Перестрілка на узліссі біля села Бугаївки

Було це 45 років тому – на початку лютого 1977 року. Виникла незвичайна ситуація у військовому підрозділі чоловік на 50, що обслуговував запасний польовий аеродром між селами Крупець і Михайлівка Червоноармійського (Радивилівського) району Рівненщини. Казарма стояла неподалік Михайлівки. На ґрунті нестатутних відносин тут виник конфлікт між солдатами. І один з них, неслов’янської національності, заволодівши автоматом, убив трьох військових, у тому числі офіцера (капітана), і ще одного поранив. Підрозділ входив до Стрийського авіаційного з’єднання Збройних сил СРСР.

На пошуки озброєного злочинця були підняті великі сили міліції та військових. Пам’ятаю, що в Червоноармійську, де я почав працювати в редакції газети з грудня 1976 року, на людних перехрестях стояли автоматники зі зброєю напоготові. Одну групу очолив майор Кукса, другу – майор Єрохін. Підключалися міліціонери Львівщини.

Серед залучених до розшуку був і інспектор-кінолог Бродівського райвідділу МВС, молодший сержант Юрій Сизов. Усю ніч із 1 на 2 лютого він зі своєю собакою Рутою йшов по сліду злочинця. Як виявилося, в селі Опарипси той зайшов в одну з хат і, погрожуючи автоматом господареві, змінив військовий одяг на цивільний.

Далі слід на снігу вів у напрямку села Клекотів. Згодом виявили сліди вбивці, які повертали на край села Бугаївка, до лісу. Сюди стягнули відповідні сили міліції та військових. Юрієві Сизову, який працював цілу ніч і пройшов велику відстань, запропонували відпочивати. Але той попросився продовжувати участь в операції. До хати на узліссі, поблизу дороги на село Сестрятин, під’їхав бронетранспортер. Майор Єрохін окликнув господарів. Літня жінка, яка вийшла на поріг, чи  то зі страху, чи й по щирості сказала, що нікого не бачила.

Варто було перевірити всі закутки й горище. Надягнувши каску, Юрій Сизов із пістолетом напоготові і з собакою почав обережно підповзати до хати. Палицею відчинив двері. За якусь мить собака забігла в приміщення і вискочила звідти стривожена – очевидно, втікач був десь близько.

Сизов умовним знаком попросив у Єрохіна дозволу проникнути в дім. На допомогу підтягувалися озброєні члени групи захвату. Юрій ступив у сіни, далі все відбулося за лічені секунди. Міліціонер і злочинець стріляли одночасно. У втікача була більш вигідна позиція – на горищі. До того ж коли Сизов закинув голову, злетіла каска.

А бандит, підпаливши солому на горищі, під прикриттям густого диму спробував утікати до близького лісу, однак по ньому вдарили з усіх видів зброї, у тому числі з бронетранспортера.

Юрія Сизова посмертно нагородили орденом, у збір коштів на пам’ятник йому включилася молодь усієї України, адже про міліціонера тоді широко писала преса. На високому постаменті на кладовищі в Бродах напис короткий: «Юрій Сизов. 1954 – 1977».

Уже давно немає біля Михайлівки тієї солдатської казарми, давно розорано польовий аеродром, там вирощуються сільськогосподарські культури. Спалену хату біля Бугаївки військові свого часу відбудували.

Тіло злочинця, якого поховали на краю кладовища в Крупці, ще в 70-і роки негласно забрали його родичі й відвезли на батьківщину.

Підготував Володимир ЯЩУК (м.Радивилів). Фото автора.

Юрій Сизов, могила, Броди, Львівщина

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.