Пам’ять родоводу. Дослідження родоводу однієї радивилівської родини

“Необхідно дослідити мій родовід” – це основна мету, яку поставив перед собою Анатолій Борисович. Разом з родичкою Марією Білоус зі Львова було опрацьовано багато архівних джерел України. Ось що ми дізнаємось з історії роду Малюжковичів.

Поріднилися Волосевичі з Малюжковичами через заміжжя Віри Тимофіївни Волосевич (13.03.1887р.н.) з Орестом Володимировичем Малюжковичом (23.03.1879р.н.) в с.Башуки Кременецького повіту Волинської губернії. За сімейною легендою, рід Малюжковичів своїми коренями історично пов’язаний із родом Петра Могили. Як мовиться в легенді, на певному історичному етапі предки нинішніх Малюжкевичів мали подвійне прізвище Могила-Малюжкович. Незадовго до революції один із братів Ореста Малюжковича – Микола, базуючись на архівних матеріалах, документально довів цей факт і навіть звернувся у відповідні інстанції з клопотанням про відновлення історично подвійного прізвища – Могила–Малюжкович. Але невдовзі вибухнула революція, всі зібрані документи десь загубилися, а потім настали такі трагічні події, що вже було не до цього. Вимагає перевірки ще одна родовідна лінія. У книзі «Мартирологія Українських Церков», розділ «Мученики за віру», виданій у Канаді, згадано архієпископа Костянтина Малюжкевича (цілком імовірно, це фонетичний варіант прізвища Малюжкович), який народився в селі Жилинцях на Волині і в 1927р. був обраний другим заступником Митрополита Київського і всієї України, а в 1937р. був арештований і розстріляний чи загинув на засланні. Олег Бакальчук , внук Ореста Малюжковича , згадує, що колись Віталій Малюжкович розповів йому по секрету про загиблого «дядю Костю».

Поки що, на основі даних журналу «Волинські Єпархіальні відомості» (1795- 1884) установлено такі факти. Дід Ореста Малюжковича – Сильвестр Констянтинович у 1839р. закінчив Волинську духовну семінарію, був священиком у селі Башуках Кременецького повіту Волинської губернії ( тепер Тернопільська обл.), де помер 1874р. Доти був настоятелем парафії в с.Хотовиці Кременецького повіту від 1860р. до грудня 1861р. Очевидно, у 1861р. його перевели в село Башуки. По його смерті парафію перейняв його син Володимир у 1874р., яий по закінченні духовної семінарії служив священиком в с. Лосятин . До вступу в духовну семінарію Володимир Малюжкович був директором Лаврського наукового-ремісничого училища.

Другий син Сильвестра – Никанор від 1875р. був дяком у с. Башуках. Володимир Сильвестрович Малюжкович у 1871р. закінчив Волинську духовну семінарію, був одружений з Пульхерією – дівоче призвіще, за словами Марії Маляри (дочки Ореста Малюжковича), фон Крейц. У «Волинських єпархіальних відомостях» згадано про нагородження орденом Святого Володимира 3 ступеня священика Олександра Крейца , який проживав у с.Тростянці Дубенського повіту. Крім того, згадуються в 1871р. вихованки Волинського духовного училища Крейц Ольга і Крейц Домінікія.

У Володимира Малюжковича було троє синів: Андронік, Микола , Орест і дочка Анна. Усі сини були православними священиками й закінчили своє життя в сані протоієреїв, як їхній батько. Вивчаючи родовід, дальше ми дізнаємося що Микола Малюжкович був дідом Анатолію Борисовичу який мав парафію в с.Ванжулів Лановецького повіту (тепер Тернопільська обл.). Помер 4 листопада 1911р., похований біля церкви в с.Ванжулів. Його дружина Цецілія Олександрівна, дочка священика О.В.Дашкевича, народилася 21 вересня 1884р., закінчила Волинське єпархіальне училище в 1901р., померла 1959р. Микола і Цецілія мали двох дітей: сина Бориса (12.08.1908- 13.12.1990) і дочку Зою (померла 2.12.1987р.).

Батько Анатолія Малюжкевича до 1923р. проживав у Луцьку, пізніше переїхав у Батьків. Він закінчив загальноосвітню 7-літню школу, дальше продовжував навчання в Брідській гімназії. Перебував на службі у Польській армії. В 1944р. воював в складі другого Прибалтійського фронту, мінометником, 6 квітня 1945р. при штурмі Кенінсберга двічі поранений. По виписці з госпіталю повернувся додому. Працював бригадиром в комунальному господарстві. Мама після закінчення 7-ми класної школи працювала в Рівному в фешенебельному ресторані, касиром до 1938р., коли розпочалися розмови про війну. Пізніше турки, які були власниками ресторану, продають його і виїжджають за кордон. Батьки одружились в 1946р. Зоя Миколаївна Малюжкович сестра Бориса Миколайовича народилась в 1910р. Навчалась в Бродівській гімназії. За часів окупації працювала вчителькою Немирівської школи. По закінченню війни працювала завідуючою будинком культури, а потім директором будинку піонерів, який знаходився на місці нашого музею. Вона досить гарно співала, танцювала і вела багато гуртків.

Наш відвідувач музею та дослідник свого родоводу Малюжковичів – Малюжкевичів Анатолій Борисович народився в нашому місті і працював електрослюсарем на електростанції. Одружений з Анною має двох дочок Антоніну і Олену. Антоніна закінчила духовну семінарію в Луцьку, одружена зі священиком в с.Батькові, має трьох синів. Олена після закінчення гуманітарного університету, проживає в м. Радивилові, одружена, має дочку. Сестра Валя народилася в 1946р., проживала в м. Радивилові. Після закінчення школи працювала у військкоматі, пізніше білетним касиром, померла в 2005р.

Із автобіографії Малюжковичів відомо, що рід їхній пов’язаний з покликанням бути священнослужителями. Адже в їхньому роді нараховується більше десятка духівників. Існувала традиція, що дочок священиків видавали заміж за дияконів чи священнослужителів. І така традиція в їхньому родоводі існує й донині. Адже дочка Бориса Анатолійовича – дружина священика в с. Батькові.

Знати свій родовід, зберігати про нього нетлінну пам’ять, означає любити свою Батьківщину. Це не просто красиві слова, це обов’язок не тільки перед минулими але й майбутніми поколіннями.

Саме такий обов’язок Анатолій Борисович Малюжкевич виконав для своїх нащадків і пам’ять його родоводу житиме!