Письменницька книга – мов Книга пам’яті

Нещодавно в районній бібліотеці Радивилова під час презентації книги «Революція Гідності. Війна» виступила й радивилівська поетеса, вчителька Галина Гнатюк. Її виступ вартий того, щоб з ним ознайомилося більше людей. Отож за магнітофонним записом, який надала нашому виданню редактор Радивилівського районного проводового радіомовлення Людмила Грановська, ми публікуємо цей виступ.

Галина Гнатюк, Радивилів, поетесаКажуть у народі, що Господь не дає людям більшого випробування, ніж вони можуть витримати. Отже, те, що переживаємо нині ми і переживає наша країна, це теж якесь глобальне випробування, іспит на людяність.

Мені доводиться чути думку, що нам незалежність упала з неба, без крові. Це неправда, тому що за нашу незалежність гинули мільйони українців. І нам сьогодні дійсно важко усвідомити, чому саме з нами, чому саме в нас, чому Росія…

Але так було завжди. Українці гинули мільйонами на Соловках, у Сибіру, в Магадані, в криївках. Просто ця війна прийшла до нас, можливо, для когось зненацька, але вона показала нам, які ми є насправді. Ми побачили, що поряд із нами є люди, які беруть дерев’яний щит і йдуть угору по Інститутській вулиці – для того, щоб переломити хід історії. І поряд із нами є люди, які в них стріляли. Між нами є хлопці, які в перші дні цієї російсько-української війни стали вздовж кордону на Сході, і люди, які збирають гроші, щоб дати хабар і відкупитися від мобілізації. Є лікарі, які беруть цей хабар, а є лікарі, які десь на передовій рятують тих хлопців. Між нами є діти, які малюють янголів і пишуть листи солдатам на фронт. І є дорослі, які чують, що по телевізору починаються новини, – і перемикають на якийсь розважальний канал,  де йде телешоу.

Війна показала, які ми є насправді. Часто доводиться чути думку про те, що українці мають бути патріотами. Ні, українці мають бути націоналістами. Інакше ми не збережемо ні Україну, ні себе. Ми не виграємо зовнішню і внутрішню війну. Бо патріотизм – це тільки любов до рідної країни, а націоналізм – це любов до рідної нації і бажання зробити цю країну такою, як вона має бути. А ми тільки жаліємось одне одному, що в нас те погано і те погано, влада погана, дороги погані… Так, і все так і буде, поки не будемо робити щось самі.

Ще ця війна показала, що ми вміємо ненавидіти і вміємо любити. Ненавидіти, тому що… Наприклад, ще два роки тому я не могла уявити, що могла б вистрілити в людину, яка загрожуватиме мені і дітям і яка прийде на мою землю. І любити, бо тільки ця війна змушує нас цінувати те, що ми маємо.

Ми можемо говорити дуже багато, – хороших слів, патріотичних, пафосних, можемо на День Незалежності змагатися, в кого з нас барвистіша вишиванка, але от сьогодні між нами сидять родичі тих хлопців,  які загинули в АТО. Що б ми тут з вами не говорили, якими б віршами ми не наповнювали книги, ми нічним їм не зарадимо і не розрадимо. Я тільки можу просити Бога, щоб він допоміг пережити те, що ви переживаєте.

Ми цього сповна не зрозуміємо, скільки б ми не говорили, скільки б не писали…

Тепер про книгу «Революція Гідності. Війна». У 2014 році на День Незалежності наша Рівненська спілка письменників презентувала щось подібне – невеличку книжечку, яка мала назву «Майдан. Війна». Тодішня очільниця обласної спілки письменників Лідія Рибенко висловила впевненість: через рік ми напишемо іншу книгу, вона матиме назву «Майдан. Війна. Мир». Минув рік. Але ми все ще написали книгу «Революція Гідності. Війна». Її склали твори 117 письменників Рівненщини, ця книжка має цінність не стільки художню, скільки моральну. Це документ епохи, документ доби, це правда, про яку треба знати і від якої не треба ховатися. Це Книга пам’яті. І вона повинна бути не тільки в сім’ях полеглих, вона має бути на кожному кроці, в кожній школі. Ми маємо виховувати дітей. Вони ніколи в житті не повинні бути байдужими до того, що зараз десь далеко від нас хтось проливає сльози, хтось проливає кров, комусь калічиться тіло, комусь калічится доля. Ми не маємо права бути байдужими, забувати про це.

Це – не просто антологія чиєїсь там творчості. Це, як було сказано, Книга пам’яті. Як про Другу світову війну, чи, як прийнято було казати, Велику вітчизняну, говорили: ніхто не забутий, ніщо не забуто. Я не можу читати жодного з уміщених тут віршів, бо жодні слова не розрадять…

Важливо, що ми з вами не байдужі до того, що відбувається. Я вірю, що рано чи пізно ця війна закінчиться, тому що випробування не даються просто так. Вони даються навіщось. Біблійний Мойсей колись водив свій народ сорок років. Змінилися покоління. У нас так само гинули мільйони. Ніхто не знає, що чекає конкретно нас завтра. Але ми мусимо нести свій хрест. І ми мусимо боротися за свою Україну, бо іншої в нас не буде.

Коли місяць тому була перша презентація цієї книги в Рівному, я зловила себе на думці, що нинішня голова Рівненської письменницької спілки Анна Лимич ось так просто роздає ці книжки в родини героїв Небесної Сотні, полеглих героїв війни на Сході. Подумала, що я так не змогла б. Але час іде і час загартовує. Нині розумію, що зможу це зробити. Адже це справді Книга пам’яті. І ми не маємо права робити вигляд, начебто війни немає. Є вона. І є поряд із нами люди, для яких це трагедія. Ця трагедія повинна бути загальнонаціональною, а не трагедією кількох родин.

Добре, що між нами є представники районної влади, громадськості міста. Ми не повинні про наших героїв згадувати лише принагідно, про наші цінності, наші святині. Бо це і є держава, це і є Україна.

Галина Гнатюк, м.Радивилів.

Володимир Ящук

Володимир Ящук

член Національної спілки журналістів України

Можливо, Вам це сподобається...

1 Response

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.