«Піднесення», спричинене… відсутністю політроботи

Різні часи за свою історію знало село Козин Дубенського району, нині центр територіальної громади. Перша згадка про поселення – з 1448 року. Згодом розвивалося як приватне містечко. Стало відомим у краї завдяки своєму замку біля річки Пляшівки. Після Берестецької битви зазнало неабияких руйнувань. З ХYІІІ до початку ХХ століття Козином володіли графи Тарнавські.

Але ця стаття – не про далеку історію, а про порівняно близьку, коли Козин був центром Козинського району на Рівненщині, – з весни 1944-го до 1959 року. Власне, мова про останній період цього відрізка.

Після 1959 року Козин став звичайним центром сільської ради Червоноармійського (згодом Радивилівського) району. Деякі номери козинської районної газети «Ленінська зірка» за 1958-1959 роки, що збереглися в архіві, дають змогу відновити в фактах, чим жив Козин у той переломний час.

Старі газетні публікації – не тільки відображення суспільної атмосфери, продиктованої «будівництвом соціалізму», роллю «керівної і спрямовуючої сили», але й іншими обставинами життєвого вибору людей у післявоєнний час.

Величезного значення – і це закономірно – надавалося комуністичній фразеології. Доярок збирають просто в корівниках, і вони «з великою увагою вивчають нову програму комуністичного будівництва – тези доповіді товариша Хрущова М.С. на XXI з’їзді КПРС». У механізаторів ці тези викликають – ні більше ні менше – «хвилю трудового і політичного піднесення». Як же інакше, адже повсюдне – «одностайне схвалення», жодної тіні сумніву, критичного осмислення чи недовіри.

У Козинському районі було 14 колгоспів – входили й села Вовковиї, Рогізне, Глибока Долина, які згодом не були в Червоноармійському районі. І в кожному господарстві – багатослівний пошук шляхів скорочення трудозатрат (трудоднів). Голова колгоспу «Прогрес» І. Бацмай ділився «секретом», що цьому служить запровадження нових, більш високих норм виробітку, скорочення адмінуправлінського апарату (все життя скорочуємо, і жодного пуття). З метою підвищення ефективності праці запроваджувався госпрозрахунок. Газета не робила секрету з того, що колгоспна система мала недоліки: наприклад, в артілях імені Богдана Хмельницького та імені Калініна телята «в занедбаному стані, всі вони надто виснажені» (листопад 1958 року). У колгоспах імені Кірова, «Правда», імені Свердлова «годують корів так, що те, що вони споживають, забезпечує їм тільки підтримку життя». У колгоспі «Ленінський шлях» насіння «через погане збереження втратило свою схожість». У колгоспі імені Сталіна (ще була така назва й навіть через 2 роки після розвінчання культу особи Сталіна) «з кожного гектара зібрано лише по 7,8 центнера зернових».

Овва, не допомагали нарощуванню виробничих показників навіть імена «вождів».

Виступаючи на нараді передовиків сільського господарства наприкінці листопада того ж 1958 року, голова Червоноармійського райвиконкому Шпаков «відверто сказав, що колгоспники Козинського району стали працювати без напруження». Авжеж, чужий район, чому б і не покритикувати! До того ж, виходить, саме це було на часі – мусило даватися взнаки «піднесення», спричинене партійними тезами. Пора було брати «напружені» соціалістичні зобов’язання. Вони зайняли в районці за 9 грудня цілу сторінку.

У 1959 році вирішено було боротися за 12-центнерний урожай зернових і зернобобових, за 300 центнерів цукрових буряків з кожного гектара, 100 – картоплі, 110 – овочів. Поставлено було за мету довести поголів’я корів у стогектарному обчисленні до 11, надоїти від кожної 2261 літр молока, виробити в стогектарному обчисленні 41 центнер м’яса, в тому числі 21 – свинини. Цифри не вражають, але нині з цих показників ми відкотилися більш як на пів століття назад.

Коли гортаєш старі номери козинської районки, не полишає думка, що люди нічим іншим не жили, окрім як роботою в колгоспах. Багато місця займали буденні повідомлення про вивезення гною, ремонт техніки, підготовку насіння, справи в тваринництві.

