнослужителів. І така традиція в їхньому родоводі існує й донині. Адже дочка Бориса Анатолійовича – дружина священика в с. Батькові.

Знати свій родовід, зберігати про нього нетлінну пам’ять, означає любити свою Батьківщину. Це не просто красиві слова, це обов’язок не тільки перед минулими але й майбутніми поколіннями.

Саме такий обов’язок Анатолій Борисович Малюжкевич виконав для своїх нащадків і пам’ять його родоводу житиме!


Аліна ДУЗІНСЬКА, науковий працівник Радивилівського районного історичного музею.
(З сайту Радивилівського районного історичного музею).

Адміністратор

системний адміністратор Радивилів.info

You may also like...

1 Response

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.