Сьогодні таких повідомлень у пресі нашого краю взагалі нема, але в сільському господарстві й без таких заміток знають, що й коли треба робити, як-не-як, приватна ініціатива дається взнаки.

Існувала в Козині й певна промисловість: райпромкомбінат, підбиваючи підсумки 1958-го, «планує побудувати кільцеву піч з тим, щоб щороку випускати близько 1,5 мільйона штук цегли і довести її собівартість до 170 крб. за тисячу замість 360 крб.».; у райхарчпромі кращих результатів добилися робітники пивоварного цеху (!), цеху з виробництва безалкогольних напоїв і борошномельного. Причому було зазначено, що харчовики свої успіхи «вважають подарунком XXI з’їздові КПРС».

А що, пиво – теж непоганий був подарунок! І його любителям, і тій-таки комуністичній партії. За рік його випустили в Козині 73 тисячі декалітрів.

У Козині понад 60 років тому часто проводили різні наради, збори активу, семінари. У дусі часу виступали голова райвиконкому Хуторянський, секретар райкому Рудик, керівники Бацмай, Черевко, Чичук, Рудаков, Кононов, Мельничук, Зайченко та інші, чиї прізвища сьогодні вже мало що говорять читачеві. Але вже й тоді багатьом була зрозуміла невисока ефективність, а то й непотрібність такого роду формальних зібрань. Наприклад, 4 січня 1959 року газета надрукувала досить-таки сміливий колективний лист:

«В грудні минулого року інспекція сільського господарства скликала семиденний семінар працівників колгоспних лабораторій на молочнотоварних фермах… Протягом перших трьох днів ми тинялися по райцентру, ніхто з нами ніяких занять не проводив… Однак треба сказати, що і в останні дні роботи семінару заняття в основному присвячувались читанню лекцій на політичні теми… А тому цей семінар, як ми переконалися, нам по спеціальності нічого корисного не дав».

Делікатний проглядався підтекст: слід було думати, що семінар «по спеціальності нічого корисного не дав», а от не по спеціальності він щось-таки дав. Невже? Все одно, по суті, сказали чесно: селянам не політичні лекції потрібні.

На січневій нараді в 1959 році вчителі обговорювали тези ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про зміцнення зв’язку школи з життям. (І тепер, через багато літ, подібні теми ще й як актуальні). У школах створювали виробничі бригади, які на колгоспній землі бралися вирощувати картоплю, кукурудзу. Скажімо, учні Козинської школи взялися обробляти 10 гектарів. Директором Теслугівської семирічки Семенюк визнавалося, що «відсутність спеціалістів у школах по веденню уроків праці призводить до того, що в шкільних майстернях учні займаються в більшості хто чим хоче». Критично говорив про шкільні справи секретар райкому Дейч, зокрема, він дорікав за те, що «багато вчителів не підвищує свого ідейно-політичного рівня, не навчається в політгуртках та політшколах, мало виступають з лекціями перед колгоспниками».

Якось зовсім не логічно виходило: мало виступали перед колгоспниками, але їм, недовченим, не бракувало ні «одностайності», ні «політичного піднесення» у відповідь на чергові партійні рішення і документи. І це – підкреслю – при тому, що навіть учителі не підвищували свого політичного рівня, тобто слабо вникали в те, що їм необхідно було «одностайно схвалювати».

Початок року в ті часи починався й звітно-виборною кампанією в колгоспах. З кращими показниками, за повідомленням старої газети, до неї підійшли артілі імені Фрунзе (голова Гладкевич), імені Леніна (Атнаєва), імені Калініна (Зимін), «Прогрес» (Бацмай), «Україна» (Захаров), імені Шевченка (Мороз).

Я спробував представити життя Козинського району кількома характерними штрихами. Звичайно, життя було значно барвистішим, але «Козинський райком компартії та районна рада депутатів трудящих», чиїм «органом» була газета, націлювали саме на таке висвітлення віх «комуністичного будівництва».

Володимир ЯЩУК, м.Радивилів.

Ми перегриземо горло буржуям - Козин

Редактор

головний редактор Радивилів.info

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.